Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі України

З розвитком міжнародних зв'язків розширюються можливості вступу у різноманітні відносини іноземних фізичних, юридичних осіб і т. д. Діяльність цих осіб буде ефективною за умови створення правового режиму, який би сприяв виконанню поставлених перед ними завдань, захищав їх інтереси на території іншої держави.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України,- за винятками, встановле­ними Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відпо­відно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства»).

Цивільно-процесуальне законодавство України конкретизує конституційну норму, прив'язуючи її до сфери цивільного судо­чинства: іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні осо­би, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обоє 'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, вста­новленими Конституцією та законами України, а також міжнарод­ними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Однак, якщо інша держава допускає спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридич­них осіб України, законом України можуть бути встановлені від­повідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб цієї держави (ст. 410 ЦПК України).

369 § 2. Особливості пред'явлення позовів до іноземних дерЖав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет

Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення по­зову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передба­чено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого нада­на Верховною Радою України, або законом України (ч. 1 ст. 413 ЦПК України).

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 413 ЦПК України).

Так, відповідно до статей 31, 37 Віденської конвенції про дип­ломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. голова представництва, член дипломатичного персоналу представництва, а також: члени їх сімей, які мешкають разом з ними, користуються імунітетом від цивільної юрисдикції держави перебування, якщо ці особи не є його громадянами, крім випадків'.

1) речових позовів щодо приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки відпо­відна особа не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

2) позовів, що стосуються спадкування, відносно яких така особа виступає як виконавець заповіту, опікун спадкового майна, спад­коємець або відказоодержувач як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави;

3) позовів щодо будь-якої професійної або комерційної діяльно­сті, здійснюваної такими особами у державі перебування за межа­ми своїх офіційних функцій.

Перераховані особи також не зобов'язані давати показань як свідки.

До них не можуть застосовуватися ніякі виконавчі дії, за винят-

ком зазначених випадків (пункти 1-3) і інакше як за умови, що від­повідні заходи можуть прийматися без порушення недоторканності їх особистості або їх резиденцій.

Члени адміністративно-технічного персоналу представництва, члени їх сімей, які мешкають разом з ними, а також члени обслу­говуючого персоналу представництва, які не є громадянами дер­жави перебування або не проживають у ній постійно, користуються імунітетом відносно дій, вчинених ними при виконанні своїх обо­в'язків.

Домашні працівники співробітників представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно можуть користуватися зазначеним імунітетом тільки в тій мірі, в якій це допускає держава перебування. Однак держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій представництва.

Відповідно до статей 43, 44 Віденської конвенції про консуль­ські зносини, підписаної 24 квітня 1963 р. також не підлягають юрисдикції судових органів держави перебування консульські по­садові особи й консульські службовці відносно дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій.

Однак це положення не застосовується відносно цивільного по­зову:

1) що витікає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо чи по-бічно не прийняли на себе зобов'язань як агент держави, що пред­ставляється;

2) третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком у державі перебування, викликаною дорожнім транспортним засо­бом, судном або літаком.

Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки при провадженні судових справ, хоча вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію й документи що­до їх функцій. Працівники консульської установи також не зобо­в'язані давати показання, що роз'ясняють законодавство держави, яка представляється. Консульський службовець або працівник об­слуговуючого персоналу, за винятком таких випадків, не може від­мовлятися давати показання.

371Якщо консульська посадова особа відмовляється давати пока­зання, до неї не можуть застосовуватися ніякі примусові заходи або покарання. Орган, якому потрібне показання консульської по­садової особи, повинен уникати заподіяння перешкод виконанню цією особою своїх функцій. Він може, коли це можливо, вислуху­вати такі показання вдома в цієї особи або в консульській установі чи приймати від неї письмові показання.

Дані Конвенції передбачають певні особливості судового імуні­тету дипломатичних представників і консульських посадових осіб (а також прирівняних до них осіб), які є громадянами держави перебування або особами, які постійно в ній проживають. Зокре­ма, якщо голові дипломатичного представництва, члену диплома­тичного персоналу представництва, а також консульським посадо­вим особам, які є громадянами держави перебування або постійно проживаючими у ній, держава перебування не надає яких-небудь додаткових переваг, привілеїв й імунітетів, то вони користуються тільки імунітетом від юрисдикції й особистою недоторканністю відносно офіційних дій, що вчиняються ними при виконанні своїх функцій.

Інші члени персоналу дипломатичного представництва й пра­цівники консульської установи, які є громадянами держави пере­бування або постійно в ній проживають, користуються привілеями й імунітетами тільки в тій мірі, в якій це допускає держава перебу­вання. При цьому держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналеж­ним чином у здійснення функцій представництва або консульської установи.

Держава, що представляється, може відмовитися від судового імунітету осіб, які ним користуються. При цьому відмова повинна бути завжди відповідно вираженою і про неї має бути повідомлена в письмовій формі держава перебування.

Відмова від імунітету від юрисдикції відносно цивільної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання судового рішення. Стосовно таких дій необхідна окрема відмова.

Потрібно зауважити, що при виконанні рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, у тому числі яким володіють спіль­но з іншими особами, застосовуються положення Закону України

«Про виконавче провадження» (ст. 83 Закону України «Про вико­навче провадження»).

Порушення справи особою, яка користується імунітетом від юрисдикції, позбавляє її права посилатися на цей імунітет від­носно зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних із основним позовом.

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Ук­раїни, або законами України (ч. З ст. 413 ЦПК України).