Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Естетичне освоєння світу





У процесі історичної практики відбувалося усвідомлення людством механізмів, що формують спроможність особистості естетично ставитися до дійсності, зокрема здатність сприймати і переживати в чуттєвих формах власне буття, створювати нову дійсність відповідно зі своїми естетичними уявленнями. Розуміння специфіки механізму привело до уособлення двох основних понять, пов'язаних з відображенням процесу формування естетичного ставлення до дійсності: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає в тому, що:

— естетична свідомість у бутті людини та суспільства є комплексом чуття, уявлень, поглядів, ідей;

— це духовне утворення особливого роду, яке характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, що відображає ступінь естетичного освоєння світу, на індивідуальному рівні – у формі особистої характеристики окремої людини;

— естетична свідомість формується тільки на основі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їх естетична свідомість; процес формування естетичної свідомості особистості у стислому вигляді повторює процес її формування в історії людства. Цим обумовлюється й структура естетичної свідомості;

— від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду взаємодії людини і світу, де переважає емоційне начало.

Видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування явища: по-перше, повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особи мінливі, часто суперечливі; по-друге, теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі.

Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Мікеланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні. Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний – естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні – усюди можна знайти і чуттєві, і раціональні елементи. Ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, де однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, оскільки усвідомлюються у взаємодії з естетичним ідеалом. Слід зазначити, що естетична свідомість – одна із форм духовного життя суспільства, що відображає природу, навколишнє середовище, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) діяльності, в тому числі твори мистецтва, у почуттєвих образах, що осмислюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку.



 

Естетичне почуття.

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції – своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання – емоційні переживання й осмислення естетичних відносин. Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого – виступають як здатність людини переживати естетичне враження.

Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них – первинні – зближують людину з твариною, інші – специфічно людські. Серед людських почуттів естетичні ж почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три – чотири роки життя дитини. «Природні почуття Мауглі», знаходили у людських дітей, у тваринній зграї, це свідчить, що повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривале їх подальше життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Евальд Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але й колосально складну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з аномією органів мислення та сприйняття, а кожного разу відтворюється в індивідуумові шляхом тренування органів і успадковуються через виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу. Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому передаються від одного покоління до іншого».



Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини – це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому й здаються такими ж «природними» особливостями людської істоти, як і анатомічна будова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Отже, духовне «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує певне середовище з начиння та інструментів душі і є антропогенним простором, сферою. Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Інакше кажучи, естетичне почуття – це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Згадаймо відмінність між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Тараса Шевченка, повістей Миколи Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх сприйняття світу (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Повністю захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють усе навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, повністю зорієнтований на суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та не сформованості характеру. Чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття. Існуючі суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особи, тобто зумовлений мірою соціалізації індивіда. Нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи. Міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності.

У легенді Середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?», людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім'ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ. Головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у такому сенсі має творча праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою, тут формується культура почуттів: естетичне почуття – основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.

 

Естетичний смак.

Естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і мистецтво. Доцільно згадати латинський вислів: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо є». У Стародавньому Римі існував культ естетичного смаку навіть у період правління кривавого Нерона. Але протягом усієї історії людства про смак сперечалися, і досить жваво. Хоча дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось – солоній, комусь подобається червоний колір, комусь – зелений тощо. Однак усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення. Естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат виховання та навчання. Естетичний смак є важливою характеристикою особистостей становлення та пов'язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак – не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей.

Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особи. Естетичний смак – показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особи. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13 – 20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об'єктивації особи. Для молоді природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це – зовнішній вигляд, переваги у музиці, літературі, у мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіжна субкультура, за законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відносин із собою та оточенням. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з культурою (хоча часто зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо. Відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка пов'язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про нерозбірливість людини, тобто про нездатність до особистого відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в такому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями. Естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з творцем мистецтва та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню. Дискусії з приводу того, які ж цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку – особисто або суспільно значущі – то в кожному окремому випадку зумовлені конкретними комплексом суспільних обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного смаку різних верств населення. Естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистого естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг до добору творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо. Усе ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій чи ні? Виходити при розв'язанні проблеми слід з того, що становить естетична оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особисту якість – естетичну інтуїцію. Якість же естетичної інтуїції зумовлює якість творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму, спроможності передбачити те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття. Естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість і здатність особистості до саморозвитку.

 

Естетичний ідеал.

Естетична свідомість, її будь-який елемент іманентно мають орієнтир, взірець, духовну мету, що і є естетичним ідеалом. Слово «ідеал» грецького походження. У перекладі – це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності пов'язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який у класичній філософії розглядається як момент розвитку духу. Цей момент має вираження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального ідеалу, естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов'язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. Це перша особливість естетичного ідеалу. Друга особливість визначається різними засобами взаємодії естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від суті природи і тому наполягає на незбагненності усвідомлення та досягнення. На противагу В. Бєлінський писав, що «ідеали – це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але тоді ж ідеали – не опис з дійсності, а вгадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища».

Третя особливість естетичного ідеалу пов'язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливо, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особи або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал – відображення суті предмета, але суті найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Четверта особливість полягає у взаємодії об'єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм – особистість як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відносини такого суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектична єдність об'єктивного суб'єктивного.

Об'єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв'язок з конкретно-історичними обставинами). Суб'єктивне визначається якостями мети, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв'язках із суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу, естетичний ідеал обумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв'язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин може бути спрямований не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість (наприклад, ідеалізація вітчизняної історії XVI – XIX ст.). Завдяки своїй чуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і в такий спосіб ніби заступає цю дійсність. У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всього, що є у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об'єднуються реальне та ідеальне.

 

Специфіка естетичної діяльності

Різноманітність естетичної взаємодії дійсності людство відтворило в естетичних поняттях, категоріях. Серед них категорія естетичної діяльності як специфічної здатності людини та людства перетворювати дійсність «за законами краси». Ця діяльність пов'язана з будь-якою людською діяльністю, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (індивідуальній, колективній) є елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність діяльності. Кожен, хто має естетичну свідомість, свідомо або несвідомо працює, діє, оцінює діяльність у взаємодії зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь естетичної забарвленості будь-якого виду діяльності справляє істотний вплив: і якість естетичного смаку; і зміст естетичного ідеалу; і розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб'єкта діяльності.

Естетична діяльність – це будь-яка діяльність у її загальнолюдському вимірі (хоча загальнолюдське не вичерпується естетичним. Разом з красою зміст загальнолюдського складають добро, істина, свобода тощо). Кожній людині красивий будинок подобається більше, аніж непоказний, і на будівництво такої оселі будуть спрямовані всі її зусилля; елегантне плаття приваблює більше, аніж лантухувате, тому вибір за інших рівних умов буде зупинений на першому. Кожен сподівається побачити результат своєї праці гармонійним, пропорційним, привабливим, який прикрашає побут, працю, оселю, зовнішність людини, підіймає її настрій, самопочуття. Мета естетичної діяльності – перетворення дійсності за законами краси, тобто за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов'язує естетичну діяльність з діяльністю творчою, яка робить акцент на перетворюючому характері діяння, естетичний намір вносить якісний сенс, «зверхідею» перетворення. Зв'язок між естетичним та творчим характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого аспекту позбавляє сенсу діяльність повністю.

Мета естетичної діяльності є не зовні, а в людині: завдяки їй у особистості розвиваються якості та здібності, які мають загальне культурне значення. За законом перенесення, у процесі естетичної діяльності формуються, а потім можуть бути використані у будь-якій людській діяльності якості мислення та характеристики ціннісного світу, що наповнюють творчістю та естетичною значущістю будь-який прояв особистості. Серед таких результатів є чуттєве, образне мислення; здатність до емоційного реагування, співвідносну з культурою почуттів; здатність до тонкого, чутливого спілкування з іншими людьми; здатність та здібність до випереджаючого відображення дійсності, яка формується на основі творчої уяви, що має естетичну природу; здатність та здібність до передбачення, випередження тощо.

Цінності, що створюються у процесі естетичної діяльності, мають вічний характер. Наприклад, фізика за два віки пройшла шлях від Ісака Ньютона до Альберта Ейнштейна. Є галузі, де не діють закономірності, що відкриті Ісаком Ньютоном, де діє фізика Альберта Ейнштейна. Але знахідки, зроблені Рубенсом чи Рембрандтом, не стали менш значними з появою шедеврів Матісса чи Ван Гога. Еміль Золя, Чарльз Діккенс, Віктор Гюго стоять поряд, а не нижче аніж Анатоль Франс, Бернард Шоу, Еріх-Марія Ремарк тощо. Більше того, те, що передбачено у XVI ст. Босхом або у XIX ст. Діккенсом, набирає своєї істинної значущості та життєвого наповнення у XX ст. Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина. Тому необхідно враховувати таке: естетична діяльність – це необхідний аспект суспільної практики, на підставі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і свідомість) та естетичне споживання; естетична діяльність – атрибут (істотна властивість) будь-якої соціальної діяльності, що створює довершену річ, досконалий твір, породжує відточену думку (ідею); однак естетичну діяльність можна розглядати як окремий вид діяльності, яка існує самостійно. Так характеризується вид діяльності, де безпосередньо та в основному розв'язуються естетичні завдання.

Отже, естетична діяльність внутрішньо неоднорідна, співвідносна з усіма видами людської діяльності, але ступінь її наявності залежить від спрямування особистості на перетворення світу за законами краси, тобто від розвиненості естетичної потреби; здатності особи до такого перетворення, тобто від розвиненості естетичних умінь, навичок, знань тощо; умов, за яких ця діяльність здійснюється. Обставини можуть сприяти як реалізації якостей та потреб особи, так і їх формуванню. Види естетичної діяльності співвідносні з наявністю естетичної та іншої мети, що є метою такої діяльності, а також з характером предмета, що перетворюється.

Власне естетична діяльність – діяльність, що спрямована на досягнення будь-якої не утилітарної мети. Це художня діяльність, за винятком архітектури та декоративно-побутового мистецтва. Інша справа – духовна користь, які дістає особа у процесі спілкування з другом, читання книги або сприйняття величних явищ природи, тощо. Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та навколишнього середовища, що перетворюються за законами краси, а й сама людська суб'єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню та іншими навичками і умінням, що мають естетичну природу.

 

 






Date: 2015-07-27; view: 193; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию