Форми державного режиму

Форма державного режиму — це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади. Її різновиди:

1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод громадян; політичний і ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність влади і опозиції в строго конституційних рамках. Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної і Центральної Європи, Північної Америки. Окремі параметри демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений політичний і ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволене існування тільки двох партій); фактичне, а деколи і формальна відсутність розподілу властей; недемократичний характер виборів; вождізм. (напр., Індонезія, Ірак, Малайзія, Таїланд).

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет правлячої партії над системою соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідеології; формальність і декоративний характер виборів; принципове відкидання розділення властей. (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські і азіатські держави). В більшості випадків тоталітарні і авторитарні режими співпадають (Ірак, КНДР, Куба).

30. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина.

Конституційне право – галузь права, що являє собоюсукупність правових норм, що закріплюють правове положення громадян, держ. устрою, систему органів держ. влади та уравління, а також принципита гарантії правової держави.

Конституційні проава громадян дописоні у другому розділі Конституції Укр.. Розділ II - Права, свободи та обов'язки
людини і громадянина За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу і особисту недоторканість (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо.

31. Народовладдя в Україні. Виборче право

Народовладдя є основоположним принципом конституційного ладу України. Згідно зі ст. 5 Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи

Форми народовладдя в Україні.
Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (Стаття 69 Конституції Україна вказує на 2 форми народовладдя: 1вибори – процедура форм-ня народного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб, при умові, що на кожен отриманий таким чином мандат можуть претендувати 2 чи більше кандидати.
Є 3 види виборчих систем:1)мажоритарна (за 1 особу), 2)пропорційна (за осіб в списках партій), 3)змішана.
2референдум– голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя

виборче право -громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями. Таємність голосування означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті.

32. Поняття виборчих систем та їх види. иборча система: поняття, основні типи. Виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типом виборчих систем є:

• система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

• система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом;

є пропорційна система з преференціями;:

• змішана (мажоритарно-пропорційна) система.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) передба­чає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при зас­тосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за пар­тійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилася пізніше від мажори­тарної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується у 48 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватно­го представництва всіх провідних політичних сил.

33. Референдум в Україні.

Поняття та види референдумів

Термін «референдум» в перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлено». На відміну від виборів, референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в рідкісних...

Всеукраїнський референдум

Всеукраїнський референдум передбачає голосування всіх громадян України з найважливіших питань загальнодержавного значення. Його результати мають імперативний характер на всій території України....

Місцеві референдуми

Поряд зі всеукраїнським референдумом, відповідно до чинної Конституції України та законодавства, проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведення передбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»,...

34. Загальна характеристика адміністративного права України

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить сукупність правових норм (правил поведінки), які регулюють певні суспільні відносини. Адміністративне право регулює відносини в сфері виконавчої діяльності держави. Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функціонування публічної влади в державі. Причому, адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права — це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади — сфері виконання законів та інших правових актів держави.

Найважливішим завданням адміністративно-правового регулювання в наш час є забезпечення належної реалізації та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері здійснення виконавчої влади, що випливає із конституційного визнання утвердження і забезпечення цих прав і свобод головним обов'язком держави взагалі.

Методи адміністративного права — це сукупність зафіксованих у нормах цієї галузі прийомів (засобів) впливу на суспільні відносини, що складають її предмет, застосування яких дозволяє створити належні умови для реалізації і захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства й держави.

35. Державна служба в Україні.

Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які
обіймають посади в державних органах та їхньому апараті та на яких
покладено практичне виконання завдань і функцій держави. Ця категорія осіб
є державними службовцями, має відповідні службові повноваження та одержує
заробітну платню з державних коштів. Державну службу необхідно розглядати в
аспекті виконання службовцями їхніх обов'язків у державних організаціях, а
саме: в органах державної влади, підприємствах, організаціях та установах.
Державна служба здійснюється на професійній основі. Такий порядок
обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної
діяльності державних організацій. Правовий інститут державної служби
складають норми конституційного, трудового, цивільного, фінансового та
інших галузей права.

36. Правовий статус державних службовців.

Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами та характеризується сукупністю прав, обов’язків, повноважень та обмежень. При цьому слід розрізняти загальні права, обов’язки, повноваження та обмеження, встановлені для всіх державних службовців, і посадові права, обов’язки, повноваження та обмеження, визначені для конкретних посад.

Залежно від специфіки сфер державної діяльності до державної служби
належать державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури,
судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх
справ і т. д. Основні принципи, що лежать в основі державної служби,
закріплено в Конституції України та в Законі України "Про державну службу".
Вони такі: служіння народові України; демократизм і законність; гуманізм і
соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина;
професіоналізм, компетентність, ініціативність чесність, відданість справі;
персональна відповідальність за виконанню службових обов'язків і
дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й
регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ та
організацій, об'єднань громадян.

37. Поняття адміністративного правопорушення і адміністративної відповідальності.

Правопорушення – це особистісно чи суспільно шкідливе або небезпечне винне протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, що є підставою для застосування юридичної відповідальності

адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб ' єкта правопорушення.