Поняття позову. Однією з особливостей позовного провадження є наявність по­зову

Однією з особливостей позовного провадження є наявність по­зову. Проаналізувавши норми ЦПК України, можна дійти вис­новку про те, що позов розглядається законодавцем як належ­ним чином оформлена вимога про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин. Дана категорія використовується в норматив­них актах не лише процесуального, а й матеріально-правового характеру (наприклад, гл. 19 ЦК України), проте з'ясування по­няття і сутності позову здійснюється в межах теорії цивільного процесу.

У науці цивільного процесуального права висловлюються різні думки щодо розуміння поняття позову. Наукова дискусія стосу­ється, насамперед, визначення його юридичної природи. З цього приводу існує три основні теорії:

1) моністична, відповідно до якої позов є єдиним поняттям як для матеріального, так і процесуального права. Науковці, які поді­ляють цю точку зору, вважають позов однією з правомочностей, що випливає з певного суб'єктивного права, а не самим поруше­ним чи оспорюваним правом. На їх погляд, позов має дві сторони: матеріальну і процесуальну, які органічно поєднані в єдиний ком­плекс, тобто матеріально-правова вимога об'єднана з процесуаль­ною вимогою. Основну сутність цієї точки зору можна звести до такого: позовом є матеріально-правова вимога, що отримала належне процесуальне оформлення. Більшість сучасних науковців схиляються до такого розуміння природи позову, співвідносячи

матеріальна-правову і процесуальну сторони позову як відповідні галузі права';

2) дуалістична, її прибічники розглядають поняття позову окремо для матеріального права і для процесуального права, тим самим заперечуючи єдине матеріально-процесуальне поняття по­зову. Вони стверджують, що позов необхідно розглядати в двох площинах: в матеріально-правовій - як вимогу до зобов'язаної особи, і в процесуальній - як вимогу до суду про захист суб'єктив­ного права. Зв'язок між нормами матеріального і процесуального права з приводу позову та його реалізації, з одного боку, здійсню­ється в разі вчинення правопорушення, внаслідок якого суб'єктивне право набуває стану готовності до негайного примусового здійс­нення, а з іншого - перетворює загальну процесуальну правоздат­ність в право порушити і підтримувати судовий розгляд конкрет­ного спору з метою його вирішення, тобто в право на судочинство у конкретній справі²;

3) суто процесуальна визнає позов виключно процесуальною категорією, зауважуючи, що його юридична природа не має ма­теріально-правових елементів. Так, деякі автори вважали, що позов взагалі не пов'язаний з матеріальним правом, а є лише за­собом порушення діяльності суду (чи іншого компетентного ор­гану)³. Нині науковцями доведена неспроможність такої точки зору пояснити правову природу позову, оскільки вона містить суперечливі засади, а також не відповідає чинному законодавству і судовій практиці⁴.

З'ясовуючи правову природу позову, необхідно мати на увазі деякі моменти. По-перше, матеріально-правова вимога спрямована до відповідача, а процесуальна - до суду. По-друге, у порядку по­зовного провадження розглядаються справи, в яких наявний спір (порушення, оспорювання чи невизнання) щодо цивільного, сімей­ного, житлового, земельного, трудового та іншого суб'єктивного права, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за

¹ Див., наприклад: Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник.- Вид. друге, перероб. та доп.- К.: Ін Юре, 2001.- С. 324.

² Див., наприклад: Гурвич М. А. Право на иск.- М.-Л., 1948.- С. 46.

³ Див., наприклад: Юдельсон К. С. Советский гражданский процесс.- М., 1965.-С. 199.

⁴ Див.: Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник.- Вид. друге, пере­роб. та доп.- К.: Ін Юре, 2001.- С. 322-324.

177правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України). По-третє, не можна ототожнювати позов з власне порушеним правом, адже останнє існує і до моменту порушення, а позов може виникнути лише після правопорушення. По-четверте, позов не є діяльністю, адже він має не динамічний, а статичний характер, а діяльність, спрямовану на реалізацію позову, називають пред'явленням по­зову (ст. 118 ЦПК України).

Позов виникає і реалізується в межах правоохоронних відно­син, які по своїй суті є матеріально-правовими. Але такі відносини не завжди пов'язані зі зверненням до суду, оскільки вирішення спо­ру можливе і у несудовому порядку (в такому разі позову не буде). Із зверненням до суду охоронні правовідносини стають предметом процесуальної діяльності, але не змінюють свого матеріального змісту. При цьому матеріально-правова вимога визначає важливі сторони процесуальної вимоги, яка в свою чергу містить вказівку юрисдикційному органу щодо того, з якого приводу, на яких під­ставах і в якій формі він може захисти порушені, невизнані чи оспорювані права, інтереси і свободи. Таким чином, на зміст позо­ву впливає сутність того суб'єктивного матеріального права, з приводу якого виник спір.

Для з'ясування сутності позову необхідно визначити його мету, чи точніше, мету, яку перед собою ставить позивач, пре­д'являючи позов. Така мета має два аспекти - матеріально-правовий і процесуальний. Матеріально-правова складова мети позову полягає або в отриманні від відповідача певних благ, або у визначені статусу матеріальних правовідносин з відповіда­чем; а її процесуальний аспект виражається в прагненні позива­ча отримати від суду рішення, яке задовольнило б його позовні вимоги.

Позов як матеріально-правова вимога знаходить своє закріп­лення в особливій процесуальній формі - позовній заяві, тобто не можна ототожнювати позов і позовну заяву, що співвідносяться між собою як зміст і форма.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати таке визна­чення позову: позов - це належним чином процесуальне оформ­лена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод чи ін­тересів, яка пред'являється через суд в порядку цивільного судо­чинства.