Гостра нейросенсорна приглухуватість

Причини гострої нейросенсорної приглухуватості різноманітні. У більшості дітей вона виникає внаслідок грипу, ГРІ, нейроінфекцій, паротиту, краснухи, гемолітичної жовтяниці та інших дитячих інфекцій. У 10 % дітей гостра нейросенсорна приглухуватість виникає внаслідок нераціонального застосування ототоксичних антибіотиків (неоміцину, мономіцину, ка- наміцину, стрептоміцину тощо), а також сильнодіючих препаратів фосфбру, миш'яку, ртуті тощо. У разі черепно-мозкової травми можуть бути прямі ушкодження елементів внутрішнього

вуха (розрив мембран, тріщини кістки), а також порушення мозкового кровообігу, що призводить до гіпоксії.

Гостра нейросенсорна приглухуватість може розвиватись раптово або повільно. За раптової приглухуватості динаміки зниження слуху не відзначається. У більшості випадків відбувається повільне зниження слуху, яке прогресивно наростає, інколи протягом кількох годин, частіше днів. У більшості дітей — це єдина скарга. Шум у вусі, запаморочення в дітей спостерігаються рідко, а в дорослих — у третині випадків.

Якщо спостерігаються ознаки лабіринтної недостатності, то це свідчить головним чином про порушення кровообігу в ділянці лабіринтної артерії або у вертебрально-базилярному басейні. У цих випадках спостерігається порушення не тільки вестибулярного, але й слухового апаратів. Причому слух знижується поступово або раптово. Вестибулярна функція, як правило, пригнічується, а згодом компенсується, а слухова функція може залишитися на тому ж рівні, якщо своєчасно не проводити лікування.

У дітей на епідемічний паротит спостерігається однобічна або рідше двобічна приглухуватість. Вона виникає на 2-му тижні захворювання.

За нейросенсорної приглухуватості токсичної форми після приймання антибіотиків слухова функція поступово знижується, інколи з'являються відчуття повноти у вусі, шум, нудота, блювання, сонливість, атаксія. У таких випадках необхідно терміново відмінити антибіотики.

Під час діагностики нейросенсорної приглухуватості необхідно визначити не тільки час, а й тривалість захворювання, ступінь зниження слуху і методи його лікування, виявити його етіологічні та патологічні фактори розвитку зниження слуху.

Для ушкодження рецепторних утворів завитки характерним є порушення сприйняття високих тонів, а тому сприйняття шепітної мови (в ній найбільше високих^-тонів) погіршується більше, ніж розмовної. Помітно скорочення звучання в досліді Швабаха, досліди Рінне, Бінга і Желлє позитивні. У досліді Вебера латералізація звуку спостерігається у вухо, що краще чує, або в здорове вухо. На тональній аудіограмі видно підвищення порогів повітряної і кісткової провідності з відсутністю кістково-повітряного розриву. Для більшості аудіограм характерний обривистий тип кривих.

Рівень ушкодження слуху визначається за допомогою надпорого- вих дослідів. Так, для кохлеїту характерне зниження диференціального порога сприйняття інтенсивності звуку. Для рет- рокохлеарної патології диференціальний поріг підвищений. На мовній аудіограмі крива розбірливості мови розміщується не

паралельно, як в нормі, а відхиляється вправо. Немає 100 % розбірливості мови, ФУНГ — негативний.

Останніми роками в дітей раннього віку застосовують дослідження слуху за допомогою комп'ютерної аудіометрії у вигляді реєстрації слухових викликаних потенціалів. Розрізняють коротколатентні, середньолатентні та довголатентні потенціали. Доцільно вивчати мозковий кровообіг за нейросенсорної приглухуватості за допомогою реенцефалографії.

Лікування дітей з нейросенсорною приглухуватістю має бути своєчасним і комплексним. Застосовують лікарські речовини, які зменшують токсичну дію на лабіринт, нормалізують кровообіг, ліквідують блок синаптичної передачі за допомогою анти- холінестеразних препаратів та відновлення обмінних процесів у лабіринті.

У гострій стадії нейросенсорної приглухуватості, яка виникла на тлі грипу і ГРІ, в комплекс засобів включають: протизапальну терапію (антибіотики пеніцилінового ряду протягом 10—14 днів); дезінтоксикаційну терапію (гемодез, рео- поліглюкін, альбумін, 10 % розчин глюкози); дегідратаційну терапію (еуфілін, фуросемід, 40 % розчин глюкози, 25 % розчин магнію сульфату, 10—20 % розчин манніту); десен- сибілізувальну терапію (кальцію глюконат, димедрол, діазолін, супрастин, тавегіл тощо); судинорозширювальні речовини (нікотинову кислоту, кавінтон, стугерон, папаверин, дибазол); седативну терапію (екстракт валеріани, седуксен), а також речовини, які поліпшують обмінні процеси в завитці (АТФ, ко- карбоксилазу, вітаміни). Через 2 тиж від початку лікування призначають антихолінестеразні препарати (галантамін, прозе- рин), а далі — стимулювальну терапію (алое, скловидне тіло, апілак тощо). З місцевих засобів найефективніше застосувати ультрафонофорез новокаїну і дибазолу.

За нейросенсорної приглухуватості токсичної форми (вживання ототоксичних антибіотиків) лікування проводять таким чином. Насамперед відміняють антибіотики і призначають дезінтоксикаційну, дегідратаційну, десенсибілізувальну терапію одночасно з лікарськими речовинами, що поліпшують енергетичний і метаболічний обмін, кровопостачання завитки. Через 2—3 тиж призначають антихолінестеразні препарати, згодом — стимулювальну терапію.

Для лікування гострої нейросенсорної приглухуватості, що виникла на тлі черепно-мозкової травми, спочатку призначають суворий постільний режим на 2 тиж, проводять протизапальну, дезінтоксикаційну, дегідратаційну, десенсибілізувальну і вітамінотерапію. Через 3—4 тиж призначають антихолінестеразні препарати, стимулювальну і розсмоктувальну терапію.

Лікування нейросенсорної приглухуватості судинної етіології проводять насамперед із призначення судиноактивної терапії, седативних препаратів і лікарських речовин, які нормалізують енергетичний обмін і поліпшують метаболічні процеси, потім призначають антихолінестеразні і стимулювальні препарати.

У разі тромбозу лабіринтної артерії необхідно застосовувати антикоагулянти (гепарин), дозу яких визначають за даними коагулограми.

За нейросенсорної приглухуватості генетичної етіології головні зусилля мають бути спрямовані на соціальну реабілітацію слуху шляхом педагогічного навчання з використанням слухових апаратів різних конструкцій.

Принципи лікування хронічної нейросенсорної приглухуватості мають деякі відмінності від лікування її гострих форм. Насамперед не призначають антибіотики, а також дегідра- таційну терапію. Для поліпшення слухової функції застосовують методи реадукації слуху. Слуховий апарат показаний, якщо величина середньої втрати слуху на мовні частоти складає більше ніж 40 дБ. Підбір слухових апаратів проводять у сурдологічному кабінеті, який є в кожній області України. У сурдологічному кабінеті не тільки підбирають слуховий апарат, але й здійснюють сурдопедагогічні навчання гучній мові. Засвоєння мови залежить від наявності залишків слуху, раннього навчання, інтелекту дитини і кваліфікації сурдопедагога.

Дитина із протезованим слухом не відразу звикає до носіння слухового апарата. Тому спочатку проводять відповідну підготовку до носіння слухового апарата і користування ним. На 1-му тижні слуховий апарат вмикають один раз на день на 20—ЗО хв, регулюючи гучність звуку до появи реакції дитини на голос. На 2-му тижні слуховий апарат вмикають 2—3 рази на день на 1 год, а на 3-му тижні — на 2—3 год і з цього часу починають сурдологічне навчання.

Розвиток мовлення в дитини дуже складний. На 2-му місяці життя дитина лепече, але це не означає, що вона чує, тому що лепет є безумовним рефлексом. На 3-му місяці лепет більш усвідомлений, а в голосі дитини можна помітити різні відтінки, але в глухих дітей цього немає. На 4-му місяці дитина подає голосні звуки, в неї настає період гуління і в цей період їй треба показувати озвучені іграшки різного кольору, змінювати інтонацію голосу, співати пісень. Глуха дитина неспроможна диференціювати різні відтінки звуку. На 5—6-му місяці дитина починає вимовляти перші склади і розуміти слова батьків. У віці 9—10 міс дитина розуміє мову батьків, заборонні дії, в неї з’являються перші прості словроку життя дитина володіє 15—20 словами, але це ще не усвідомлені слова. На початку 2-го року дитина починає вживати трискладові слова (машина). На 3-му році з'являються речення з прямою мовою. У віці від 2 до 5 років відбувається активне засвоєння нових слів.

		Види
	Збудники причини чинники
	Основні клінічні прояви

Вивчити матеріал (Л4 стор 132-138, Л5 94 - 102)

Заповніть графологічну структуру.

Date: 2015-07-25; view: 489; Нарушение авторских прав