Класична кількісна теорій грошей, її основні постулати

Актуальною стає проблема взаємозв’язку кількості грошей із цінами товарів. Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей з’являються в XVI ст. = Ж. Боден, який констатував, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота і срібла. Для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати: а) причинності (ціни залежать від маси грошей); б) пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей); в) універсальності (зміна кількості грошей однаково впливає на ціни всіх товарів). Але засновниками кількісної теорії грошей стали Ш. Монтеск’є, Дж. Локк і Д. Юм. Появі кількісної теорії грошей сприяли два суттєвих явища, що відбулися в XVI ст. По-перше, це великий потік золота і срібла в Європу, що стало наслідком відкриття Америки і масового пограбування європейськими колонізаторами місцевого населення. По-друге, саме в цей період посилюється процес становлення номіналістичної теорії, згідно з якою гроші — це тільки умовний знак, що не має своєї внутрішньої вартості. Засновники кількісної теорії грошей сконцентрували на залежності цін від кількості грошей, але розглядали її трохи спрощено. Вони виходили з таких постулатів:1. купівельна сила грошей, тобто їх функція як засобу визначення ціни, установлюється на ринку. Отже, представники цього напрямку кількісної теорії грошей зводили зміну товарних цін тільки до одного чинника — кількості грошей; 2. сама зміна цін характеризується як явище, котре стосується всіх без винятку товарів;3. зміна цін відбувається пропорційно до зміни грошової маси. Представники класичного напрямку кількісної теорії грошей вважали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу. По суті, вони не враховували функцію грошей як засіб нагромадження й ігнорували той факт, що на кількість грошей в обігу впливають такі чинники, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту. Д. Рікардо зробив спробу пов’язати цю теорію з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші — це товар і вони мають свою внутрішню вартість. Отже, класична кількісна теорія грошей приблизно в кінці XIX ст. вичерпала себе. Її головні вади були пов’язані з певним догматизмом у тлумаченні взаємозв’язку між грішми і цінами та в ігноруванні впливу на ціни багатьох інших чинників. Подальший розвиток цієї теорії полягав у подоланні вказаних недоліків і в більш повному пристосуванні кількісної теорії до реалій постійного ускладнення товарного виробництва й усіх пов’язаних з ним явищ. Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей був американський економіст І Фішер. Він здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці "Купівельна спроможність грошей" опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються у процесі товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою: МV = РY