І. Світомодель Нового часу в українській і європейській культурах

Лекція № 7-8

Тема: Західнохристиянська і Східнохристиянська культури в добу Нового часу. Культура Новітнього часу.

Питання для обговорення

1. Світомодель Нового часу в українській і європейській культурах.

2. Людина і світ в українській і європейській культурах кінця ХІХ ст.

3. Модерністська та постмодерністська модель світу Новітнього часу в західній та українській інтерпритаціях.

Рекомендована література

Основна

1. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібн. – К.: Знання-Прес, 2004. – С. 241-313.

2. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навч. посібн. / М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко, Ж.О.Безвершук. – К.: Знання, 2004. – 568с.

3. Подольська Є.А. Культурологія: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Є.А. Подольська, В.Д.Лихвар, К.А. Іванова – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 392 с.

2. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В.А.Греченко, І.В.Чорний та ін. – К.: Літера ЛТД, 2002. – С. 182-254, 354-462

Додаткова

1. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М.М.Заковича. – К.: Знання, КОО, 2002. – 557с.

2. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посібник / Тюрменко І.І., ред. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 368 с.

3. Історія світової культури: Навч. посібн./ Кер. авт. кол. Л.Т.Левчук. – К.: Либідь, 2000. – С. 281-366.

4. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – К., 2002. – С. 191-232, 295-435.

5. Культурология: История мировой культуры / Под ред. А.Н.Марковой. – М., 1995.

І. Світомодель Нового часу в українській і європейській культурах

1. Епоху культури Нового часу визначають часовими межами ХУІІ-ХІХ ст. Саме ХУІІ і ХУІІІ ст. відкрили нову еру у світовій історії.

По-перше, змінилися суспільно-економічні відносини: феодальні, що виникли після падіння Римської імперії змінилися буржуазними, початок яким поклали буржуазні революції в Англії (ХУІІ ст.) і Франції (ХУІІІ ст.).

По-друге, у культурі Нового часу відбулася заміна статичної антропоморфної картини світу на динамічну модель, побудовану на зіткненні протилежностей. Цьому сприяло утвердження коперніанської системи світобудови як основи динамічної моделі світу Нового часу. Проблема руху стає центральною у наукових та філософських вченнях, у розвитку наукового мислення. Справу Коперника та Джордано Бруно продовжили Кеплер (закон руху планет), Ґолілео Ґалілей (закон падіння тіл). На дослідженні динамічності матерії зосередили увагу засновник класичної механіки і винахідник оптичної призми Ісаак Ньютон. Англійський експериментатор Роберт Гук, який оспорював першість у відкритті закону тяжіння у І.Ньютона і чиє ім’я носить закон пружності, сконструював один з перших мікроскопів і відкрив біологічну (рослинну) клітину. Ідея динамічності, руху лежить в основі законів механіки рідин і газів французького математика, фізика, філософа Б.Паскаля, у відкритті кровообігу Гарвеєм. У ХУІІІ ст. – це теорія Канта - Лапласа про розвиток сонячної системи з туманності. Слід згадати також автора закону достатньої підстави Г.-В.Лейбніца, який винайшов першу лічильну машину, а також наукові відкриття Х.Гюйгенса, А. ван Левенгука. У ХІХ ст. – теорія мінливості видів Ламарка, еволюційна теорія Ч.Дарвіна, закон збереження та перетворення енергії.

По-третє, головним знаряддям пізнання визнається розум, розвивається раціональний спосіб пізнання – раціоналізм, засновником якого є Рене Декарт.

Новий час сформував механістичну картину світу. Образ світу як організму (антропоморфний) замінено на уявлення про універсум як механізм (деантропоморфізація світу). Світ уявлявся як велетенська система машин: Бог створив Всесвіт, визначив закони його руху, а далі світ існує за цими законами сам по собі.

У культурі Нового часу домінуючу позицію зайняли часові мистецтва: у літературі сформувався жанр роману як хронометражу людського життя; у музиці – фуга, соната, симфонія, у яких відображалося змагання тем; у живописі – автопортрети і портрети старців (голландський художник Рембрант), відображали мінливість образів людського життя, вікові зміни людини; у побуті – широке розповсюдження набули годинники як символи плинності часу.

Для духовного життя епохи Нового часу характерна різноманітність течій і напрямків як у мистецтві, так і в світоглядних домінантах. У ХУІІ ст. у культурі Західної Європи панували два головних напрямки – бароко і класицизм, у ХУІІІ ст. – просвітницький реалізм, що продовжував традиції класицизму і сприяв появі сентименталізму. У ХУІІІ ст. виникає таке культурне явище, як рококо, у кінці століття – романтизм. ХІХ ст. позначилося розвитком таких стильових напрямків і художніх світоглядів, як реалізм, натуралізм, символізм. У кінці століття виникає унікальне явище – імпресіонізм, формується декаданс, започатковується модерн, формується модернізм та постмодерністська модель світу.

2. Першим стильовим напрямком в історії культури вважають бароко (від італ. barocco – дивний, вибагливий, химерний). Це художній світогляд, що відображає динамізм світомоделі, внутрішню суперечливість людини. Мистецтво бароко прийшло на зміну Ренесансу в другій половині ХУІ ст. Для нього характерний особливий погляд на світ і людину, що її оточує. «Весь світ театр, а люди в нім актори» – цей шекспірівський вислів виражає зміст культури бароко, а Гамлет, герой його однойменної драми, є класичним типом «барокової людини». Які ж риси є характерними для бароко? Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах (гра світла і тіні), асиметрії (хвилясті лінії), тяжіє до грандіозності, перевантаження декоративними елементами (багатокольорова скульптура, ліпнина, різьба, розкішні розписи, дзеркала), наповнене знаковим змістом символів та алегорій. Однією з основних рис є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості. Головні різновиди мистецтва бароко: загальноміський ансамбль, майдани, паркові та палацові ансамблі з лабіринтами, виразна культова архітектура, декоративний і психологічно насичений портретний живопис та скульптура.

Архітектура: найвідомішим майстром архітектури бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні. Головний його твір – колонада собору святого Петра у Римі та оформлення площі біля собору, чотири ряди колон якої утворюють розімкнуте коло, як говорив сам Берніні – «подібно до розкритих обіймів». Як скульптору йому належить скульптурна група «Аполлон та Дафна», шедевром барокової скульптури є «Екстаз святої Терези».

Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео-Франческо Растреллі: спорудив Смольний монастир, Зимовий палац, Виховательський будинок у Санкт-Петербурзі, Царськосельський та Петергофський палаци, а також Андріївську церкву в Києві.

Живописне мистецтво: серед найяскравіших художників бароко найпомітнішими були: іспанець Дієго Веласкес – один з творців парадного портрета: «Портрет інфанти Маргарити», «Венера із дзеркалом», «Пряхи»; фламандець Пітер-Пауль Рубенс – «Поставлення хреста», «Зняття з хреста», «Союз Землі і Води», «Персей і Андромеда»; портретист, учень Рубенса А.Ван-Дейка; Рембрандт – майстер групового портрета: «Анатомія доктора Тульпа», «Нічна варта»; біблійні та міфологічні сюжети: «Флора», «Даная», «Повернення блудного сина».

Література бароко мусила виконувати потрійну функцію: навчати, вражати і розважати. (німецький прозаїк Ганс Якоб Ґріммельсгаузен –«Сімпліціус Сімпліціссімус» (з лат. «Простак Найпростакуватіший), Р.Бернс, К.Бомарше. Образ людини, яка як корабель несеться по морю (символ плинності світу) до вічної пристані царства небесного був провідним в українській бароковій поезії Д.Туптала, Л.Барановича, К.Транквіліона-Ставровецького

Музичне мистецтво.Формується музична культура, яку тепер називаємо класичною музикою. Високі зразки церковної та світської музики створили видатні композитори ХУІІ-ХУІІІ ст. Антоніо Вівальді (славнозвісні «Пори року»); Йоган-Себастьян Бах (у перекладі з німецької «струмок»), Бетховен сказав про Баха: «Не струмок, море повинно бути його ім’я», він написав фуги, ораторії «Страсті за Матвієм», «Страсті за Іоаном»; Георг Фрідріх Гендель (25 ораторій: «Мессія», «Ізраїль», «Есфір» та ін.), Йозеф Франц Гайдн (ораторія «Створення світу», симфонії, квартети), українські композитори Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель.

3. Історичним підґрунтям наступного художнього стилю – класицизму був абсолютизм як гарант стабільності, миру, злагоди. Класицизм – художній світогляд, який моделює раціональний образ світу. Класицизм спирався на раціоналістичну філософію Рене Декарта, який вважав єдиним критерієм істини розум, стверджуючи перевагу духу і мислення над матерією. Художня культура класицизму була строго регламентованою. Митці повинні були дотримуватися певних вимог і правил. Зразковим вважалося античне мистецтво, тому завданням художників, скульпторів та літераторів було наблизитися до античного ідеалу. Звідси і походить назва цього напрямку: classicus – зразковий. Тому переважна більшість сюжетів літературних і мистецьких творів класицизму використовувала мотиви античної міфології та історії. Таким чином, класицизм відроджував традиції античної культури.

Архітектура класицизму – це світ гармонії та симетрії, широко використовувалося співвідношення палацу та парку. Головною пам’яткою класицистичного будівництва є парковий ансамбль Версальського палацу – будівничі Луї Лево, Ардуен Мансар, парк спроектував Андре Ленотр, декоративні роботи очолив директор академії живопису та скульптури Шарль Лебрен. Пам’ятками класицистичної архітектури є тріумфальні арки (у Парижі, у Сент-Дені під Парижем), церква святої Женев’єви у Парижі (з1791р. – це Пантеон, місце поховання видатних людей Франції). палац у Царицині – архітектор В.І.Баженов, Петровський палац у Москві – М.Ф.Казаков, Таврійський палац у Петербурзі – І.Старов. Відгомін європейського класицизму відчувався і на території України у ясних, гармонійних, сповнених спокою і поважності образах класичної архітектури резиденцій Кирила Розумовського в Батурині та Почепі, у тисячах поміщицьких будинків з колонадами і античними статуями, і, зрештою, у знаменитому парку Софіївка в Умані.

Засновником класичного напрямку у живописі був французький художник Ніколя Пуссен – «Смерть Германіка», «Царство Флори». Відомими художниками-класицистами ХУІІІ ст. були: Жак Луї Давид – «Клятва Гораціїв», «Смерть Марата»; Жан Огюст Доменік Енгр – «Посли Агамемнона», «Фетіда перед Юпітером»; українці Д.Г.Левицький – портрети Д.Дідро, Демидова, Катерини ІІ; А.П.Лосенко – «Володимир перед Рогнідою», «Прощання Гектора з Андромахою»; росіянин Ф.С.Рокотов – портрет В.Майкова; іспанський художник Ф.Гойя зі знаменитою серією гравюр «Капрічос».

Література класицизму. Усі жанри було розділено на «високі» (ода, трагедія, героїчна поема) і «низькі» (комедія, байка, сатира, ідилія). Серед письменників-класицистів ХУІІ ст. помітно виділяються французькі драматурги П’єр Корнель («Сід», «Горацій»), Жан Расін («Федра», «Андромаха», «Британік»), Жан Батіст Мольєр («Міщанин-шляхтич», «Мізантроп», «Тартюф», «Дон Жуан»). Представниками класицизму ХУІІІ ст. у Німеччині були Й.-В.Ґете та Ф.Шіллер, у Росії М.В.Ломоносов, О.П.Сумарков, Г.Р.Державін, Д.Фонвізін. Поема «Енеїда» І.П.Котляревського розпочинає нову українську літературу сміховим, карнавальним переспівом класичного твору Вергілія.

У музиці найвидатнішим представником класичного напряму був Людвіг ван Бетховен («Апасіоната», 9-та симфонія).

ХУІІІ ст. – епоха, у якій виникає досить складне і багатогранне явище Просвітництво. Його можна розглядати і як просвіту широких верств населення, прилучення до культури, наук, мистецтва, і як ідейний рух, що розгорнувся в країнах Європи. Філософською базою Просвітництва також був раціоналізм. «Розум править світом», – стверджували просвітителі. Особливого значення вони надавали особі монарха, сподіваючись схилити європейських государів до прийняття ідей прогресивного розвитку. Було створено теорію «просвіченої монархії». Просвітителі неоднозначно ставилися до релігії. Вольтер закликав «Розчавіть потвору!», маючи на увазі католицьку церкву як опору феодальних пережитків, і в той же час стверджував: «Якби Бога не існувало, його треба було б вигадати. Але він є!» З метою популяризації наукових знань французькі просвітителі, яких очолили Дені Дідро і Ж.-Л. д’Аламбер, видали 35-ти томну «Енциклопедію, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел». Найяскравіші представники просвітницького руху були: в Англії – Дж.Локк, А.Сміт, Д.Дефо, Дж.Свіфт; у Франції – Дені Дідро, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо, Ф.Вольтер, П.Бомарше; у Німеччині – С. Пуффендорф (якого називали «батьком Просвітництва в Німеччині»), Г.Лессінг, Й.Ґете, Ф.Шіллер.

Якщо у Франції Просвітництво послуговувалося засобами класицизму, то у таких країнах, як Англія виник інший стильовий напрям – просвітницький реалізм. Англійські письменники створили особливий жанр роману, який отримав назву просвітницького. Типовими зразками просвітницького роману були твори Д.Дефо, Дж.Свіфта («Пригоди Гуллівера»), Г.Філдінг («Історія Тома Джонса, найди»)

4. У першій половині ХУІІІ ст. у Франції виникає стилістичний напрям рококо (старофранц. r ocaile – черепашка неправильної форми), його відзначали легкість та вишуканість і називали мистецтвом галантної доби, воно було пов’язане переважно з аристократичним середовищем. Змістова сутність рококо – утвердження «природної людини», концепцію якої розвинув у своїх творах француз Жан-Жак Руссо і англієць Даніеля Дефо у романі «Робінзон Крузо». Улюблений жанр рококо – інтер’єр будуару, інтимний портрет, пастораль, галантний роман, камерна музика, романс. Ідеалом рококо була приватна людина, яка живе почуттями. Таким був італійський авантюрист Дж.Казанова. Видатними представниками цього напряму у живописі були Ж.-А.Ватто («Свято кохання», «Сумнівна пропозиція», «Жіль»), Ф.Буше («Венера з амуром», «Купання Діани»), Ж.-О.Фрагонар («Поцілунок крадькома»). Мотиви рококо можна зустріти у творах Вольтера («Орлеанська діва»), Д.Дідро («Нескромні скарби»), у музиці В.Моцарта («Чарівна флейта»).

5. Одним із останніх стильових напрямків у європейській культурі ХУІІІ ст., який поєднував її з ХІХ ст., був сентименталізм, що розвинувся переважно у літературі. Відомими діячами сентименталізму були Л.Стерн («Сентиментальна подорож»), Г.Ґрей («Сільське кладовище»), М.Карамзін («Бідна Ліза»). Данину сентименталізму віддали Ж.Ж.Руссо («Нова Елоїза»), Й.В.Гете («Страждання молодого Вертера»).

Велике значення для подальшого розвитку європейської культури мав естетико-літературний рух групи німецьких літераторів, відомий під назвою - гаслом «Буря і натиск» («буремні генії» – «штюрмери»). Ідейним натхненником і активним учасником «Бурі і натиску» був видатний німецький філософ, історик, письменник і перекладач Йоган Ґотфрід Гердер. З його іменем пов’язують перше формулювання основних принципів романтизму (історизм в оцінці культурних явищ, національна самобутність літератури кожного народу, підвищена увага до народної творчості, культ індивідуальності у творчості). Його називають преромантиком. Він одним із перших діячів європейської культури звернув увагу на фольклорну пісню. Найвизначнішим представником руху був молодий Йоган Вольфганг Гете («Фауст», незакінчена драма «Прометей»).

Підсумком віку раціональності у другій половині ХУІІІ ст. стало зародження класичної німецької філософії в особі І.Канта, який у «Критиці здатності судження» констатує недовершеність розуму.

Date: 2015-08-24; view: 596; Нарушение авторских прав