У родинному колі. · Не варто сподіватись, що бурхлива фізична активність розрядить енергію малюка

· Не варто сподіватись, що бурхлива фізична активність розрядить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менше керованим. Тому краще уникати занять та ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в прийняте русло.

· Найкраще поводиться гіперактивна дитина тоді, коли справа повністю захоплює її увагу. Тому важливо постійно знаходити для дитини такі заняття. Поки вона захоплена улюбленими іграми, справами - ризик, що у неї виникнуть небажані імпульси – мінімальний.

· Оскільки не порушувати вимоги дорослих гіперактивна дитина ще не здатна, важливо запобігати порушенню цих вимог: попереджати небажані імпульси, контролювати виконання доручень, спрямовувати енергію малюка в бажане русло. Для того, щоб зупинити енергійну дитину доцільно переключити увагу на щось емоційно значуще для неї: “Ой, дивись!”, «Я згадала!»…

· Бажано створювати такі умови, в яких дитина не мала б змоги проявити свою «некерованість», бо цей досвід негативно впливає на її уявлення про себе, підриває віру в свої сили бути «хорошою».

Показники успішного розвитку дітей. Гіперактивні діти завжди більш галасливі, метушливі, непосидючі, їм важко утримувати увагу на одній справі, доводити її до кінця, вони швидко відволікаються, «забувають» завдання. Дорослим доводиться перебирати на себе функцію зовнішнього гальмування імпульсивної активності цих дошкільників, приділяти їм більше часу і уваги. Показником правильності виховної стратегії є те, що дитина не пручається керівництву дорослого, не ображається і не гнівається на його звертання, позитивно сприймає себе і оточення, має в групі друзів і улюблені заняття.

Надмірна тривожність дошкільника може спричинятись як його типологічними властивостями (підвищеною чутливістю нервової системи), так і психоемоційним виснаженням (коли нервова система ослаблюється внаслідок фізичного або емоційного перевантаження дитини). Стратегія психологічного супроводу дошкільників з синдромом тривожності спрямована на зниження стресогенності середовища, зменшення рівня емоційної напруженості, запровадження такого режиму життєдіяльності, що забезпечує оптимальне відновлення психоемоційних ресурсів дитини і сприяє успішному розвитку її здібностей та впевненості у своїх силах. Особливості психолого-педагогічної допомоги тим дітям, чия тривожність спричинена негативними подіями їх життя – це необхідність визначити ту стресогенну ситуацію, переживання якої спричинило дистрес, і зробити все можливе для нейтралізації цього патогенного впливу на психіку дитини.

Тривожність дошкільників цього віку може проявлятися у несміливості і надмірних страхах, у плаксивості чи спалахах гніву, у перепадах настрою, капризах, неспокійному сні, проблемах травлення, частому головному болю тощо. Такі діти можуть бути досить слухняними і спокійними у звичній обстановці, а в ситуації, що викликає тривогу (нове приміщення, незнайомі люди) ставати надміру вередливими чи сором‘язливими, влаштовувати істерики або „грати в мовчанку”.

У дошкільнят цієї групи часто проявляються всілякі «дитячі страхи» (діти бояться темряви, висоти, собак, порожньої кімнати і т. п.). Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. По мірі розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина доростає до усвідомлення нових небезпек. Здорова дитина – не та, яка нічого не боїться, а та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче), або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять з рівноваги. Дитина з такими страхами потребує спеціальної допомоги дорослих.

Щоб допомогти малюку подолати страх, «тренування» слід проводити не тоді, коли він злякався, а коли перебуває у стані емоційного піднесення і бажання погратися. У грі він слідом за дорослим забіжить до темної кімнати або побуде там деякий час з кимсь. Крім ігор у темряві та із заплющеними очима («Розвідники», «Прикордонники», «День — ніч», «Цирк», «Дід Панас»), доцільно проводити також психогімнастичні ігри, спрямовані на імітацію страху («Ой, я боюсь», «Зайченя», «Страшний ліс», «Темна нора», «Нічні звуки»). Переживаючи уявну небезпеку і зображуючи перебільшений страх, діти отримують психологічну розрядку, навчаються довільно викликати і долати свій страх. Ці ігри, а згодом і малювання на тему «Кого (чого) я боюся» допомагають змінити ставлення дитини до своїх страхів, відчути свою владу над ними. Один хлопчик сформулював це так: „Страх є, але я його більше не боюся”.

Якщо дорослі в присутності малюка розповідають про нього («Він у нас такий боягузик. Всього боїться!») або умовляють у стресовій ситуації подолати сором'язливість чи страх, вони тільки закріплюють відповідні труднощі в поведінці дошкільника, формують у нього хворобливе уявлення про себе. Ні на страхах, ні на сором'язливості, ні на плаксивості не слід акцентувати уваги. Потрібно, навпаки, формувати у дитини віру в себе, даючи наперед високі оцінки її дорослості, самостійності, активності.

Чутливі дошкільнята більше ніж інші діти потребують постійних підтверджень того, що вони хороші, що їх люблять. Активність та самостійність таких дітей безпосередньо залежать від того, чи відчувають вони любов і підтримку дорослих. Навіть коли вони завинять, не слід позбавляти їх своєї прихильності. Почувши від вихователя слова: «Я тебе знати не хочу! Мені не потрібна така дівчинка!» — дитина вже не думає про свій вчинок, а переймається тільки тим, яка вона „нещасна, скривджена, покинута”.

Невпевненість, несміливість дітей нерідко позначаються на їхній руховій активності. Вони фізично почувають себе скутими, невправними, рідко дозволяють собі попустувати. Ці діти дуже сильно орієнтовані на отримання схвалення від дорослих, і якщо дорослі не дуже схвалюють рухову активність, на відміну від спокійних занять, то діти схиляються до вибору тих справ, що подобаються батькам чи вихователю. Однак будь-яке обмеження рухової активності завдає цим дітям непоправної шкоди. Адже фізична активність дозволяє зняти м‘язові затиски, розрядити емоційну напругу, підняти настрій. Крім того через рухову активність відбувається зміцнення витривалості, імунітету, розвиток координації та моторних вмінь дітей. З огляду на підвищену потребу тривожних малюків у позитивній оцінці дорослих, їх необхідно всіляко спонукати не тільки до спокійних, але і до активних рухливих ігор, висловлювати схвалення їхньої влучності, вправності, спритності.

Умови успішної педагогічної роботи Основні принципи психологічного підходу до виховання надмірно вразливих дошкільнят ґрунтуються на врахуванні їхньої емоційної чутливості, швидкої втомлюваності, легкої навіюваності. Необхідно додержувати звичного режиму дня, привчати малюка до порядку, організованості. У малюка із слабкою нервовою системою не так багато зайвої енергії, щоб дозволити собі розкіш діяти безладно й хаотично.

Не можна залякувати вразливих дітей, яким і без того властива полохливість: «Зараз дядя тебе забере». Недоречно також попереджувати їх про можливу невдачу або небезпеку: «Ти ще не зможеш цього зробити! Впадеш! Поріжешся!» Внаслідок високої навіюваності будь-яке попередження може стати для емоційно чутливих дітей поштовхом до невдачі або виникнення страху.

Вразливі діти сильно і довго переживають свої невдачі, не хочуть братися за нове діло, боячись, що знову щось не вийде. Цей страх невдач не має нічого спільного з нетерпимістю до поразок у самозакоханих задавак. Тому тривожних дошкільників треба максимально оберігати від невдач, допомагати легше переживати неуспіх («скоро зможу!»), частіше нагадувати їм про їхні попередні досягнення. Впевненість у собі, віра у свої сили конче необхідні вразливій дитині, адже без цього властиві їй обережність і тривожність перетворяться на страх і пасивність.

Date: 2015-08-24; view: 363; Нарушение авторских прав