Особливості розвитку. Молодший дошкільний вік — це період переходу від предметної діяльності до гри

Молодший дошкільний вік — це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, а також малювання, конструювання, ліплення, аплікація починають формуватись як самостійні види діяльності.

У цьому віці малята вже знають, як застосовуються різноманітні предмети домашнього побуту, однак спо­собами їх використання володіють недостатньо. Педагогу слід в першу чергу забезпечити інтерес до тих чи інших дій, обов'язково відмічаючи успіхи малят. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається самостійно експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, придивляється до слідів фарби, які залишає пензлик. Так починають розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу — важливі показники розвитку. Зрозуміло, що не всі дії дитини будуть правильними. Але до помилок і прикрощів (машина без коліс, розлиті на папері фарби) вихователь має ставитись спокійно. Важливо забезпечити умови для ускладнення будь-якої діяльності. Це підтримує інтерес і сприяє успішному оволодінню різними предметними діями.

Найкращі умови для розвитку сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення дітей забезпечує спеціально організоване сенсорне виховання. Воно включається в основні види діяльності — ігри (особливо дидактичні), малювання, ліплення, конструювання, аплікацію, просту побутову працю, працю з елементами практичного експериментування в природі.

Діти 3—4 років — це, перш за все, діячі, а не спостерігачі й слухачі, тому потрібно забезпечувати умо­ви для їхньої різноманітної активної діяльності — обстеження, складання, випробування, конструювання, побутової праці, сортування, імітації, імпровізації тощо. З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різ­них видах діяльності, переживанням позитивних і нега­тивних оцінок з боку рідних, вихователя в дитини фор­муються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особисте ставлення до оточення — до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самої себе, певні домагання, потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюється.

Завдання педагогічної роботи:

створювати умови, за яких дитина буде з довірою і любов'ю ставитись до вихователя, працівників дошкільного закладу, до інших дітей у групі, буде веселою, активною, врівноваженою;

сприяти вихованню загальної і пізнавальної активності дитини, розширюючи можливості для її практичного озна­йомлення з різноманітними предметами і явищами, для оволодіння відповідними способами дії, використання предметів;

формувати навички і вміння, необхідні для успішного здійснення різних видів продуктивної діяльності;

заохочувати дітей до висловлювання своїх вражень, сприяти мовному розвитку;

створювати умови для спілкування кожної дитини з вихователем і з товаришами по групі;

сприяти формуванню в дитини образу власного «я» і позитивного ставлення до себе (знати і називати основні частини свого тіла, виконувати правила особистої гігієни);

викликати зацікавлення різними заняттями, пізна­вальну активність, створювати умови для доброго само­почуття в групі (я, Романчик, хороший хлопчик, вихо­вателька мене любить, мама за мною прийде, вона мене дуже любить);

розповідати батькам якнайбільше приємного про дитину в її присутності.

Не слід:

вимагати абсолютної тиші під час таких режимних моментів, як одягання, умивання, їжа, вільні заняття та ігри, заняття різними видами продуктивної діяльності (малювання, ліплення тощо);

обмежувати прагнення дітей бути самостійними, екс­периментувати;

ставити завдання, які вимагають довільних психо­логічних процесів;

давати негативну оцінку дитині чи результатам ви­конаних нею завдань, порівнюючи їх з результатами інших дітей;

обговорювати з батьками ті чи інші труднощі дитини в її присутності.