Мистецтво кватроченто

Архітектура кватроченто. Полеміка з готикою: діяльність Філіппо Брунелескі. Символ Флорентійської республіки: купол собору Санта Марія дель Фьоре. Фасад Оспедале дельї Інноченті (притулку для сиріт) у Флоренції. Теоретична праця Брунелескі: наукове обґрунтування лінійної перспективи. Перший ренесансний палац Італії – палаццо Медичі-Рікарді архітектора Мікелоццо де Бартоломео. Характерні риси ренесансної архітектури: поділ споруди горизонтальними тягами на поверхи, чіткий метричний поряд розташування вікон і архітектурних деталей, співмірність людині, використання античного ордеру.

Основні тенденції у живописі Флоренції XV ст. Новаторство Мазаччо (вирішення основних проблем живопису кватроченто – лінійної і повітряної перспективи): “Трійця” в церкві Санта Марія Новелла, фрески Капелли Бранкаччі в церкві Санта-Марія дель Карміне. Ремінісценції середньовічних традицій (сукцесивний метод зображення) і новації (портретність зображень, особливості композиційної побудови, використання лінійної і повітряної перспектив) у фресці “Диво зі статиром”. Синтез раціональних та ідеальних істин у творчості П’єро делла Франческа. Цикл фресок на тему “Історія хреста” в церкві Сан Франческо в Ареццо: особливості просторової побудови (пластичний фігуративний фриз на тлі перспективно побудованого простору), трактування людини (імперсональність, беземоційність образів), колорит (техніка вальорів, багатство тональних градацій, перший ноктюрн). Композиційна побудова фрески “Бичування”. Традиції профільного зображення портретованих у живописі кватроченто: парний портрет урбінського герцога Федеріго да Монтефельтро і його дружини Баттісти Сфоца. “Куртуазний” ідеал Беноццо Гоццолі. Видовищність релігійного живопису Доменіко Гірландайо. Творчість Сандро Ботічеллі: декоративізм і “готицизми” ранніх творів художника (“Весна” і “Народження Венери”), релігійний інтелектуалізм пізнього етапу творчості (“Покинута”, “Містичне Різдво”).

Живопис Центральної Італії: П’єтро Перуджино (“Передача ключів св. Петру” (Сікстинська капелла у Ватикані). Гуманізм в образотворчому мистецтві Північної Італії: творчість Андреа Мантенья. Драматизований простір Мантеньї – фреска “Святого Якова ведуть на страту” з капелли Оветарі церкви Еремітані в Падуї; розписи склепіння камери дельї Спозі в Палаццо Дукале в Мантуї; “Мертвий Христос”. Живопис кватроченто у Венеції: особливості повітряного середовища й удосконалення техніки олійного живопису. Міф і реальність у творчості Джованні Белліні.

Скульптура кватроченто. Впливи античної та готичної скульптури, розширення тематичного діапазону. Поява нових жанрів і видів пластичного мистецтва: кінна статуя, портрет – бюст, „живописний” рельєф. Творчість Лоренцо Гіберті: “Райські врата” Флорентійського баптистерію. Основоположник ренесансної скульптури – Донателло. Ранній етап творчості – статуя євангеліста Йоана для Санта Марія дель Фьоре, статуї євангеліста Марка і святого Георгія для Ор сан Мікеле у Флоренції. Звернення до античних традицій – статуя бронзового Давида (відроджений хіазм, оголеність як атрибут героя, огляд зі всіх сторін). Перший кінний монумент Ренесансу – статуя кондотьєра Еразмо ді Нарні (Гаттамелата) в Падуї. “Бенкет Ірода” з сієнського баптистерія як зразок “живописного рельєфу”. Кругла статуя у творчості Андреа Вероккіо: бронзовий Давид, кінна статуя кондотьєра Бартоломео Коллєоні у Венеції. Порівняльний аналіз статуй Гаттамелати і Коллєоні (пропорційне співвідношення розмірів людини і коня, трактування людського образу, деталізація форми, вирішення силуету).

Мистецтво високого Відродження. Універсалізм Леонардо да Вінчі. Міланський період творчості при дворі Лодовіго іль Моро. Абсолютна єдність фігур і простору в картині “Мадонна в скелях” та живописні засоби Леонардо – сфумато і к’яроскуро. Композиційна побудова, символіка простору, трактування людського образу у фресці “Тайна вечеря” з трапезної монастиря Санта Марія делла Граціє в Мілані. Леонардо у Флоренції. Містичний зміст композиції вівтарного образу “Трійця святої Анни”. Одна з найвизначніших картин світу – портрет Мони Лізи Джоконди.

Поєднання традицій античності та християнської благодаті у творчості Рафаеля Санті. Вирішення двох важливих мистецьких завдань: пластична досконалість людського тіла як втілення внутрішньої гармонії особи і складна багатофігурна композиція з бездоганною злагодою між середовищем і людиною. Ранній період творчості майстра в Урбіно (“Мадонна Конастебіле”) і Перуджі (“Заручини Марії”). Тема мадонни: формування трифігурної композиції (“Мадонна з щигликом”, “Прекрасна садівниця”), материнство і коло – композиція тондо (“Мадонна в кріслі”, “Мадонна Альба”). Вівтарний образ для церкви святого Сікста в П’яченці – “Сікстинська мадонна” (поєднання ліричності та глибокої емоційності з монументальною величчю). Монументальний живопис Рафаеля: фрески парадних залів Ватикану. Чотири фрески-алегорії основних сфер духовної діяльності людини – філософії (“Афінська школа”), поезії (“Парнас”), теології (“Диспута”), юриспруденції (“Правосуддя”) – в станці делла Сеньятура (кімнаті підписів). Лоджії Рафаеля у Ватикані та формування типу ренесансних гротесків. Історичні портрети-типи епохи: папа Лев Х з кардиналами, товариш художника письменник Кастельоне, прекрасна “Донна Велата”.

Різносторонній геній Мікеланджело Буонарроті. Ранній етап творчості: “П’єта” (вирішення проблеми зображення тіла Христа на колінах Марії). Символ свободи Флорентійської республіки – статуя Давида. Мікеланджело в Римі. Проект пам’ятника-мавзолею папи Юлія ІІ: мрія про об’єднання Італії втілена в образі Мойсея, конфлікт духу і матерії у фігурах рабів. Розпис плафону Сікстинської Капелли: особливості композиційної побудови та живописної манери (“найкращим буде живопис близький до рельєфу”). Дев'ять центральних композицій плафона – події перших днів творіння, історія Адама і Єви, всесвітній потоп – гімн людині, її могутності, силі та красі. Велич, благородство втілені в образах пророків і сивіл. Метафізичний простір “Страшного суду” на західній стіні Сікстинської капелли і розвиток теми кари, відплати, загибелі світу. Мікеланджело у Флоренції. Скульптурне оздоблення Нової сакристії в церкві Сан-Лоренцо. Катастрофа династії Медичі: скульптурні надгробки Джуліано і Лоренцо. Алегоричні образи часу, союзника смерті – фігури “Ранку”, “Вечора”, “Дня” і “Ночі”. Архітектурні твори Мікеланджело: сходи флорентійської бібліотеки Лауренціана, оформлення площі Капітолія в Римі, керівництво побудовою собору святого Петра.

Проблема стилю в образотворчому мистецтві чінквіченто в Італії. Маньєризм: анамарфози і linea serpentinata Парміджаніно й Арчімбольдо. Живопис чінквіченто у Венеції. Новаторство Джорджоне: відкриття одухотвореності природи, утвердження “безсюжетного” живопису, малярська манера вільного мазка. Людина як частина природи у творі “Гроза”. Одухотворена чуттєвість картин “Венера”, “Сільський концерт”. Перший живописець Венеціанської республіки – Тиціан Вечеллі. Ранній період творчості: “Динарій кесаря”. Зрілий Тиціан: нова концепція просторовості, легкі лесування і звучна колористична гама. Вівтарний образ “Ассунта”. Язичницькі богині Тиціана – “Даная”, “Венера Урбінська”. Драматизм, проникливість у характеристиці образів тиціанівських портретів – портрет папи Павла ІІІ з внуками Оттавіо й Алесандро Фарнезе, портрет Карла V у битві біля Мюльберга. Пізній Тиціан: монументалізація людини, пастозна манера письма, обмежена палітра (вохра і сажа), віртуозне володіння мазком, який передає не тільки фактуру матеріалу, але й ліпить саму форму, творить пластику зображуваного. Вівтарні образи “Терновий вінок”, Святий Себастіан”. Маньєризм у Венеції: Тінторетто (“Тайна вечеря”) і Паоло Веронезе (“Весілля в Кані Галілейській”, “Бенкет у будинку Левія”). Цілісна структура архітектури Андреа Палладіо і співпраця архітектора з живописцем Веронезе (вілла Барбаро-Вольпі, вілла Ротонда).

Італійське мистецтво і маньєризм Іспанії: творчість Ель Греко в Толедо. Поєднання традицій візантійського (композиція нашарування, символіка кольору, ідеал краси, засіб протилежних ракурсів) та італійського живопису (гуманізм образів, живописна манера) – вівтарна композиція “Есполіо”.

Просторово-образна система ренесансного художнього синтезу. Принципи об’єднання монументального живопису й архітектури в мистецтві італійського Відродження: фреска-гобелен, фреска-вікно, фреска-рельєф. Теорія перспективи. Типологія композиційної побудови живописних творів: “архітектонічна” композиція, “килимова” композиція, композиція “театральної сцени”, композиція “крупного плану”. Еволюція композиційної побудови портрета. “Закони краси” людини: ренесансні пропорції. Колір і світло в живописі Відродження.

Значення мистецтва італійського Відродження для формування європейського мистецтва нового часу.

v Художні твори, запропоновані до аналізу