Рішення суду: поняття, види, зміст і вимоги до нього

⇐ ПредыдущаяСтр 84 из 117Следующая ⇒

Рішення суду - це процесуальний документ, в якому законно і обгрунтовано вирішується цивільна справа по суті.

Залежно від обсягу розв'язаних у рішенні питань воно буває основним і додатковим. Основним є рішення, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення ухвалюється у разі не розв'язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.

В юридичній літературі виділяються й інші види рішень суду: про визнання, про присудження, конститутивні, альтернативні, факультативні тощо¹.

Рішення суду має відповідати ряду вимог, передбачених ЦПК України, зокрема воно повинно бути:

1) ухвалене у встановленому порядку (ст. 209 ЦПК України);

2) законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК України);

3) відповідного змісту (статті 215-217 ЦПК України);

4) проголошене в певному порядку (ст. 218 ЦПК України).

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Це формальна вимога, що полягає у правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Це фактична вимога до суті рішення, яке повинно грунтуватись на встановлених обставинах, що мають значення для справи.

Рішення суду складається з чотирьох частин.

1) вступної, що визначає час та місце ухвалення рішення; найменування суду, який його ухвалив; прізвища та ініціали судді

¹ Див.: Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.- С. 402^05.

(суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог;

2) описової, в якій зазначається узагальнений виклад позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші докази, досліджені судом;

3) мотивувальної, що містить встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; відповідь на питання, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної, в якій зазначається висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Крім того, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

У рішенні суду може бути визначений порядок його виконання, надана відстрочка або розстрочка виконання, зазначені заходи для забезпечення його виконання.

Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду в нарадчій кімнаті (детальніше про порядок ухвалення і проголошення рішення суду див. гл. 21 цього посібника).

Копії рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення.

Якщо хтось з осіб, які брали участь у справі, не був присутній у судовому засіданні, йому надсилаються копії рішення суду протягом п'яти днів з дня його проголошення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Отримати повторно копію рішення суду можна лише на підставі відповідної заяви за плату у розмірі, встановленому законодавством.

261 § 3. Виправлення недоліків рішення судом, яКий його ухвалив

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Якщо при ухваленні рішення були допущені помилки, вони можуть бути виправлені лише вищестоящим судом.

Виключенням із цього правила є надання суду права скасувати заочне рішення на підставах, визначених ч. 1 ст. 232 ЦПК України, а також права переглянути судове рішення у зв'язку з нововиявле-ними обставинами (ч. 1 ст. 363 ЦПК України).

Однак законодавець дозволяє суду, який ухвалив рішення, виправляти деякі його недоліки шляхом:

1) виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК України);

2) ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК України);

3) роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК України).

Виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Опискою є несвідома помилка у написанні чого-небудь.

Арифметична помилка - це невірне уявлення особи про фактичні обставини, що безпосередньо пов'язані із обчисленням і обрахуванням найпростіших чисел.

Питання про внесення таких виправлень вирішується в судовому засіданні, про час і місце якого повідомляються особи, які беруть участь у справі. Однак їх неявка не перешкоджає розглядові питання.

Про внесення виправлень у рішення постановляється ухвала, що може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 10 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК України;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення є засобом виправлення неповного основного рішення. Незважаючи не те, що в рішенні мають бути дані відповіді на всі поставлені перед судом в процесі розгляду справи питання, на практиці трапляються випадки недотримання цієї вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, можуть подати заяву про ухвалення додаткового рішення до закінчення строку на виконання рішення суду.

Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням про його час і місце сторін, хоча їх присутність не є обов'язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу, яку можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 11 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою роз 'яс-нює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Однією з важливих вимог, якій повинно відповідати рішення суду, є його зрозумілість. Незрозуміле рішення утруднює його виконання. Однак роз'яснення може стосуватися лише вже вирішених судом питань.

Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, у випадку, коли воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Така заява розглядається судом протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання.

Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою. Ухвалу щодо роз'яснення рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

263 § 4. Набрання рішенням суду законної сили

Законна сила рішення суду - це його особлива властивість, завдяки якій воно стає обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після:

1) закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;

2) закінчення двадцятиденного строку у випадку, коли було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у цей строк;

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не було скасовано.

Наслідком набрання рішенням суду законної сили, крім його обов'язковості, є те, що сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Якщо справу розглянуто за заявою органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

У випадку, коли після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, основними властивостями рішення суду, яке вступило в законну силу є:

1) неспростовність, тобто неможливість оскарження рішення суду після його вступу у законну силу, інакше як у порядку встановленому законом;

2) виключність - неприпустимість вирішення такого самого спору між тими ж сторонами, про такий же предмет спору і за тих же підстав;

3) преюдиціальність, тобто факти, встановлені судом у рішенні, є обов'язковими для всіх інших судів;

4) загальнообов'язковість, що означає обов'язковість рішення суду для всіх учасників процесу.

Законна сила рішення суду не є необмеженою, вона має свої суб'єктивні і об'єктивні рамки, які встановлені законодавцем і відображають ті фактичні відносини, що вирішуються у судовому процесі, і стосуються виключно тих осіб, які його ініціювали і брали в ньому участь.

Суб 'єктивні межі законної сили рішення суду полягають у тому, що судове рішення розповсюджується на учасників цивільного процесу, і не може зачіпати права й інтереси осіб, які не брали в ньому участі.

Об'єктивні межі законної сили рішення суду визначаються тільки тим колом відносин, які були встановлені судом.

⇐ Предыдущая 79 80 81 82 838485 86 87 88 Следующая ⇒

Date: 2015-07-27; view: 518; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.015 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию