ІІІ. Модерністська та постмодерністська модель світу Новітнього часу в західній та українській інтерпритаціях

ХХ ст. теоретично сформульоване в теорії відносності А.Енштейна, явило цілісну, динамічну, взаємопов’язану структуру світу. Світ як глобальна цілісність постав у його філософських моделях: ноосфері В.Вернадського, антропокосмізмі Холодного і Тейяра де Шардена, в теорії спільної справи М.Федорова, космічних ідеях К.Ціолковського. Формуванню плюралістичної, нелінійної картини світу сприяли наукові відкриття: закон взаємозв’язку між масою й енергією, закони квантової механіки та ін. Характерними рисами культури ХХ ст. були: інтегративність, багатовимірність, перехід від колективного стилю до індивідуального.

На початку ХХ ст. продовжувався розвиток реалістичних традицій у мистецтві й літературі. Досить назвати такі імена, як Ромен Ролан, Бернард Шоу, Теодор Драйзер, Антон Чехов, Максим Горький, Михайло Шолохов, Олександр Солженіцин (в літературі), Дмитро Шостакович, Сергій Прокоф’єв, Дмитро Кабалєвський (в музиці), Кете Кольвіц, Арістид Майоль, Ренато Гуттузо (у живописі), С.Ейзенштейн, О.Довженко, Чаплін (у кіно).

Але специфічним культурним феноменом ХХ ст. називають модернізм (від «modern» – новий). Це сумарний термін, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і суперечливих художніх напрямків у світовій культурі ХХ ст. До філософських підвалин модернізму слід віднести ідеї таких мислителів ХІХ-ХХ ст., як Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Анрі Берґсон, Зигмунд Фройд, Освальд Шпенглер, Карл Юнг, Жан Сартр, Альбер Камю та ін. Модернізм – це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури і, насамперед, культурі реалістичній. Першою стадією розвитку модернізму став декаданс, який пропагував занепадницькі настрої, песимізм.

Важливою рисою літератури ХХ ст. був неоміфологізм – Т.Манн «Чарівна гора», «Іосиф та його брати»; Дж.Джойс «Улісс», М.Булгаков «Майстер і Маргарита»).

Найяскравіше модерністські мотиви знайшли відображення у творчості символістів: у літератур і (Г.Гауптман, О.Уайльд, Г.Аполінер, Д.Мережковський, В.Брюсов, К.Бельмонт, О.Блок, З.Гіпіус та ін.); у живописі (Е.Мунк, М.Чурльоніс та ін.); у музиці (О.Скрябін).

Зупинимося на переліку художніх напрямків у світовій культурі ХХ ст., які поєднувалися терміном модернізм.

Експресіонізм («людина у ворожому їй світі): у образотворчому мистецтві – Е.Кірхнер, О.Кокошка, Е.Мунк«Крик»; у літературі – Б.Брехт, Ф.Кафка,жанр «драма крику» – Г.Кайзер, Е.Толлер,український новеліст В.Стефаник; у музиці – Р.Штраус, А.Шонберг; у кіномистецтві – «Кабінет доктора Калігарі», «Гомункулус»; вистави українського театру «Березіль», зрежисовані Лесем Курбасом.

Фовізм: у живописі – А.Маттіс, Р.Дюфі, А.Марке, А.Дорен, М.Вламінк та ін.; у скульптурі – А.Е.Бурдель «Геракл, що стріляє з лука»).

Кубізм (Ж.Брак; ранній Пабло Пікассо – «Старий жебрак з хлопчиком», «Три музиканти», «Дівчина на кулі»; Ф.Леже – «Акробати»).

Футуризм (Ф.Марінетті, В.Маяковський, частково І.Северянін, В.Хлєбніков та ін.).

Абстракціонізм (супрематизм, неопластицизм) – В.Кандинський, П.Мондріан, К.Малевич («Чорний квадрат», «Біле на білому фоні», «Червоний квадрат»).

Дадаїзм як вияв антиестетичної позиції.

Сюрреалізм (А.Бретон, Л.Арагон, П.Елюар). «Критично-параноїдальний» метод художника С.Далі. Прийоми сюрреалізму у кінематографі (Л.Бунюель), театрі («театр абсурду», Е.Іонеско, С.Беккет), скульптурі.

«Концептуальне мистецтво» авангарду 60-х років ХХ ст. «Шестидесятництво» як рух творчої молоді та його лідери: поети Є.Євтушенко, Р.Рождественський, Вознесенський, Л.Костенко, В.Стус.

Еклектика в архітектурі ХХ ст., стиль модерн (А.Гауді, Ч.Макінтош), функціоналізм (Ле Корбюзьє, Ф.Райт). Дві теорії будівництва: урбаністична, дезурбаністична.

Авангардизм: у музиці (А.Шнітке, Ч.Айвазов). «Конкретна музика», алеаторика. Джаз як самобутнє явище музичної культури. Рок-культура (мейнстрім-рок, поп-рок, фольк-рок, авангардний рок, арт-рок, джаз-рок, хард-рок, панк-рок тощо).

Масова культура (маскульт, поп-арт, кіч). В центрі мистецтва поп-арту (60-ті роки) – особистість суспільства масового споживача, герой соц.-арту (70–80-ті роки) – людина, споживач пропагандистських штампів.

Однією з найвпливовіших соціокультурних сил у сучасному світі є американоцентризм. Це пояснюється тотожністю (співпаданням) світоглядних настанов американської культури і новітніх макроцивілізаційних процесів. Тип суспільної консолідації, притаманний американцям, точно віддзеркалює гасло «each and all» («кожний і всі») з вірша американського філософа і письменника Р.Емерсона. Основою американського культурного типу є індивідуалізм. Ці риси американської культури знайшли відображення в різних видах сучасного мистецтва, зокрема у кінематографі і діяльності «Фабрики марень» – Голлівуду, який демонструє різноманітність жанрів: історичні фільми, фантастика, пригодницькі стрічки, бойовики, фільми-катастрофи, мелодрами (режисери Д.Лукас, Д.Кемерон, С.Спілберг, С.Кубрик, Р.Поланський, Е.Кустуріца, актори А.Шварцнегер, Л. ді Капріо, С.Сталоне, С.Сігал, Н.Кейдж, Д.Депп, Ш.Стоун, К.Бесінжер, Д.Робертс та ін.).

Літературними жанрами маскультур є: детектив (кримінальний, шпигунський, гангстерський – А.Крісті, Ж.Сіменон, Д.Чейз, Р.Стаут, Е.Ґарднер), триллер, фантастика (П.Андерсон, А.Кларк, Е.Берроуз, Р.Желязни, С.Кінг), історичний роман, мелодрама («жіночий роман» – Ж.Бенцоні, Д.Коллінз, Б.Картленд, Д.Стіл), ґотичний роман, вестерн, екзотична проза, комікси. Кінематограф представлений видатними діячами кіномистецтва сучасності: Вс.Пудовкіним, Л.Кулешовим, А.Тарковським, Ф.Фелліні, А.Куросавою, І.Бергманом, Ю.Іллєнком.

Провідним у новому постіндустріальному суспільстві з 70-х років ХХ ст. стає постмодернізм як нова культурна парадигма, як спроба пошуків виходу з новітньої кризи цінностей. Характерними рисами постмодернізму є: деканонізація традиційних цінностей, деконструкція естетичних суб’єктів і об’єктів, стильовий синкретизм, інтертекстуальність, цитатність як метод художньої творчості, фрагментарність і принцип монтажу, іронізм, пародійність, гедонізм, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття (шоу), репродуктивність і тиражування, орієнтація на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій. Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на середовище існування людини, прагнення до цілісності, проголошення холізму – філософії цілісного єднання світу, людини та процесу їх пізнання. Культурологічна освіта в цьому контексті може сприйматися як механізм опанування цілісності світу й цілісності людини в ньому.

Попри всі суперечності та конфлікти епох, творчими зусиллями представників різних художніх течій, національних культур формується багатолика, суперечлива світова культура, розвиток якої продовжується.