Сором’язливість

Сором’язливі діти здебільшого поводяться дуже спокійно і не завдають клопоту дорослим. Зазвичай це тихі дітки, яких «не видно і не чутно». Тому більшість навіть не підозрює, що за такою поведінкою може «ховатися» проблема.

Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.

Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.

А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...

Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.

Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.

У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.

Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.

Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.