Виховні системи

Крім традиційної системи виховання, що реалізується за рахунок проведення виховних заходів на додаток до навчальних занять, і відпрацьовується в кожній школі на своєму рівні, останні десятиліття набула популярності комунарська система виховання за Івановим. В її основі лежать виховні ідеї А.С. Макаренка, адаптовані І.П. Івановим до умов сучасного виховання та узагальнені у вигляді методики колективного творчого виховання (КТВ). Виховуюча діяльність дорослих і дітей у ній відбувається на рівні співпраці, співтворчості та співдружності учасників.

Базовою ідеєю методики є колективна організація діяльності (КОД), що складається з колективного творчого планування, організації та підбиття підсумків кожної справи. Відповідно до напрямків діяльності, форми виховання в ній діляться на три групи:

1 творче товариське навчання, що реалізується за рахунок творчих занять, колективних доручень творчого характеру, що стосуються навчання, та уособлених творчих доручень;

2 творча товариська співдружність, що відбувається у вигляді колективних творчих справ (КТСп.), колективних творчих свят (КТСв.), колективних творчих ігор (КТІ) та чергування творчих доручень (ЧТД);

3 творче товариське спілкування під час повсякденної взаємодії вихованців між собою, творчі зустрічі з цікавими людьми та повсякденне спілкування дітей з дорослими.

Серед переліченого, що, звісно, інтегрується в процесі життя дитячого колективу, особливе місце займає колективна творча справа. Методика її організації складається з семи етапів.

Таблиця 4.6.

1. Попередня робота вихователя, що має на меті:

· виявлення виховних проблем, на вирішення яких слід спрямувати колективну діяльність (відбувається внаслідок вивчення дитячої спільноти);

· добір конкретних справ (з варіантами), які можна запропонувати дітям для вирішення поставлених проблем.

1. Стартова бесіда, щозацікавлює дітей і ставить їх перед вибором творчої справи. Це вихід на «свій» мікроколектив, де можна поміркувати про життя-буття, що подобається, що – ні, чого хотілось би, чого – ні.... У слушний момент, не нав’язуючи своєї позиції (колись у сусідній школі..., у мої студентські роки...), запропонувати кілька справ, наголосивши на цікаву перспективу (буде весело..., допоможемо..., випробуємо себе...). Діти, як правило, підхоплюють і продовжують цей перелік, вибираючи найбільш придатне для себе.

2. Колективне планування передбачає:

· розгалуження дитячої спільноти на мікроколективи, кожен з яких запропонує свої ідеї щодо виконання наступної справи. Під час обговорення в групах кожна дитина має можливість висловити свою думку, оцінити інші, а всі учасники – дійти згоди щодо загальних пропозицій;

· пред’явлення та обговорення пропозицій кожного мікроколективу на змагальній основі. Головне тут – уважно вислухати і реально оцінити кожну пропозицію та направити дитячий пошук на відбір кращих ідей, що ляжуть в основу плану проведення колективної творчої справи;

· Вибори ради справи – керівного органу підготовки та проведення творчої справи. До ради можуть увійти представники всіх мікроколективів, один мікроколектив, що запропонував найбільше цікавих ідей, представники тих мікроколективів, що були найбільш конструктивні при обговоренні тощо. (Доцільно періодично міняти принцип створення ради справи). Вихователь обов’язково входить до складу ради, маючи дорадчий голос у ній.

· Укладення радою програми або плану підготовки та проведення КТС.

3. Підготовча робота

З боку ради справи:

· доведення складеного плану до відома всіх учасників;

· розподіл доручень між мікроколективами. Важливо, щоб вони поєднували різні види діяльності, були цікавими та бажаними групам, мали простір для творчого виконання (оригінальне музичне та художнє оформлення, підготовка сюрпризів, таємність виконання тощо);

· контроль за вчасністю та якістю виконання доручень.

Позиція вихователя: дійти до кожного учня, стимулювати активність, підтримувати інтерес, направляти зусилля.

4. Проведення КТС – справа всього колективу, що відбувається під чітким керівництвом ради справи. Роль вчителя полягає в тому, щоб у разі потреби допомогти, підбадьорити, а коли треба, й осадити. Головне правило для нього: не підміняти собою своїх вихованців. Навіть коли вони попали в скрутну ситуацію, нехай спробують виплутатися самі. Якщо не вдасться – не біда, розберуться, підбиваючи підсумки. Це їх навчить значно краще, ніж будь-яка допомога.

5. Підбиття підсумків вирішує три завдання: чого та завдяки кому досягли; що не вдалося й чому (не переходячи на персоналії); що врахуємо на майбутнє чи візьмемо в традицію. Позиція вихователя на цьому етапі КТС полягає в тому, щоб:

· забезпечити кожному можливість висловити свою думку, що буде всіма вислухана й узята до уваги;

· узагальнити дитячі висловлювання;

· у разі потреби внести доцільні мотивовані корективи.

Форми підсумкового обговорення колективної творчої справи можуть бути різноманітними – від бесіди до вогника біля багаття (інтерв’ю, стіннівка, творчі рапорти, фотогазети, огляди, вогники тощо). Часто вони являють собою не менш ефективний виховний захід, ніж сама творча справа.

6. Післядія – обов’язкова складова комунарської методики виховання. Вона забезпечує наступність у вихованні та безперервний рух до досконалості як кожного вихованця, так і колективу в цілому. Її сенс полягає у використанні напрацьованого позитивного досвіду в своїй майбутній діяльності та в діяльності інших колективів.