Розділ 9. Статистичне вивчення економічної злочинності і основні завдання її статистичного вивчення

9.1. Поняття економічної злочинності і основні завдання її статистичного вивчення.

9.2. Узагальнювальне оцінювання стану економічної злочинності, причин і умов скоєння економічних злочинів.

9.3. Статистична характеристика виявлення осіб, скоївших економічні злочини.

9.4. Статистичний аналіз економічної судимості і мір покарання за скоєння економічних злочинів.

9.5. Статистичне оцінювання діяльності правоохоронних органів.

Питання і завдання для самоконтролю.

9.1. Поняття економічної злочинності і основні завдання її статистичного вивчення

Сучасне суспільство має багато проблем, пов’язаних зі сталим розвитком суспільних відносин. Однією з таких проблем є злочинність. Згідно з визначенням поняття злочину, поданим у статті 11 Кримінального кодексу України «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» [1, c. 7], яке посягає на суспільний устрій України, політичну й економічну систему, власність, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.

Керуючись кримінологічними ознаками — мотивами і засобами вчинення, усю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:

· загальнокримінальна корислива злочинність (крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання тощо);

· агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство і т. ін.);

· економічна злочинність (розкрадання, хабарництво та інші прояви корупції, фальшивомонетництво, фіктивне підприємництво тощо);

· неагресивна некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля і необачність правопорушників (необережні злочини, дезертирство тощо).

Таким чином, можна стверджувати, що економічні злочини становлять специфічну частину загальної злочинності. Але на сьогодні не існує однозначного підходу віднесення скоєних злочинів до економічних.

У країнах з розвинутою ринковою економікою економічна злочинність розглядається як діяння, спрямовані проти підприємств (зловживання довірою, шахрайство, обман покупців і замовників, саботаж), так і проти споживачів (виробництво неякісних товарів) або проти працівників підприємств (порушення правил охорони праці). Економічні злочини скоюються також підприємствами проти своїх конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промисловий шпіонаж), окремими підприємствами та підприємцями проти держави (отримання субсидій обманним шляхом, ухилення від сплати податків) або економічної системи (відмова виконувати правила конкуренції, порушення Закону «Про монополію»), а також проти суспільства в цілому (забруднення атмосферного повітря, води, землі і т. п.).

Інакше виглядала економічна злочинність в соціалістичних країнах. Правопорушниками в економічній сфері цих країн вважалися ті особи, які намагалися конкурувати з економічною діяльністю монополістичної держави шляхом створення «чорного ринку», «підпільного капіталу», широкої спекуляції валютою і матеріальними благами, нелегальної торгівлі і незаконного виробництва, шляхом підкупу посадових осіб і широкого привласнення державної власності.

Для злочинності в економічній сфері в постсоціалістичних країнах (до яких належить і Україна), крім вказаних ознак, характерне також значне поширення злочинних діянь, пов’язаних з нелегальним перерозподілом національного багатства шляхом зловживання посадовим становищем і використання недосконалості законодавчого механізму приватизації і роздержавлення державного сектору економіки. Таким чином, форми економічної злочинності залежать від економічної і соціальної структури держави.

Отже, економічна злочинність — це сукупність умисних корисливих злочинів, вчинених посадовими особами, іншими працівниками підприємств та установ незалежно від форм власності шляхом використання службового становища і місця роботи, а також так званих «злочинних промислів», виконання яких не пов’язане з використанням службового становища.

Спираючись на положення особливої частини Кримінального кодексу України, до економічних злочинів відносяться: злочини проти власності (розділ VI, статті 185—198); злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII, статті 199—235); злочини у сфері службової діяльності (розділ XVII, статті 364—370).

Найважливішою особливістю економічної злочинності в будь-якому суспільстві є те, що переважна більшість економічних злочинів скоюється в умовах неочевидності, що значно ускладнює процес їх виявлення і боротьби з ними. Тобто на відміну від загальнокримінальних злочинів злочини в економічній сфері не мають явного характеру. Якщо, наприклад, скоєно грабіж, то потерпілий відразу звернеться до міліції, де буде зареєстровано цей злочин. У випадку скоєння економічного злочину, наприклад дачі хабара, потерпілий найчастіше не збирається повідомляти до правоохоронного органу. Щоб виявити і зареєструвати кожний випадок будь-якого економічного злочину, необхідні значні зусилля міліції, прокуратури, податкової служби, митниці.

Отже, статистичні дані більш-менш точно відображають кількість скоєних загальнокримінальних злочинів і свідчать про кількість лише виявлених економічних злочинів. Вони можуть відображати результати роботи правоохоронних органів в цьому напрямку, але ніяк не реальну кількість економічних посягань.

Наступною особливістю економічної злочинності є те, що особи, які скоїли злочини у сфері економіки, як правило, не відповідають тому стереотипу, який склався про злочинця у суспільстві. Американський криміналіст Едвін Созерленд був першим, хто довів до свідомості суспільства феномен «білокомірцевої злочинності» яку він визначав як комплекс правопорушень, скоєних особами з високим соціальним статусом в рамках їх професійних обов’язків [10, c. 178]. Жертви господарських злочинів, як правило, анонімні і часто сприяють цьому, а іноді навіть не підозрюють, що є жертвами. У кримінологічній літературі останнім часом замість «білокомірцевої злочинності» використовуються терміни «посадові злочини» та «корпоративна злочинність».

У деяких розвинутих країнах до «посадових злочинів» відносяться усі правопорушення, скоєні в процесі виконання службових функцій. Це не тільки отримання і дача хабара, але і виконання лишніх непотрібних робіт.

До особливостей економічної злочинності відноситься також те, що суспільство в більшій мірі стурбоване станом загально кримінальної злочинності, ніж результатами злочинної діяльності в сфері економіки, які не настільки шокуючи, як грабежі, розбої, вбивства, зґвалтування і т. п. злочини. І, незважаючи на те, що економічна злочинність завдає суспільству значніших матеріальних збитків, ніж загальнокримінальна, а іноді виникає навіть загроза здоров’ю і життю людей, населення менш стурбоване повільним вимиранням внаслідок забруднення повітря чи споживання карцерогенних речовин у промислових товарах, ніж пограбуванням, вбивством, тілесним ушкодженням і т. ін.

Навіть найзначніші економічні злочини також рідше висвітлюються засобами масової інформації, складніше всіх інших злочинів виявляються і ще рідше справедливо караються. Більшість злочинців, скоївших економічні злочини (частіше — це група осіб) можуть відкупитися від розголосу і покарання, що призводить до нових злочинів на більш високому рівні.

Статистичний аналіз економічної злочинності, як складової загальнокримінальної злочинності, пов’язаний з цією галуззю юридичної науки і виконує такі функції: описову, пояснювальну, прогнозну і організаційно-управлінську.

В описовій функції статистичний аналіз дозволяє отримати кількісно-якісну характеристику економічної злочинності, описати її складові, встановити їх співвідношення, виявити окремі особливості і характерні риси. Описування стану, структури, поширеності, динаміки економічної злочинності, реалізації державних заходів соціального контролю над ними забезпечує підтримку режиму законності у країні.

Виконуючи пояснювальну функцію, статистичний аналіз використовує широкий арсенал статистичних методів, прийомів дослідження економічної злочинності, який дозволяє збагнути суть цього явища, виявити внутрішні і зовнішні його взаємозв’язки і взаємозалежності, співвідношення структури і динаміки економічної злочинності з визначальними для неї факторами, а також з діяльністю правоохоронних органів у цьому напрямку.

Статистичний аналіз, здійснений за тривалий період часу, встановлює тенденції розвитку економічної злочинності, які можливо екстраполювати на найближче майбутнє, розробити статистичний кримінологічний прогноз. В цьому проявляється прогнозна функція статистичного аналізу економічної злочинності.

Описування, пояснення та прогноз розвитку економічної злочинності необхідні для прийняття певних управлінських рішень при підготовці законодавчих актів, оптимальній організації боротьби з економічною злочинністю, оцінки результативності діяльності правоохоронних органів. А тому виявлення фактів в характеристиці економічної злочинності, які потребують особливої уваги з боку правоохоронних органів, а також позитивних сторін і недоліків в їх діяльності з метою удосконалення механізму функціонування правової держави і є реалізацією організаційно-управлінської функції статистичного аналізу.

Здійснення статистичного аналізу економічної злочинності вимагає виконання певних завдань, які збігаються із завданнями правової статистики в цілому:

1) визначення стану економічної злочинності, її рівня, структури й динаміки;

2) виявлення причин і умов, які спонукають до скоєння економічних злочинів;

3) всебічна характеристика виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів у сфері економічної діяльності;

4) вивчення системи заходів боротьби з економічною злочинністю, ефективності роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

Усі ці завдання тісно пов’язані між собою, бо статистичний аналіз економічної злочинності здійснюється, як правило, у зв’язку з оцінкою діяльності державних органів, які здійснюють боротьбу з нею.

9.2. Узагальнююча оцінка стану економічної злочинності, причин і умов скоєння економічних злочинів

Статистичний аналіз економічної злочинності полягає у визначенні її реального стану. Але це дуже складне питання, бо, незважаючи на чітко налагоджений облік і звітність, зареєстрована злочинність не відображає реальної криміногенної ситуації. Існує думка, що лише десята, а може, навіть сота частина економічних злочинів виявляється. Це призводить до значних структурних викривлень в зареєстрованій злочинності. Структурні зрушення злочинних наслідків ще більш разючі. Виникають величезні фізичні, моральні і матеріальні збитки окремих громадян і суспільства в цілому від насильницьких методів політичної боротьби, зловживань посадових осіб при проведенні приватизації, використання бюджетних коштів для особистого збагачення, шахрайства фінансових пірамід і т. п., які, звичайно, не потрапили до обліку злочинних наслідків. Отже, визначення реального стану економічної злочинності має першочергове значення на будь-якому адміністративно-територіальному рівні.

З цією метою проводиться аналіз статистичних матеріалів про стан економічної злочинності, який встановлює певні моменти, що відображають її розвиток, а саме: чи зростає рівень економічної злочинності і якими темпами; співвідношення темпів зростання економічної злочинності і темпів зростання чисельності економічно активного населення, безробітних і інших учасників ринку праці; співвідношення темпів зростання економічної злочинності і темпів зростання доходів населення; яка частка економічних злочинів в загальній кількості зареєстрованих злочинів; розширеність рецидивної, професійної, посадової, господарської, організованої злочинності.

Стан економічної злочинності оцінюється за допомогою абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники відображають її рівень: кількість виявлених економічних злочинів в цілому і окремих видів по лінії БЕЗ, органами МВС та іншими службами, кількість виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування; спричинені економічними злочинами матеріальні збитки і т. д. Наприклад, в Україні за 2000 рік було зареєстровано 65,9 тисяч злочинів у сфері економічної діяльності, серед яких найпоширенішими є розкрадання державного і колективного майна (17,7 тис.), ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (10,7 тис.) і посадовий підлог (8,8 тис.). Кількість виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування, становила 40,2 тис., з яких 28,3 тис. притягнуто до кримінальної відповідальності.

При вивченні економічної злочинності застосовуються три види узагальнювальних відносних показників: 1) поширеність або інтенсивність економічної злочинності; 2) структура економічної злочинності; 3) динаміка економічної злочинності.

Відносні показники поширеності або інтенсивності економічної злочинності можна подати у вигляді системи коефіцієнтів. Одним з таких коефіцієнтів є співвідношення кількості економічних злочинів, кількості виявлених осіб або кількості осіб притягнутих до кримінальної відповідальності за скоєння економічних злочинів, до середньорічної чисельності населення в розрахунку на 100 тис. осіб. Цей коефіцієнт характеризує поширеність економічної злочинності серед населення окремих територій або об’єктів і показує, яка кількість економічних злочинів, виявлених осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності припадає на 100 тисяч усього населення. Поряд з загальним коефіцієнтом застосовується комплекс диференційованих коефіцієнтів, які можна об’єднати в чотири групи.

1. Коефіцієнти поширеності економічної злочинності серед певних вікових груп населення і, перш за все, серед тієї частини населення, яка за віком підлягає кримінальній відповідальності, тобто 14-ти років і старше. Саме цей коефіцієнт є показником кримінальної активності населення.

До цієї групи належить також коефіцієнт ураженості економічною злочинністю, запропонований В. С. Віциним [12, c. 93]. Він відображає співвідношення частки виявлених осіб, скоївших економічні злочини, певної вікової чи іншої групи у загальній кількості виявлених осіб до частки цієї ж вікової групи в загальній чисельності населення. Чим більший коефіцієнт ураженості, тим значніша криміногенність певної групи населення.

2. Коефіцієнти поширеності економічних злочинів серед спеціальних суб’єктів злочинів: поширеність злочинів господарського спрямування серед керівників підрозділів, підприємств, фінансово-бухгалтерських працівників, матеріально-відповідальних осіб; поширеність посадових злочинів серед державних службовців. Обчислюються як співвідношення кількості осіб, що скоїли економічні злочини певного виду (наприклад, посадові злочини) до чисельності працівників цього об’єкта (наприклад, державних службовців).

3. Коефіцієнти поширеності економічної злочинності по територіях, регіонах, населених пунктах, мікрорайонах, тобто «географія» економічної злочинності або територіальна поширеність характеризується співвідношенням кількості зареєстрованих злочинів економічного спрямування до середньорічної чисельності населення відповідної території.

4. Коефіцієнти поширеності правопорушень економічного характеру в окремих галузях економіки і державного управління дозволяють проаналізувати кількість зареєстрованих злочинів у певній галузі економіки на 100 тис. зайнятих у цій галузі.

Відносні показники структури економічної злочинності характеризують певні обставини скоєння злочинів і частки в розподілах злочинних проявів за об’єктивними правовими ознаками:

· за видом зареєстрованого злочину в сфері економічної діяльності або об’єктом посягань;

· за об’єктивною стороною злочину (місцем, часом, способом, знаряддям скоєння злочину, злочинними наслідками);

· за ознаками суб’єктивної сторони (формою вини, мотивом, причиною скоєння злочину);

· за суб’єктами економічних злочинів, особами, підозрюваними у їх скоєнні (соціально-демографічними і юридичними ознаками);

· за галузями економіки, формами власності, організаційно-правовими формами господарських суб’єктів;

· за мірами покарання осіб, скоївших злочини економічного спрямування.

На практиці структура виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування вивчається за посадовим станом (керівники, фінансово-бухгалтерські працівники, державні службовці), за соціальним станом (власники, співвласники, приватні підприємці та ін.) та іншими ознаками.

Обсяг показників за багатьма з названих ознак величезний: за способом скоєння злочинів — 29, за організаційними формами господарських суб’єктів — 54, за місцем скоєння злочину — 105, за галузями економіки — близько 300 і т. д.

Аналіз економічної злочинності за її об’єктивними показниками, місцем скоєння злочину, об’єктом і предметом злочинного посягання, формах власності, галузях економіки, організаційно-правових формах господарських суб’єктів допомагає встановити особливо криміногенні обставини. Так, наприклад, розподіл кількості зареєстрованих злочинів економічного спрямування та спричинених ними матеріальних збитків за формами власності (табл. 9.1) дозволяє помітити, що найпоширенішими об’єктами злочинних посягань є державна і колективна власність.

Таблиця 9.1