Ekcnepr

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріа­льних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду спра­ви і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК України).

Основними нормативно-правовими актами, що визначають ста­тус експерта в цивільному процесі, є ЦПК України та Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залуча­тися лише особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 p., і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Основною вимогою до особи експерта, що висувається ч. 1 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», є наявність необхідних знань для надання висновку з досліджуваних питань.

Додаткові вимоги передбачаються законодавством України відносно експертів, які працюють у державних спеціалізованих установах. Так, експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Однак до проведення судових експертиз, крім тих, що прово­дяться виключно державними спеціалізованими установами (кри­міналістичні, судово-медичні та судово-психіатричні експертизи), можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками таких установ. При цьому, дані особи, крім відповідності перера-

хованим вище вимогам, повинні бути також атестовані у встанов­леному законом порядку (ч. З ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Передбачена ж ЦПК України вимога до особи експерта про обов'язкове його внесення до Державного реєстру атестованих судових експертів викликає заперечення, оскільки це положення обмежує можливості суду у залученні до проведення експертизи кваліфікованих спеціалістів у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Крім того, при розгляді цивільних справ виникають різноманітні питання, для вирішення яких може виникнути необ­хідність призначення експертизи, фахівців з якої просто не буде в Державному реєстрі атестованих судових експертів.

Більше того, цивільно-процесуальне законодавство (ч. 2 ст. 143 ЦПК України) встановлює обов'язок суду призначити експертом певну особу, стосовно якої сторони домовилися про залучення її як експерта. Обмежувати ж право сторін на вибір експерта лише із Державного реєстру атестованих судових експертів не можна, оскільки це буде обмеженням основоположного принципу цивіль­ного процесу - принципу диспозитивності.

Таким чином, на нашу думку, у законодавстві України не по­трібно обмежувати коло осіб, які можуть бути призначені експер­тами, лише особами, внесеними до Державного реєстру атестова­них судових експертів, а встановити, що експертом може бути призначена особа, яка володіє необхідними знаннями у галузі нау­ки, техніки, мистецтва або ремесла.

Законодавець передбачає ряд умов, які виключають можли­вість участі особи у справі як експерта. До них можна віднести встановлені ЦПК України підстави для відводу експерта та умови, визначені Законом України «Про судову експертизу».

Відповідно до статей 20, 22 ЦПК України, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» не може залучатися до виконання обов'язків експерта особа, якщо:

1) її визнано у встановленому законом порядку недієздатною;

2) вона має судимість;

3) під час попереднього вирішення цієї справи вона брала участь у процесі як свідок, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

4) вона прямо чи побічне заінтересована у результаті розгляду справи;

835) вона є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опі­кун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сто­рони або інших осіб, які беруть участь у справі;

6) вона перебувала або перебуває в службовій або іншій залеж­ності від осіб, які беруть участь у справі;

7) з'ясування обставин, які мають значення для справи, вихо­дить за межі сфери її спеціальних знань.

8) є інші обставини, які викликають сумнів в її об'єктивності та неупередженості.

Ми вважаємо, що позиція законодавця з приводу того, що осо­ба, яка під час попереднього вирішення відповідної цивільної справи брала участь у процесі як спеціаліст, не може в подаль­шому виступати по даній справі як експерт (ч. 1 ст. 22, п. 1 ч. 1 ст. 20 ЦПК України), є не досить вдалою. Участь спеціаліста у попередньому розгляді цивільної справи не може бути пере­шкодою до того, щоб надалі залучити його до проведення експер­тизи. Навпаки, така його участь може створити сприятливі умови для наступного проведення експертного дослідження, оскільки він вже знайомий із відповідними обставинами справи. Крім того, спеціаліст при попередньому вирішенні справи лише надає відповідну допомогу суду, тому ніякої упередженої думки у нього виникнути не може. Отже, потрібно до ч. З ст. 22 ЦПК України додати, що участь особи у попередньому вирішенні цивільної справи як спеціаліста не є перешкодою для її участі в подальшому як експерта.

Відповідно до ст. 53 ЦПК України експерт має такі обов'язки:

1) з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обгрунтований та об'єктивний письмовий висновок на зада­ні йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його;

2) забезпечити збереження об'єкта експертизи під час прове­дення дослідження. Якщо дослідження пов'язане з повним або част­ковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформ­ляється ухвалою; •

3) невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

4) у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;

5) у разі постановления ухвали суду про припинення проведен­ня експертизи, негайно подати матеріали справи та інші докумен­ти, що використовувалися для проведення експертизи.

Експерт не має права:

}) за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;

2) спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'я­заних з проведенням експертизи;

3) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи;

4) передоручати проведення експертизи іншій особі. Основні процесуальні права експерта законодавець також за­кріплює в ст. 53 ЦПК України. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріа­лів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що сто­суються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'я­заних з проведенням експертизи і викликом до суду;

7) відмовитися від давання висновку, якщо подані йому мате­ріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою;

8) користуватися іншими правами, встановленими Законом Ук­раїни «Про судову експертизу» (заявляти клопотання, що стосу­ються предмета експертизи, подавати скарги на дії особи, у провад­женні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують його права тощо).

85 Спеціальні права експерта визначаються цивільним процесуаль­ним законом при проведенні експертизи за участю кількох експер­тів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 148, ч. З ст. 149 ЦПК України можна виділити право експерта у випадку непогодження з висновком ін­шого експерта (експертів) при комісійній і комплексній експерти­зах давати окремий висновок з усіх питань або з питань, які ви­кликали розбіжності.

За невиконання обов'язків експерт несе відповідальність, встановлену законодавством України. Так, за надання завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе відповіда­льність відповідно за ст. 384 чи 385 КК України, а за злісне ухи­лення від явки до суду за ч. 2 ст. 185³ КпАП України.

Date: 2015-07-27; view: 294; Нарушение авторских прав