Очевидною є потреба в переосмисленні в нашій країні власного і чужого досвіду, подолання сте­реотипів та зайвої регламентації дошкільної освіти

Дитина

Програма виховання і навчання

дітей від 2 до 7 років

3 видання, доопрацьоване та доповнене

Київ – 2010

ББК

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.

(Лист Міністерства освіти і науки України від……)

Б Дитина Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років

3 видання, доопрацьоване та доповнене …

ISBN

Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина»(3 видання, доопрацьоване та доповнене) розроблена на виконання Закону України "Про дошкільну освіту".

Програма «Дитина» є комплексною варіативною програмою, в якій відображенні вимоги до змісту дошкільної освіти.

Програма призначена для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів, батьків, студентів і викладачів вищих і середніх педагогічних навчальних закладів.

ББК

ISBN © Видавництво "Університет", 2010

Авторський склад попереднього видання програми:

Наукове керівництво:

О. В. Проскура, Л. П. Кочина, В. У. Кузьменко

Авторський колектив:

Е. В. Бєлкіна, Н. М. Бібик, М. С. Вашуленко, Е. С. Вільчковський,

Н. Я. Дзюбишина, Т. П. Жук, О.М. Кириченко, Н. С. Коваль, О.Л. Кононко,

Л. П. Кочина, Н. В. Кудикіна, В. У. Кузьменко, Л. Л. Левченко,

Т. Є. Мусіяченко, О. Ю. Осадько, Ю. О. Приходько, О. В. Проскура,

О. В. Пшеврацька, В. Г. Слюсаренко, В. П. Тименко, О. Н. Хорошковська,

А. С. Шевчук, М. М. Шишківська.

У доопрацюванні 3 видання програми виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» взяли участь:

Наукові керівники проекту:

В.О.Огнев’юк, К.І.Волинець

Наукове керівництво:

О. В. Проскура, Л. П. Кочина, В. У. Кузьменко, Н.В. Кудикіна

Авторський колектив:

Е.В.Бєлкіна, Н.І.Богданець-Білоскаленко, О.Л.Богініч, М.С.Вашуленко, К.І.Волинець, Л.В. Гаращенко, Н.Є.Глухова, Н. Я.Дзюбишина, С.О.Довбня, Н.М.Дятленко, В.М. Зіневич, І.І. Карабаєва, О.В. Коваленко, Н. С.Коваль, Л. П. Кочина, Н.В. Кудикіна, В.У. Кузьменко, Л.Л.Левченко, О.В.Лобода, Л.В. Лохвицька, О.В.Мартинчук, М.А.Машовець, В.О.Огнев’юк, О.Ю.Осадько, А.В.Пасічник, Ю.О.Приходько, О.В.Проскура, В.Д.Сапожко, І.Л. Сіданич, Г.В.Смольникова, Г.С.Тарасенко, В.П.Тименко, І.Е.Товкач, О.Н.Хорошковська, С.В.Чередниченко, А.С.Шевчук.

Рецензенти:

Богуш А.М., дійсний член НАПН України, доктор пед. наук, професор.

Мельник А.К., зав. ДНЗ 672 м.Києва

Зміст

Вступне слово Віктора Огнев’юка, наукового керівника проекту, ректора Київського університету, доктора філософських наук, професора.

Кожна людина має велике щастя народитися генієм і бути дитиною, але далеко не кожній випадає можливість ви­явити зрілу мудрість, досягнув­ши старості. Люди завжди мрія­ли про довголіття, але й досі не завжди усвідомлюють, що сек­рет щасливої старості значною мірою залежить саме від перших років їхнього життя.

Відомий український педагог, засновниця першого укра­їнського дитячого садка в Києві (1871 p.), Софія Русова зазначала: "Раніш держалися такої думки, що виховання починається зі школи, й поки дитина не має шкільного віку, доти не потребує ніякого виховання. Але за останній час психологія виясняє, що такий погляд дуже шкодливий й неправдивий, бо усі нахили дитини, її здоров'я, її харак­тер — усе це розвивається, бере напрям і зміцнюється у перші роки життя, і в 8 літ вже дитина має свої сталі звич­ки, погані чи добрі — в залежності од оточення, свою волю й свої змагання, з якими вже нелегко боротися в школі, бо легше не дати вкорінитися тому чи іншому почуттю, аніж його поборювати, коли воно уже зміцнилося"..

Сучасні дослідження американських науковців Адама Сливоцького і Давида Моррісона переконливо під­тверджують виняткову важливість дитинства, адже здатність людини навчатися майже наполовину закладається в перші чотири роки життя, а ще одна третина — до восьми років. Отже, до восьми років у мозку людини формуються головні нервові шляхи, на яких ґрунтується здатність до навчання. По досягненні дитиною десятирічного віку дендрити, що не утворили нових нервових шляхів, відмирають, а відтак людина втрачає значну кількість потенційних здібностей. Звертаючись до традицій етнопедагогіки, бачимо, що наші пращури віддавна вже з перших днів народження немовляти колисали його в люльці, що, як виявляється, сприяє формуванню вестибулярного апарата маляти, і, в свою чергу, — координації рухів, розвитку відчуттів рівноваги, змагальності. А крім того, власне, учені з'ясували це тільки тепер: колисання, гойдання сприяють формуванню нервових з'єднань, які відповідають за вміння читати й писати. Отже, якщо ваша дитина любить крутитися, перекидатися, тан­цювати, а Інколи й падає, знайте, що все це сприяє утво­ренню важливих нервових з'єднань, а відтак — розвиткові дитини. Вже згадувана Софія Русова писала про це так: "Кожна здорова нормальна дитина бажає гуляти, це природний стан дитини, коли вона грається, гра робить з дитиною те, що вода з камінчиками".

Воістину неоціненне значення в житті дитини мають іграшки, й насамперед саморобні.

Чим більше дитина грається, чим різноманітніші її ігри, тим краще вона розвивається, тим більшого досвіду набуває. Особливо цінними є сюжетно-рольові ігри та сюжетно-рольові відносини, в яких перебуває дитина. А яким важливим є гармонійне єднання з природою! З позиції прожитих років можу стверджувати: у цьому сільські діти мають великі переваги перед маленькими городянами, адже у них набагато більше можливостей для пізнання природного довкілля.

Для людини, котра народилася й зростала в селі, природа є середовищем життєдіяльності. Вміння вудити рибу, збирати гриби та лікарські рослини, годувати птахів і тварин, обробляти землю, вирощувати й збирати врожай формується без будь-яких спеціальних "занять", лише за аналогією, як це роблять старші. За таких умов дитина набуває неоціненного досвіду сюжетно-рольової взаємодії.

Однак сучасне життя висуває перед людиною нові виклики, адекватні відповіді на які не можна почерпнути лише з того, що дає сільській дитині досвід життєдіяльності. Та й далеко не кожна родина розуміє свої виховні функції, а тим паче виконує їх. Останнє не залежить від місця проживання — в селі чи в місті. Маючи можливість безпосередньо контактувати з природою, сільська дитина водночас позбавлена можливості широких комунікацій із соціальним оточенням. В епоху інформаційного буму, коли всі процеси набувають величезного прискорення, а час стає спресованим, це може позначитися на майбутніх досягненнях сільських хлопчиків і дівчаток, адже сучасні діти мають розвиватися відповідно до викликів сьогодення. Те, що раніше людина дізнавалася протягом усього життя, сучасна дитина має осягнути за кілька років! Тож дошкільна освіта й покликана забезпечити гармонію єднання з природою та прилучення до динамічного, стрімкого, насиченого технікою та електронікою сьогодення. Це важливо і для міських дитячих садків, адже вони мають зворотний дисбаланс — домінування комунікацій, але дефіцит спілкування з природою.

Потенціал кожної дитини досить значний. Як стверджує американський психолог Б. Фуллер: "Усі діти народжуються геніями, але впродовж перших шести років ми допомагаємо їм позбутися цієї геніальності". Очевидно, проблема полягає в непідготовленості переважної більшості батьків до розкриття природних здібностей своїх дітей. А відтакпотрібні нові підходи до роботи з родиною, починаючи від моменту, коли подружжя бере шлюб, а тим більше відтоді, коли чекає на дитину. Цю функцію можуть успішно викону­вати районні та міські методичні кабінети, залучаючи методистів дошкільних закладів. Важливою в цьому контексті є взаємодія методичних служб з лікарями, що спо­стерігають за вагітними матерями. Така співпраця може дати вагомий соціальний ефект.

Перші роки життя дитини, допоки багатьма ще належно не оцінені, насправді визначають інтелектуаль­ний потенціал особистості, її фізичне і психічне здоров'я на все життя. Тож на часі не тільки перегляд ролі батьків, а й коригування державної освітньої політики, насамперед перегляд пріоритетів. Родина й дошкільні роки дитини мають посісти в цих пріоритетах головне місце. У Франції, наприклад, усі діти після трьох років, починають відвідувати "материнські школи", програма в яких є обов'язковою для всіх дітей, незалежно від того, чи мають їхні батьки французьке громадянство. Коли ж родина не хоче віддавати свого малюка до дитячого сад­ка, їй доводиться щороку подавати спеціальну заяву із серйозним обґрунтуванням свого рішення, а дитина має щороку проходити контрольні тести на рівень розвитку. Зазначений досвід цікавий та перспективний для запровадження в дошкільну освіту нашої держави.

В Україні дедалі нагальнішою стає проблема запровадження обов'язковості дошкільної освіти. Причому, варто було б починати з дітей, що потребують корекції розвитку, а також з дітей із соціально проблемних родин. Власне, система дошкільної освіти потребує програмного підходу до її розвитку відповідно до сьогоднішніх та майбутніх викликів, адресованих до конкретної людини й до суспільства.

Висновок зі сказаного лише один — дитинство має стати найпершим пріоритетом держави. Обнадійливою у цьому сенсі є увага держави до проблем дитячої безпритульності та сирітства, забезпечення рівного доступу до освіти, впровадження зовнішнього оцінювання.

В основу нової освітньої політики має бути покладено пріоритетність дошкільної освіти як фундамент цілісної системи неперервної освіти. Від якості цього фундаменту, закладеного в перші роки життя, залежить динаміка особистісного зростання дитини, її життєві установки та світосприйняття в майбутньому, а відтак і рівень сукупного інтелекту нації. Українське дошкілля потребує корекції на індивідуальні запити особистості щодо розвитку природних та набутих нею здібностей і талантів.

Упродовж останніх років дитинство й дошкільна освіта здобули істотну законодавчу підтримку. Із введення у дію Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства" не тільки створено правове підґрунтя та функціонування системи дошкільної освіти, а й забезпечено стабілізацію мережі дошкільних навчальних закладів

Головним замовленням держави лишається замовлення на виховання самостійної людини. Адже в майбутньому найважливішим для неї буде вміння жити в суспільстві.

Очевидною є потреба в переосмисленні в нашій країні власного і чужого досвіду, подолання сте­реотипів та зайвої регламентації дошкільної освіти.

Сьогоднів Україні спостерігається позитивна тенденція до зростання кількості дітей, охоплених дошкільною освітою.

Діти, що не відвідують дошкільні навчальні заклади, мають перебувати у полі зору органів управління освітою різних рівнів, які через запровадження соціально-педагогічного патронату повинні забезпечити облік усіх дітей дошкільного віку, подальше їх охоплення різними формами дошкільної освіти.

Особливої уваги потребують майбутні першокласники, тобто діти п'ятирічного віку. У нас уже давно застосовуються під­ходи, запозичені з практики німецьких колег. У цій країні поширені заклади для дітей однієї вікової групи, здебільшого 5-річних, тобто старших дошкільників. Крім окремих груп-садків, існують пришкільні групи для 5-річних. Діти цього віку відвідують також підготовчі класи основної школи, кількість яких постійно зростає. Запозичення такого підходу є найбільш ймовірним у ситуації, що склалася з охопленням дітей дошкільною освітою, насамперед у сільській місцевості.

На Всеукраїнському педагогічному форумі в Полтаві зазначалось: "…надзвичайно важливо створити рівні можливості для здобуття освіти кожною дитиною". Розв'язання цього завдання у системі дошкільної освіти можливе через розширення мережі навчально-виховних комплексів "дошкільний навчальний заклад — загально­освітній навчальний заклад", центрів розвитку дитини, дошкільних груп при позашкільних і загальноосвітніх навчальних закладах, груп короткотривалого перебування дітей при дитячих садках, сезонних дошкільних закладів тощо. Популярним се­ред певних категорій населення стає набуття дошкільної освіти вдома з допомогою приватних педагогів (гувернерів).

упровадженням Закону України "Про дошкільну освіту" виникла необхідність оновлення нормативної бази та програмно-методичного забезпечення дошкільної галузі. Діяльність дошкільних навчальних закладів регламентують сьогодні положення: "Про дошкільний навчальний заклад", "Про навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній на­вчальний заклад", "Про атестацію педагогічних праців­ників" та інструктивно-методичні листи щодо організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку, які не відві­дують дошкільні навчальні заклади; про планування освітнього процесу; про організацію фізкультурно-оздоровчої роботи; про організацію та зміст навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах тощо..

Основним нормативним документом, який визна­чає вимоги до змісту та обсягу дошкільної освіти в Україні, її пріоритети, є Базовий компонент дошкільної освіти, спрямований на оновлення принципів, цілей, змісту, технологій виховання, розвитку і на­вчання дітей.

До Базового компонента дошкільної освіти розроблено методичний супровід — Коментар та Базову програму розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» та варіативні комплексні програми, зокрема, і розроблена професорсько-викладацьким колективом Київського університету імені Бориса Грінченка програма «Дитина» та Методичні рекомендації до неї.

Дошкільна освіта потребує урізноманітнення програм, систем і моделей дошкільної освіти. Наприклад, у Швейцарії існує понад 150 різноманітних систем і мо­делей. Дещо інший, більш регламентований, підхід у Франції,де дитячий садок вважається досягненням на­вчально-виховної системи. Робота тут розподіляється за трьома секціями:

♦ у першій (діти віком від двох до чотирьох років) робота з малюками обмежується іграми;

♦ у другій (від чотирьох до п'яти років) більше уваги приділяється соціалізації дітей, навчанню їх спілкуватися за допомогою мови і жестів;

♦ у третій, основній (шестирічні діти) дітей готують до навчання в школі, учать читати, писати, лічити.

Уся робота "материнських шкіл" орієнтована на розвиток різноманітних здібностей кожної дитини. Заняття проходять без примусу, цікаво і не втомлюють малюків. Вони покликані відучити дитину від неробства, викликати в неї радість, спонукати до активних дій. Ураховуються індивідуальні й вікові особливості кожного, відмінності у характерах і темпераменті. Методи роботи з дітьми максимально наближені до природного спілку­вання розумної, уважної матусі з малюком, а умови —до родинних.

Date: 2015-08-24; view: 379; Нарушение авторских прав