Роль бібліотек у сучасній соціально-комунікативній системі: зарубіжний та вітчизняний досвід

В останні роки можливість розширення проблемного поля при аналізі комунікаційних процесів бібліотеки все гостріше усвідомлюється вченими. Варто відзначити, що при високому інтересі до проблем комунікаційної сутності бібліотек, практично відсутні праці, які розглядають її не в якості складової бібліотечної діяльності, а як структурну складову, що дозволить більш повно зрозуміти і осмислити феноменологію бібліотеки.
Вивчення бібліотеки як комунікаційної системи пов'язано з розглядом її можливостей у реалізації спільних завдань та аналізом тих областей, які визначають специфіку передачі культурно-значущої інформації. Будучи одним з таких комунікаційних каналів, бібліотека в системі документно-комунікаційних установ суспільства нині претендує на вирішення проблем, які традиційно адресувалися іншим соціокультурним інститутам. Активна трансформація бібліотечної діяльності змушує переосмислювати її функції, розглядати нові можливості бібліотек, в тому числі і в мережевому середовищі, шукати шляхи здійснення своєї місії. У цьому зв'язку особливо важливо виокремити основні складові процесу комунікації в бібліотеці, визначити ті сфери бібліотечної діяльності, в яких він реалізується, охарактеризувати набір інструментів, які обумовлюють специфіку комунікаційних процесів. Структурування системи комунікацій в бібліотеці відкриє можливості для виділення загальних принципів розвитку сучасної бібліотеки як соціокомунікативної системи.
Аналіз підходів, що сформувалися в бібліотекознавстві, свідчать про послідовний зв'язок комунікації з бібліотечним обслуговуванням та наданням користувачам найсучасніших послуг, що певним чином окреслює поле досліджень. Тим часом, активне використання системного, структурно-функціонального, діяльнісного, інституціонального та новітнього для бібліотекознавства підходу – соціосинергетичного в бібліотекознавчих дослідженнях визначило розуміння бібліотеки як відкритої соціокомунікаційної системи, що постійно розвивається. Доказ структурної приналежності комунікації цій системі і створення єдиної структури, що погоджує всі комунікаційні потоки в бібліотеці, відкриє можливості для обґрунтованого використання поняття «комунікативна система» стосовно бібліотеки та бібліотечного соціального інституту. Сам факт наявності комунікації в бібліотеці не є достатньою підставою для того, щоб розглядати її як комунікативну систему. Необхідно довести, що комунікаційні процеси пронизують всі напрямки діяльності сучасної бібліотеки, в якій комунікація є найважливішим системоутворюючим елементом, який не просто реалізується в якомусь одному певному напрямку, а виступає одним з найважливіших параметрів її феноменології.
Все більш усталеною стає точка зору, згідно з якою комунікація охоплює не тільки певне коло проблем сучасної бібліотеки, а й пов'язана з її генезою. Важливим блоком в вивченні проблем комунікації в бібліотеці з'явилися роботи, присвячені специфіці інформаційного потенціалу бібліотеки. Інформаційна діяльність бібліотек, розглядається як її феноменологічна ознака, що дозволяє перенести смислове навантаження, що вкладається в це поняття, на всю систему «бібліотечний соціальний інститут».
Сформовані точки зору на проблему комунікацій в бібліотеці показують, що необхідний перехід від опису та аналізу частин, що складають комунікаційний процес – обслуговування користувачів, сучасні інформаційно-комунікаційні технології, система зовнішніх стосунків з органами влади та іншими документно-комунікаційними установами до структурування всіх основних елементів комунікації для подальшого моделювання цілісної структури їх взаємозв'язків. Всі рівні комунікацій в бібліотеці, пов'язані з інформаційними процесами, повинні бути з'єднані в єдину структуру. Моделювання подібної структури дасть змогу говорити про бібліотеку як про комунікативну систему.
Аналіз бібліотеки як соціокомунікативної системи дозволяє проаналізувати її місце в історико-культурному континуумі, визначити специфіку її комунікаційної діяльності (у широкому розумінні як взаємодії всіх компонентів бібліотечної установи), визначити стратегії її розвитку, роль і місце в формуванні національного інформаційного простору. Нині впевнено можна стверджувати, що комунікація пронизує всі основні складові бібліотечно-інформаційної діяльності, задаючи напрямок їх розвитку. У даному разі, не просто фіксується наявність комунікації в різних напрямах бібліотечної діяльності, а визначається її структурна приналежність як найважливішої складової підсистеми, що забезпечує її цілісність і можливість розвитку. Доказ цього положення відкриває можливості для подальшого аналізу бібліотеки як соціокомунікативної системи інформаційного суспільства.