Принципи виховання

8. Критерії та рівні вихованості

Зміст лекції

Ціль істинного виховання – не тільки в тому, щоб примусити людей робити добрі справи, а й знаходити в них радість, не тільки бути чистими, але й любити чистоту; не тільки бути справедливим, але й прагнути справедливості.

Джон Рескін

Людина народжується двічі: вперше, - коли виходить з лона матері, вдруге, - коли засвоює культуру людства і стає особистістю.

Гердер

Список рекомендованої літератури:

Роль виховання в житті людини. Характеристика виховного процесу

Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, порівнюючи поняття «формування особистості», «соціалізація особисто­сті» і «виховання».

Формування – становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факто­рів – соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін.

Соціалізація – це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, який триває протягом життя індивіда і має певні стадії становлення і розвитку особистості. Соціалізувати дитину – допомогти їй прийняти вимоги суспільства і навчити жити згідно них. Процес виховання – це управління процесом особистісного роз­витку учня шляхом створення сприятливих умов: педагогічно обґрунтованої організації середовища, діяльності, спілкування, стимулювання тощо.

Дефінітивний аналіз. Виховати – заховати (спільний корінь «хов» – ховати). Давні слов’яни розуміли – заховати дитину від зла. Вихована людина – захищена людина, вона протистоїть злу. Невихована людина – зло для суспільства.

Виховання (в широкому смислі) – це процес передачі знань умінь і навичок, всього соціально-культурного досвіду людства від одного покоління до іншого.

Виховання (в більш вузькому аспекті) – взаємодія вихователя і вихованця з метою передачі ціннісного досвіду і формування соціально виправданої поведінки дітей.

Мета виховання – формування життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина України, який у своїй життєдіяльності керується національними та загальнолюдськими цінностями.

Національні цінності: працелюбність, антеїзм (Антей – прив’язаність до землі, до рідної природи, патріотизм), кордоцентризм (особлива емоційність, осердеченість, доброта), екзистенційність свідомості, особлива жага до життя, життєспроможність нації. Наші мінуси: одноосібність, заздрісність.

Загальнолюдські цінності: добро, милосердя, повага до старших, любов до дитини, батька-матері, кохання, свобода, вірність та ін.

Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Ку­льтурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а учень повинен їх засвоїти у гранично короткий термін. З цієї позиції про­цес виховання – цілеспрямована допомога дитині в її входженні в сучасну культуру. У такому випадку процес виховання – динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спря­мована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності ціннос­тей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.

Порівняння процесів навчання і виховання

Рушійні сили виховання

Рушійні, спонукальні сили процесу виховання закорінені в його суперечностях: зовнішніх і внутрішніх.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

Ë між закладеною в дитині її «живою інтенцією» та невизначеністю шляхів її реалізації;

Ë між особистісним «хочу» вихованця і загальносуспільним «треба» (така суперечність здатна породжувати внутрішні конфлікти);

Ë між домаганнями дитини і можливостями їх реалізації;

Ë між нормами поведінки і реальною поведінкою дитини (когнітивний дисонанс).

Зовнішні суперечності:

v невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

v зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

v між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

v між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу­ненні, профілактиці.

Закономірності виховання

Закономірності відображають необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об’єктивної дійсності. Для виховання – це:

Ë єдність біологічних і соціальних факторів;

Ë пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання;

Ë провідна роль сім’ї у вихованні дитини;

Ë виховання в колективній діяльності;

Ë провідна роль спілкування і діяльності у розвитку і формуванні особистості («ефект Мауглі»);

Ë виховання – процес перетворення зовнішніх впливів у внутрішні якості особистості (інтеріоризація);

Ë виховання закономірно переходить у самовиховання: «Погане те виховання, яке не перейшло у самовиховання» А.С.Макаренко.

Особливості виховного процесу

› Ц ілеспрямованість – мета сучасного ви­ховного процесу характеризується гармонією соціальних та ін­дивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні;

› двосторонність (обов'язкова взаємодія вихо­вателя і вихованця);

› багатофакторність – на ньоговпливає родина, окремі педагоги, вся школа загалом, суспільство з його виховними інститутами. Встановлено, що чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливи організованої ви­ховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійсню­ється формування особистості;

› безперервність – виховання триває все життя. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль у вихованні відіграє родина, в роки навчання – школа, учи­лище, вуз. З початком трудової діяльності – власна сім'я, трудо­вий колектив, громадські, політичні, релігійні організації тощо. Безперервність виховання полягає ще й в тому, що виховні впливи учні відчувають не лише в момент реалізації виховної дії. Бувають і можливі дії («що скаже вчитель», «як відреагує колек­тив»), а також педагогічний наслідок. З цієї позиції і розуміють звернене до батьків відоме висловлювання А.С. Макаренка про те, що «виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає вдома»;

› комплексність. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї ціліс­ності формування особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер.

› віддаленість результа­тів від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Між педагогічними впливами і проявом вихованості або невихо­ваності знаходиться довгий період утворення необхідних власти­востей особистості. Це пов'язано зі зна­чними індивідуальними відмінностями учнів, різним досвідом їх соціального формування, ставленням до виховання, рівнем педагогічної майстерності вихователя тощо;

› самокерованість. Виховний процес здійснюється у двох напрямках: від вихователя до вихованця (пря­мий зв'язок), результатом чого є послідовність взаємопов'язаних виховних ситуацій; від вихованця до вихователя (зворотний зв'я­зок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію з ураху­ванням результативності попередньої. Чим більше у розпоря­дженні вихователя зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.