Дієслівні суфікси

а) -ува- (-юва-) пишеться в дієсловах: забілювати, керувати, підпорядкувати.

У похідних словах і формах (віддієслівних іменниках та дієприкметниках) суфікс -ува- (-юва-) пишеться тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос: вивЕршувати — вивЕршування,
вивЕршуваний; очІкувати — очІкування, очІкуваний; підсИнювати підсИнювання, підсИнюваний.

б) -ова-, якщо на перший голосний суфікса падає наголос: друкувати — друкування, але друкОваний; малювати — малювання, але м альОваний; підпорядкувати — підпорядкування, але підпорядкОваний; риштувати — риштування, але риштОвання, риштОваний.

в) Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітувати — загітований, зареєструвати — зареєстрований, інформувати — інформований, сконструювати — сконструйований.

Але в окремих словах для усунення небажаних омонімів суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-) зберігається: буксирувати (бо є буксувати), парирувати (бо є парувати), полірувати (бо є полювати), репетирувати (бо є репетувати) тощо.

Суфікс -ір- (-ир-) уживається й у дієсловах типу котирувати, лавірувати, марширувати, пікірувати, третирувати.

7.1. Імена та прізвища в діловому мовленні, їх правопис, відмінювання та практичне значення.

Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за за-

гальними нормами українського правопису: Заєць, Швець, Короленко, Коваль.

Стосовно правопису прізвищ, що прийшли з інших мов, то загальна зако-

номірність така: прізвища не перекладаються, їхня вимова передається україн-

ською графікою. При записі прізвищ українською мовою виділяємо такі основ-

ні правила:

Російська літера е у прізвищах передається:

1. Літерою е після приголосних: Лермонтов, Александров, Державін.

2. Літерою є:

а) на початку слів: Єгоров, Єршов, Євдокимов;

б) у середині слів після голосного, м’якого знака й апострофа: Благоєв,

Ісаєнко, Аляб’єв, Зінов’єв, Афанасьєв;

в) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Матвєєв,

Ломтєв, Тимірязєв;

г) якщо в російському корені е відповідає в аналогічних українських сло-

вах і: Пєшков (бо пішки), Бєлінський (бо білий), Звєрев (бо звір).

Російська літера ё передається:

1. Звукосполученням йо:

а) на початку слова: Йолкін Йоханов;

б) у середині слова після голосного: Окайомов, Бугайов;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов;

2. Сполученням ьо після приголосних, коли ё позначає сполучення

м’якого приголосного з о: Ковальов, Пльонкін, Новосьолов.

3. Літерою о під наголосом після ч, ш, щ: Грачов, Пугачов, Лихачов, Хру-

щов, Щипачов.

Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв, Іванов;

б) після приголосного (крім шиплячих та ц): Мічурін, Зволінський, Міцке-

вич, Пілінський, Тісов;

в) в кінці невідмінюваних прізвищ: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї:

а) після голосного: Воїнов, Гзоїм;

б) після м’якого знака й апострофа: Ільїн, Гур’їн.

3. Літерою и:

а) після ж, ч, ш, щ, ч перед приголосним: Чичиков, Щиглов, Шишкін, Гу-

щин, Ружин, Жилин.

б) у префіксі при-: Привалов, Пришвін;

в) у суфіксах -ч, -ик, -иц, -ищ: Рудич, Радищев, Фучик, Новиков;

г) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних

для української, російської та інших слов’янських мов: Денисенко (Денис), Ти-

хомиров (тихий, мир), Пивоваров (пиво варити). Але: Ніколаєв, Нікітін, Філімо-

нов.

Російська літера ы у прізвищах передається літерою и: Циганков, Крутих,

Чернишов.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ый – ий, ий –

ій, ий – ий, ая – яя, яя – я: Бєла, Крайня, Крайній, Залеський, Бєлий.

Закінчення -ой передається через -ой: Полевой, Толстой, Донськой.

У прізвищах м’який знак пишеться:

1) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Бронський;

2) після д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова: Лось,Заєць, Соболь (але у не-

слов’янських прізвищах ь не пишеться: Моріц, Ліфшиц);

3) перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Ільюшин;

4) перед приголосними: Вольнов, Дідьков, Коньков;

Апостроф у прізвищах пишеться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р

перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Водоп’янов, Григор’єв, Руж’є, Монтеск’є, Лук’янов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Відмінювання прізвищ у документах

Українські та слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників І

відміни, відмінюються як іменники І відміни: Зозуля, Зозулі, Зозулі, Зозулю, Зо-

зулею, Зозулі. Особливістю відмінювання прізвищ цієї групи є те, що приголос-

ні основи г, к, х у давальному і місцевому відмінках змінюються на з, ц, с: Кри-

вега – Кривезі, Удовіка – Удовіці, Паталаха – Паталасі.

Прізвища із закінченнями ІІ відміни відмінюються як іменники ІІ відмін:

Гнатюк, Гнатюка, Гнатюку (-ові), Гнатюка, Гнатюком, Гнатюку (-ові).

Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій (чоловічого роду) -а, -я (жі-

ночого роду) відмінюються як відповідні прикметники твердої чи м’якої групи:

Білий, Білого, Білому, Білого, Білим, Білому; Біла, Білої, Білій, Білу, Білою, Білій.

Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев, (-єв), -ів (-їв), -ин (-

ін) відмінюються за таким зразком: Павлов, Павлова, Павлову, Павлова, Пав-

ловим, Павлову; Ковалів, Коваліва, Коваліву, Коваліва, Ковалівим, Коваліву;

Прокопів, Прокопова, Прокопову, прокопова, Прокоповим, Прокопові (-у); Га-

ршин, Гаршина, Гаршину (-ові), Гаршина, Гаршиним, Гаршині (-у);.

Жіночі прізвища на приголосний та о в українській мові не відмінюють-

ся: Олена Сидорчук, Олени Сидорчук, Олені Сидорчук, Олену Сидорчук, Оленою

Сидорчук, Олені Сидорчук; Надія Бойко, Надії Бойко, Надії Бойко, Надію Бой-

ко, Надією Бойко, Надії Бойко.

Чоловічі й жіночі прізвища на –их, -ово, -аго не відмінюються: Ольга

Крутих, Ольги Крутих, Ользі Крутих, Ольгу Крутих, Ольгою Крутих, Ользі

Крутих; Богдан Сірих, Богдана Сірих, Богданові (-у) Сірих, Богдана Сірих, Бог-

даном Сірих, Богданові Сірих; Олексій Живаго, Олексія Живаго, Олексієві Жи-

ваго, Олексія Живаго, Олексієм Живаго, Олексієві Живаго.

Чоловічі й жіночі прізвища іншомовного походження на -а, -е, -є, -і, -ї, -о,

-у, -ю не змінюються: Гейне, Гете, Россіні, Гюго, Данте, Шеклі.

Складні чоловічі прізвища іменникового походження відмінюються в

обох частинах: Григорій Квітка-Основ’яненко, Григорія Квітки-Основ’яненка,

Григорію (-єві) Квітці-Основ’яненкові (-у), Григорія Квітку Основ’яненка, Гри-

горієм Квіткою-Основ’яненком, Григорію (-єві) Квітці-Основ’яненкові (-у).

Чоловічі прізвища типу Микола Клименко-Жуков відмінюються в обох

частинах: Миколи Клименка-Жукова, Миколі Клименку-Жукову, Миколу Климе-

нка-Жукова, Миколою Клименком-Жуковим, Миколі Клименку-Жукову.

Складні прізвища відмінюються у другій частині, коли перша сприйма-

ється як прикладка (у короткій формі): Георгій Бонч-Бруневич, Георгія Бонч-

Бруневича, Георгієві Бонч-Бруневичу, Георгія Бонч-Бруневича, Георгієм Бонч-

Бруневичем, Георгієві Бонч-Бруневичу.

Складні жіночі прізвища іменникового походження відмінюються або не

відмінюються залежно від їх особливостей: Оксана Квітка-Основ’яненко, Ок-

сани Квітки-Основ’яненко, Оксані Квітці-Основ’яненко, Оксану Квітку-Осно-

в’яненко, Оксаною Квіткою-Основ’яненко, Оксані Квітці-Основ’яненко; Ірина

Клименко-Жукова, Ірини Клименко-Жукової, Ірині Клименко-Жуковій, Ірину

Клименко-Жукову, Іриною Клименко-Жуковою, Ірині Клименко-Жуковій; Світ-

лана Іваненко-Сидорчук, Світлани Іваненко-Сидорчук, Світлані Іваненко-Си-

дорчук, Світлану Іваненко-Сидорчук, Світланою Іваненко-Сидорчук, Світлані

Іваненко-Сидорчук.

Правопис імен у документах

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українського населення, пи-

шуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Іри-

на-Світлана, Лідія-Юлія.

В українській мові, на відміну від російської, не подвоюються приголосні

в іменах: Иннокентий - Інокентій, Ипполит - Іполіт, Кирилл - Кирило, Филипп -

Пилип, Савва - Сава, Агриппина - Агрипіна, Агнесса - Агнеса, Инесса - Інеса.

Подвоюються приголосні в іменах: Ганна, Віолетта, Анна, Інна, Жанна,

Жаннетта, Алла, Елла, Аполлінарія, Емма, Аполлінарій, Ізабелла, Сусанна, Апо-

ллон, Палладій, Віссаріон, Геннадій, Белла, Нонна, Римма, Стелла, Іванна, Ма-

ріанна, Бетті, Джонні, Еммануїл, Ілля, Палладій, Аполлонія, Васса.

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м’яких при-

голосних перед йотованими м’який знак не пишеться: Емельян - Омелян, Улья-

на - Уляна, Татьяна - Тетяна.

Апостроф пишеться в іменах: Дем’ян, Лук’ян, Валер’ян, Мар’ян, Дар’я,

В’ячеслав.

Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний: Свя-

тослав.

Відмінювання імен

Імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я відміню-

ються як іменники І відміни: Микола, Миколи, Миколі, Миколу, Миколою, Ми-

колі, Миколо; Ілля, Іллі, Іллі, Іллю, Іллею, Іллі, Ілле; Катерина, Катерини, Кате-

рині, Катерину, Катериною, Катерині, Катерино; Марія, Марії, Марії, Марію,

Марією, Марії, Маріє.

У жіночих іменах приголосні г, к, х у давальному та місцевому відмінках

змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Одарка – Одарці, Солоха – Солосі.

Чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -о, -й та

на приголосний відмінюються як іменники ІІ відміни: Павло, Павла, Павлові (- 35

у), Павла, Павлом, Павлові (-у), Павле; Іван, Івана, Іванові (-у), Івана, Іваном

Іванові (-у), Сергій, Сергія, Сергієві (-ю), Сергія, Сергієм, Сергієві (-ю), Сергію.

Чоловічі імена типу Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір, Антін, Нечипір у не-

прямих відмінках змінюють і на о: Прокіп, Прокопа, Прокопу, Прокопа, Проко-

пом, Прокопові (-у), Прокопі, Прокопе. Виняток: Лаврін – Лавріна, Олефір –

Олефіра, Аверін – Аверіна.

Поодинокі чоловічі імена, основа яких закінчується на х, у кличному від-

мінку мають форму: Явтух – Явтуше.

Жіночі імена, що закінчуються на приголосний, відмінюються як іменни-

ки ІІІ відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов’ю, Лобові, Любове.

Творення та правопис імен по батькові

При утворенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси:

а) -йович, -ович: Миколайович, Степанович, Андрійович, Васильович, Се-

менович, Гнатович, Юрійович;

б) -ич, -іч: Ілліч, Лукич, Якович, Хомич (Хомович), Савич (Савович).

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -івна, -

ївна: Степанівна, Василівна, Сергіївна, Петрівна, Іллівна, Луківна, Хомівна.

Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій

утворюються звичайно від першого імені: Олена Богданівна, Олексій Богдано-

вич. Але за бажанням батьків під час реєстрації дитини може бути записана фо-

рма подвійна: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович.

У цьому випадку перший компонент імені не відмінюється: книжка Оле-

ксія Богдан-Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юріївни.

Відмінюються чоловічі та жіночі імена по батькові за зразком: Ігорович,

Ігоровича, Ігоровичу, Ігоровича, Ігоровичем, Ігоровичу, Ігоровичу; Лукич, Луки-

ча, Лукичу, Лукича, Лукичем, Лукичу, Лукичу; Степанівна, Степанівни, Степа-

нівні, Степанівну, Степанівною, Степанівні, Степанівно; Віталіївна, Віталіїв-

ни, Віталіївні, Віталіївну, Віталіївною, Віталіївні, Віталіївно.

Слід звернути увагу, що у родовому відмінку жіночі імена по батькові за-

кінчуються тільки на -івни, -ївни: Світлани Володимирівни, Людмили Олексіїв-

ни; у давальному відмінку – -івні, -ївні: Катерині Макарівні, Людмилі Сергіївні.

7.2. Стилі мовлення, їх призначення.

Використовуючи мову в своєму повсякденному житті, всі люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Незважаючи на те, що кожна освічена людина користується тією самою літ. мовою, її живе мовлення з багатьох причин має свої особливості. Не однакові щодо мови і твори різних письменників. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови і багатьох інших причин призвели до виникнення в науці про мову поняття стилю.

Слово "стиль " багатозначне. Походить воно від лат. stilus - "паличка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожен стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. В українській літературній мові наявні наступні стилі:

- науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, епістолярний, конфесійний, які найчастіше мають писемну форму вияву і сформувалися на книжній основі - книжні стилі);

- розмовний, який здебільшого виступає в усній формі.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільними для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди -підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, гумористичний, сатиричний та ін.

Науковий стиль - один з найбільш однорідних стилів. Це мова наукових книжок, статей, доповідей, лекцій.

Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ.

Основні ознаки:

- ясність (понятійність) І предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- узагальненість понять і явищ;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлень;

- аргументація та переконливість тверджень;

- однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

- докладні висновки.

Основні мовні засоби характеризуються:

- великою кількістю наукової термінології;

- наявність схем, таблиць, графіків, карт тощо;

- оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (теорема, синус, параграф та ін.);

- використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- відсутністю емоційно-експресивної лексики;

- наявністю чіткої композиційної структури тексту;

- складними синтаксичними конструкціями, стандартними виразами (кліше);

- монологічним характером текстів.

У науковому стилі виділяються кілька різновидів, у яких перелічені ознаки не завжди повністю себе виявляють і які мають свої мовні особливості:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, дисертація, стаття, рецензія, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези);

б) науково-популярний різновид обмежує вживання вузьких галузевих термінів для дохідливого викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців. Мові властиві певна образність та емоційність.

в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль різноманітніший щодо засобів вираження. Це пояснюється його призначенням. Публіцистика покликана формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в соціально-політичному плані. Публіцист завжди когось у чомусь переконує, щось доводить, а це зближує П.с. з науковим, від якого він ніби позичає струнку систему послідовних логічних доказів і відповідні мовні засоби. Публіцистика використовує всі засоби емоційного впливу. З цього погляду образна мова публіцистики дещо нагадує мову художніх творів. Публіцистика намагається наслідувати інтонації усного мовлення та інші його особливості.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання,

Основне призначення:

- інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення
наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

- широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (приватизація, багатопартійність та ін.);

- використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта та ін.), експресивні сталі словосполучення (рекордний рубіж,
одностайний вибір), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (президентський старт, орбіти співробітництва);

- із морфологічних засобів часто використовуються Іншомовні суфікси –іст (-ист), -атор, -ація та ін. (полеміст, провокатор, приватизація), префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотеорія, супердержава, інтернаціональний);

- риторичні запитання, вигуки, повтори;

- влучні, інтригуючі заголовки.

Підстилі:

а) стиль ЗМІ (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);

в) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо).

Художній стиль. Цей стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Х.ст. широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Він покликаний виконувати естетичну функцію: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

- найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, словесний образ, зоровий образ);

- естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, фамільярне, зневажливе та ін.);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи; віршова форма, поетичні фігури);

- суб'єктивізм розуміння та відображення.

Основні мовні засоби:

- різноманітна лексика, переважно конкретно-чуттєва та емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця;

- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;

- використання різних типів речень;

- стилістичні фігури (риторичні запитання, звертання, безсполучниковість та ін.).

Підстилі:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, байка, новела, нарис, оповідання, повість, художні мемуари);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).