Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача

Одним із процесуальних наслідків відкриття провадження у справі є виникнення у особи, до якої пред'явлено позов, право­вого статусу відповідача. Відповідач не є стороннім спостеріга­чем у цивільний справі, адже відповідно до принципів проце­суальної рівноправності сторін та змагальності йому надається можливість захищатися від пред'явленого позову. Для цього від­повідач може використовувати як загальні засоби, що надані за­коном всім особам, які беруть участь у процесі (ст. 27 ЦПК України), так і спеціальні, що визначаються його особливим про­цесуальним статусом (статті 31, 128 ЦПК України). До таких спеціальних засобів належать заперечення проти позову та зу­стрічний позов.

Заперечення проти позову - це доводи (пояснення) відповідача про необґрунтованість частини або всіх позовних вимог чи про неправомірність їх судового розгляду.

Доцільність подачі заперечень відповідача визначається тим, що це дозволяє йому доводити до суду та інших осіб, які беруть участь у справі, свої міркування з приводу позову, зокрема щодо його обґрунтованості та доведеності.

Відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову, яке приєднується до справи, після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви (ч. 1 ст. 128 ЦПК України). Під час попереднього судового засідання або по­дальшого судового розгляду можна заявити усні заперечення проти

позову.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попередньо­го судового засідання у справі. Отже, якщо заперечення відповіда­ча проти позову містять посилання на докази, їх потрібно надати суду до або під час попереднього судового засідання.

Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Заперечення проти позову бувають повними (стосуються всіх заявлених вимог) або частковими (заперечуються лише деякі з вимог або їх обсяг).

Розрізняють матеріально-правові і процесуальні заперечення проти позову.

Матеріально-правові заперечення відповідача можуть, з одного боку, стосуватися обґрунтованості вимог позивача, а з іншого -їх недоведеності. Такі заперечення спрямовані на те, щоб домог­тися відмови у задоволенні позову або зменшення розміру позов­них вимог, які будуть задоволені. Відповідач може спростовувати підставу позову, вказати на неправильну кваліфікацію спірної ситуації позивачем, обґрунтовувати відсутність предмета позову тощо.

Процесуальні заперечення вказують на неприпустимість судо­вого розгляду даних позовних вимог, тобто на порушення проце­суального закону, які мали місце при пред'явлені позову і відкрит­ті провадження у цивільній справі (наприклад, справа є не підві­домчою суду, позивач не має права на позов тощо).

Такі заперечення, зазвичай, мають на меті обґрунтувати підста­ви для закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Проте процесуальні заперечення не завжди спрямовані на припинення провадження у справі. Зокрема вказівка відповіда­ча на порушення правил підсудності спричиняє не припинення

219провадження у справі, а передачу її до іншого суду за підсудністю (ст. 116 ЦПК України). Так само, якщо виявиться, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, суд, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відпо­відачем або залучає до участі в справі іншу особу як співвідпові­дача (ст. 33 ЦПК України).

Крім заперечень проти позову, відповідач може у межах того ж провадження пред'явити до позивача самостійні вимоги для їх спільного розгляду з первісним позовом. Такі самостійні вимоги відповідача до позивача називаються зустрічним по­зовом.

Пред'явити зустрічний позов відповідач має право до або під час попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 123 ЦПК України).

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первіс­ним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних пра­вовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повніс­тю або частково задоволення первісного позову (ст. 123 ЦПК України).

Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів дозволяє з найменшими затратами часу, процесуальних засобів та коштів розглянути взаємопов'язані вимоги, запобігає винесенню судом кількох рішень, які б суперечили одне одному.

Зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, крім правила про підсудність, її фор­ма, зміст та інші характеристики повинні відповідати вимогам, що ставляться до позовних заяв (статті 119, 120 ЦПК України). До зу­стрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог закону за­стосовуються положення про залишення позовної заяви без руху чи повернення заяви (ст. 121 ЦПК України).

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Оскільки зустрічний позов є самостійною вимогою, відпові­дач набуває відносно свого позову всіх прав позивача, в тому числі він має право- протягом усього часу розгляду справи змі­нити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити роз­мір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

Самостійний характер вимог зустрічного позову передбачає, що рішення по ньому має бути винесено не залежно від того, ухвалить чи ні суд рішення по первісному позову. Отже, суд повинен при­йняти рішення по зустрічному позову навіть у тому разі, коли по­зивач відмовився від позову або первісну позовну заяву залишено без розгляду.