Перше питання

2.Необхідність використання екологічних знань у природоохоронній діяльності. Екологічна освіта є сукупність таких компонентів як: екологічні знання – екологічне мислення – екологічний світогляд – екологічна етика – екологічна культура.Кожному компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Діяльність людини призводить до забруднення води, повітря й ґрунту, глобального потепління на планеті, руйнування озонового шару атмосфери, випадання кислотних опадів, вичерпання багатьох природних ресурсів тощо. Наслідки антропогенної діяльності набувають загрозливого характеру для довкілля й людей, створюють підвищену екологічну небезпеку та сприяють руйнівним стихійним явищам. Темпи зростання потреб народного господарства та населення у використанні природних ресурсів викликають необхідність посилити природоохоронний контроль, оскільки взаємодія суспільства з природою потребує спеціальних заходів і спеціальних знань із контролю за станом довкілля. Вони необхідні для того, щоб суспільство могло стабілізувати екологічну обстановку, поліпшуючи навколишнє природне середовище та зберігаючи єдність із довкіллям.

3.У чому відмінність екології від охорони природи? Який зв'язок екології і охорони природи? Екологія вивчає групи фактор ів середовища, які впливають на організми: абіотичні, (неживої природи — температура, вологість повітря й ґрунту, світло, хімічний склад атмосфери, води, ґрунту та ін.), біотичні (різні внутрішньовидові та міжвидові відносини організмів у природному угрупо­ванні) і антропогенні (вплив діяльності людини на живу природу). Охорона природи розглядає тільки третій фактор — вплив людини на середовище, який, проте, не в усьому збігається із загальноекологічним підходом. Охорона природи — і ширша, і вужча від розділу екології, що досліджує вплив антропогенного фактора на природу: вужча — тому що аналізується не будь-яка дія, а лише та, наслідок якої може мати значення для життя люд­ського суспільства; ширша — оскільки розглядається вплив антропогенного фактора не лише на органічний світ, а й на неживу природу. Відмінність між екологією і охороною природного середовища полягає ще й у масштабах досліджуваних об'єктів. Якщо охорона навколишнього середовища розгля­дає вплив факторів на рівні мікро- та мезоекосистем, то екологія — на рівні біосфери. Однак це збільшення масштабу не призводить до зміни мети, об'­єкта, предмета й методу дослідження, воно лише розширює його межі. Спочатку сформувалася загальна екологія як розділ загальної біоло­гії. Далі сформувалася охорона навколишнього природного середовища в результаті технічного розвитку антропогенезу. Проте між ними існував розрив, і лише екологія поєднала ці два розділи науки і стала їх спільною теоретичною базою. Взаємозв'язок екології з охороною природи чи охороною довкілля є очевидним, проте з точки зору систематизації інформації їх слід розмежовувати зазначаючи, що ця межа між ними є умовною, адже, на думку М.Ф.Реймерса, екологія є невід'ємною і необхідною основою природоохоронної діяльності та охорони довкілля.

4.Ідеї Вернадського За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах. Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає вели­чезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше». Він писав, що "жива речовина може розглядатися як речовина, котра перебуває у дієвому стані, як акумулятор сонячної енергії. Вона перетворює сонячну енергію - променеву та термічну - на хімічну енергію, на молекулярний рух, на механічну енергію величезної сили". Перехоплюючи променеву енергію Сонця і переводячи її за допомогою життя у складні комбінації діючої енергії, біосфера є важливою ланкою глобального "механізму", який забезпечує організованість планети.

5.Метод спостереження передбачає невтручання в природний плин подій, тобто воно проводиться в інтактному режимі. Звичайно, на практиці певне втручання є необхідним, але вимушеним (кільцювання, мічення тощо). Польові спостереження екосистем покликані вирішити такі завдання. 1. Виділення головних типів екосистем і їхніх взаємозв’язків. 2. Визначення видового складу організмів кожної екосистеми та встановлення параметрів умов абіотичних чинників. 3. Вивчення взаємозв’язків між елементами екосистеми. 4. Встановлення кількісних характеристик як елементів системи (щільність популяцій тощо) так і інтенсивності взаємозв’язків між ними (трофічних тощо). 5. Вивчення динаміки процесів (добових, сезонних, річних тощо циклів). Одним із прикладів найбільш високоорганізованих польових досліджень є програми комплексного екологічного моніторингу, розгорнуті на базі біосферних заповідників згідно програми Глобальної системи моніторингу довкілля.

6.Метод експерименту. передбачає свідоме втручання в природний хід процесу з метою з’ясування функції відгуку системи на той чи інший вплив. Розмаїття експериментів в екології настільки величезне, що корисним може бути виділення різних категорій екологічних експериментів у залежності від ступеня контролю експериментатора над системою, що досліджується та кількості факторів, які свідомо змінюються. Перш за все варто розрізняти експерименти за ступенем досягнутого в них контролю над досліджуваним об’єктом. Досить поширеним є поділ експериментів на польові та лабораторні. Перші в переважній більшості випадків належать до практично неконтрольованих. В лабораторних умовах є змога контролювати ті чи інші параметри й фактори, проте більш-менш повний контроль провідних факторів можливий лише на складному сучасному устаткуванні в різноманітних фітотронах, акватронах та інших керованих лабораторних “мікрокосмах”.За кількістю чинників, вплив яких на систему вивчається, експерименти поділяють на однофакторні – досліджується вплив одного фактора на систему та багатофакторні – вивчається одночасний вплив двох і більше чинників на систему.

7. Біоіндикація - оцінка якості природного середовища по стані її біоти. Біоіндикація заснована на спостереженні за складом і чисельністю виглядів-індикаторів. Біоіндикація використовується в екологічних дослідженнях, як метод виявлення антропогенного навантаження на біоценоз. Метод біоіндикаторів заснований на дослідженні впливу екологічних факторів, що змінюються, на різні характеристики біологічних об'єктів і систем. У якості біоіндикаторів вибирають найбільш чуттєві до досліджуваних факторів біологічні системи або організми. Зміни в поводженні тест-об'єкта оцінюють у порівнянні з контрольними ситуаціями, прийнятими за еталон. Наприклад, при оцінці екологічного стану поверхневих вод у якості біоіндикаторів використовують спостереження за поводженням дафній, молюсків, деяких риб і т.п.. Ряд рослин-індикаторів визначеним видимим образом реагує на підвищені або знижені концентрації мікро- і макроелементів у ґрунті. Це явище використовується для попередньої оцінки ґрунтів, визначення можливих місць пошуку корисних копалин. Один зі специфічних методів моніторингу забруднення навколишнього середовища - біоіндикація, визначення ступеня забруднення геофізичних середовищ за допомогою живих організмів, біоіндикаторів. Живі індикатори не повинні бути занадто чуттєвими і занадто стійкими до забруднення. Необхідно, щоб у них був досить тривалий життєвий цикл. Важливо, щоб такі організми були широко поширені по планеті, причому кожен вид повинний бути присвячений до визначеного місцеперебування.

8.Методи екологічних досліджень. Метод аерокосмічних спостережень (навести приклади). Під аерокосмічними методами розуміють методи вивчення закономірностей будови і розвитку географічної оболонки в цілому чи складових її комплексів і компонентів візуально з літальних апаратів або шляхом дешифрування запису відбитого сонячного випромінювання чи власного електромагнітного випромінювання Землі.Методи передбачають багатопланові дослідження Землі та навколоземного космічного простору, які виконують за матеріалами повітряних та космічних знімань. Вони ґрунтуються на здатності об’єкта за температури вище абсолютного нуля поглинати або випромінювати електромагнітну енергію на специфічних, характерних для конкретного об’єкта довжинах хвиль. У випадку порівняння та аналізу спектральні характеристики електромагнітних хвиль допомагають ідентифікувати об’єкти місцевості та отримувати інформацію про їхній розмір, форму, щільність, температуру та інші властивості. Ці методи передбачають дослідження об’єктів місцевості на відстані, без безпосереднього контакту з ними, тому їх називають дистанційними, опосередкованими

9.Моніторинг – процес повторюваних спостережень та вимірювань одних і тих самих фізичних, хімічних, біологічних та інших параметрів, які характеризують стан довкілля з метою виявлення їх можливого відхилення від встановлених норм за встановлений період спостережень. Локальна система моніторингу - система, яка функціонує в межах окремого району, міста, об'єкта. Локальна система моніторингу має бути пов'язана із загальнодержавною та регіональною системами моніторингу. Локальний соціально-економічний моніторинг організовується на відносно невеликій території (міста, селища міського типу, сільського поселення, адміністративного району) впродовж визначеного періоду. Приклад локального соціально-економічного моніторингу — система інформаційного обігу в будь-якому сучасному органі місцевого самоврядування. У такій системі розглядається низка проблем.

10.Регіональна система моніторингу - система, що реалізує завдання моніторингу в межах адміністративно-територіального регіону. Регіональна система моніторингу має бути пов'язана із загальнодержавною системою моніторингу і включати до себе елементи та інформацію локальних систем. Регіональний соціально-економічний моніторинг — це соціально-економічний моніторинг. Він здійснюється впродовж визначеного періоду в розрізі регіонів, розташованих у межах конкретної держави або на території кількох держав. Прикладом регіонального моніторингу може бути моніторинг соціальних показників, який здійснюється Міністерством економіки України в межах областей.

11.Глобальний соціально-економічний моніторинг — це система повторюваних спостережень за одним або багатьма елементами соціально-економічного середовища впродовж визначеного періоду на планеті Земля. Цей вид моніторингу здійснюється міжнародними центрами і організаціями, у тому числі тими, що підпорядковані Організації Об´єднаних Націй. Прикладом глобального соціально-економічного моніторингу може бути демографічний моніторинг, за допомогою якого відстежується динаміка населення на планеті загалом і в розрізі окремих країн світу. Цей моніторинг — підґрунтя для створення глобального моніторингу використання трудового потенціалу.

12.Абіотичні фактори: пристосування до зміни пір.Абіотичні фактори середовища ( фактори неживої природи) - це комплекс умов довкілля, що має прямий або опосередкований вплив на рослини. У водному середовищі коливання температур зазвичай менш виражені в порівнянні із сушею, тому водні організми більш чутливі до зміни цього фактору. Від значення температури зовнішнього середовища залежить інтенсивність обміну речовин рослини. Підвищення температури до певного рівня прискорює, а зниження - гальмує процеси життєдіяльності рослинного організму. Надмірно високі температури несприятливо впливають на рослини та можуть спричинити їх загибель. Кожен вид рослини пристосований до існування в певній кліматичній зоні. На нашій планеті є види, здатні витримувати тривалі морози понад -50 градусів, як модрина даурська, в той час як для багатьох рослин в тропіках згубне навіть короткочасне зниження температури до +4 градусів. Ті рослини, які можуть витримувати тривалі періоди низьких температур, називаються холодостійкими (овес, ячмінь, льон), а ті, які потребують відносно високих температурах, - теплолюбними (кавун, персик, кукурудза, диня). Для багатьох видів рослин сприятливі перепади більш низьких нічних температур і більш високих денних, так як це стимулює їхнє зростання. До водної рослинності відносяться рослини, які поза водного середовища жити не можуть (елодея, ряска). Навколоводні (наземно-водні) рослини ростуть уздовж узбережжя водойомів і можуть бути частково зануреними у воду у вологих лісах, болотах (зозулин льон, очерет, сфагнум). Ці рослини існують тільки за умови високої зволоженості грунту, і навіть при короткочасній нестачі води ці рослині в'януть і можуть загинути. Наземні рослини виростають на суші та можуть бути засухостійкими (кактус, ковила, верблюжа колючка) або здатними витримувати нетривалі посухи, що виростають в умовах помірної вологості (береза, жито, дуб).

13.Абіотичні фактори: пристосування до зміни пір року (навести приклади на місцевих видах тварин). Тіла живих організмів, тварин містять багато води. Вміст води в тілі тварин змінюється не лише залежно від виду, але і від віку (миша новонароджена -- 83%). Втрата тілом призводить до падіння життєдіяльності, а згодом -- і до загибелі. Адаптаційні процеси в тварин стосовно до температури привели до появи пойкілотермних (холоднокровних) тварин - температура їх власного тіла змінюється зі зміною температури навколишнього середовища і гомойотермних (теплокровних) - вони мають постійну температуру тіла, яка не залежить від температури зовнішнього середовища. водний дефіцит – тварини: отримують воду з їжею (гобійський тушканчик); на безводневий період відкладають багато жиру, під час окислення якого і організмі; утворюються молекули води; впадають в літню сплячку (гризуни, черепахи);рятуються від спеки і втрати вологи, ховаючись в день в нори; великі ссавці пустель (сайгак, кулан) можуть здійснювати міграції на далекі відстані в пошуках води.

14.Абіотичні фактори: пристосування до сезонних коливань температури (навести приклади на місцевих видах рослин і тварин). Організми, що пристосувалися до значних коливань температури, називаються евритермними, а ті, що пристосувалися до певних температур, - стенотермними. Більшість рослин і тварин є евритермними.Температура усіх мікроорганізмів, рослин і більшості тварин (крім ссавців і птахів) залежить від температури зовнішнього середовища. Тому вони називаються пойкілотермними, або холоднокровними. У всіх ссавців та птахів у процесі еволюції виробилась здатність підтримувати відносно сталу температуру тіла незалежно від температури середовища. Через це їх називають гомойотермними, або теплокровними.Як пойкілотермні, так і гомойотермні організми здатні регулювати температуру свого тіла. Така їх захисна реакція називається терморегуляцією.У рослин і комах протягом осені і зими підвищується стійкість проти холоду. Це явище дістало назву загартування. Особливо стійкими проти несприятливих температур є організми, що перебувають у стадії анабіозу.

15.Абіотичні фактори: пристосування до денного і нічного способів життя (навести приклади на місцевих видах рослин і тварин). Світлолюбні рослини, або геліофіти, можуть нормально розвиватись лише при достатньо яскравому світлі. Прикладом можуть служити лучні трави -- райграс високий, тимофіївка лучна; рослини степів -- ковила, перекотиполе; пустель -- верблюжа колючка, саксаул, кактуси. З лісових рослин -- це дерева першого ярусу та трави-ефемери, які розвиваються до розпускання листя дерев і чагарників (анемона, ряст).Тіньолюбні рослини, або сціофіти, розвиваються в умовах досить слабкої освітлюваності. При яскравому освітленні, особливо в умовах конкуренції з іншими видами, вони жити не можуть. До тіньолюбних належать рослини, які живуть у нижніх ярусах фітоценозів (кислиця, веснівка дволиста, копитняк, вороняче око).Тіньовитривалі види, або факультативні геліофіти, як правило, рослини помірних зон -- лісові та лучні трави: тонконіг лучний, костриця червона, суниці лісові, грястиця збірна, а серед дерев -- липа, черемха, горобина, смерека тощо.Чітка вираженість світлолюбності (чи тіньолюбності) властива, головним чином, видам, вузькопристосованим до світла (стенотипам). У широкопристосованих видів, до яких належать тіньовитривалі рослини, проявляються риси то одних, то інших екологічних форм. Водночас світлолюбні і тіньолюбні види мають свої характерні риси (класичний приклад кульбаби і сосни). Якщо взяти органи світлолюбних і тіньолюбних рослин, наприклад, кореневу систему, стебло і листя, то вони будуть значно відрізнятися за структурою, розмірами тощо. По-різному перебігає в них процес фотосинтезу.Рослини упродовж життя потребують неоднакової кількості світла. Більшість деревних видів у молоді роки є справжніми тіньолюбами: клен гостролистий, бук, смерека, ялиця.На рослини впливають не лише інтенсивність і якість світла, але й тривалість освітлення. З цим пов'язані добовий і сезонний ритми розвитку активності рослин, названі фотоперіодизмом. світлолюбні рослини (геліофіти) – лучні трави (тимофіївка лучна), степові (ковила, перекотиполе), пустельні (верблюжа колючка, саксаул, кактуси), лісові дерева першого ярусу та трави-ефемери (анемона, ряст). тіньовитривалі рослини (сціофіти) – рослини нижчих ярусів фітоценозів (кислиця, копитняк, вороняче око)

16.Абіотичні фактори: пристосування до снігового покриву (навести приклади на місцевих видах рослин і тварин). сніговий покрив: чорниця, брусниця, буяхи (голубика). Непосредственное дію морозу на клітини — не єдина небезпека, загрозлива багаторічним трав'янистим і деревним культурам, озимим рослинам протягом зими. Крім прямої дії морозу рослини піддаються ще ряду несприятливих чинників. Протягом зими температура може істотно коливатися. Морозы нерідко змінюються короткочасними і тривалими відлигами. Взимку не бракує снігові бурі, а бесснежные зими південніших районах країни — і суховії. Усе це виснажує рослини, які після перезимовки виходять сильно ослабленими і надалі можуть загинути. Особливо численні несприятливі впливу відчувають трав'янисті багаторічні і однолетние рослини. Гинуть як ози- мые хліба, а й багаторічні трави, плодові і ягідні багаторічні насадження. Крім низьких температур озимі рослини пошкоджується і гинуть від створення низки інших несприятливих чинників в зимовий період і необхідність ранньої навесні: выпревания, вымокания, крижаної кірки, выпирания, ушкодження від зимової засухи.