Козацька держава

Завдяки перемогам Богдана Хмельницького, постала козацька держава. Організація її мала військовий характер – за тими зразками, які дало Запорожжя. Цілу країну спочатку звали просто Запорозьким Військом. Але серед народу скоро прийнялася назва «Україна», яку здавна носила Південна Придніпрянщина як окраїнна земля на пограниччі з диким степом. Цю назву вживав деколи й козацький уряд, але не так консеквентно, щоб вона добула собі повне політичне громадянство. Зате київські книжники винайшли собі назву «Малої Росії», яку колись уживав грецький патріархат на означення Галицької митрополії. Цей термін радісно прийняла Московщина, бо цим способом вона могла легше виказати право на зверхність над Україною. Козацькі літописці радо вживали терміни «козацько-руський», «україно-козацький» або «український» народ.

Відзнаки державної і військової влади звалися клейноди. До них належали гетьманська булава, бунчук, печать, корогви, бубни й труби. Вони зберігалися з великою шанобою.

Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний поясом, із шаблею при лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рам'я, права спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на печатях.

Найвищого законодавчою установою вважалася військова рада, яку звали також повною або генеральною. Але від часів Хмельницького рада втратила своє значення: найважливіші справи вирішував сам гетьман зі старшиною. Раду скликали тільки час від часу, в особливо важливі моменти, коли треба було всенародною постановою санкціонувати рішення старшини. Такий формальний характер мала також славна Переяславська рада 1654 р, на якій ухвалено союз Із Московщиною: всі головні пункти склав заздалегідь гетьман зі старшиною, а зібрані на раді представники війська без дискусії прийняли їх до відома. Більший голос рада мала при виборі гетьмана, як це було на «чорній раді» під Ніжином 1663р., де козацька чернь віддала гетьманську булаву своєму проводиреві Брюховецькому.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи у бубни чи литаври або стріляючи з гармат. Військо уставлялося на майдані у велике коло або півколо, відповідно до місця. Посередині ставили корогви та інші військові клейноди. Тоді виходив гетьман з усією старшиною - всі з відзнаками влади у руках, з відкритими головами на знак пошани до війська.

Ради проводив гетьман, а коли гетьмана не було, заступав його один із генеральних старшин, найчастіше обозний. Голові зборів допомагали генеральні осавули, що були немов посередниками між старшиною та радою. Вони обходили козацьке "коло", вияснювали справу її питалися, які погляди війська. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і з ними обговорювала спірні питання. Рада заявляла свою згоду криком, кидаючи шапки догори. Перемагала та сторона, що мала за собою безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то не раз доходило до гострої боротьби, навіть на шаблях.

Генеральна рада втратила цілком значення при кінці XVII в., коли до вирішального голосу дійшла козацька старшина. її місце зайняла риба старшини, до якої належала генеральна старшина, полковники, деколи також представники полкової й сотенної старшини. Ця рада збиралася звичайно на Різдво або Водохрещі та на Великдень і мала характер постійного парламенту. Тут вирішували всі справи внутрішньої й заграничної політики, організацію адміністрації, судівництва, податків, війська, воєнні походи - взагалі все, що торкалося державного життя Гетьманщини.