Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Предмет і значення естетики. Естетика – слово грецьке (aistheticos) – те, що має чуттєвість, сприйнятливість





Естетика – слово грецьке (aistheticos) – те, що має чуттєвість, сприйнятливість. Поняття осмислення ввійшло в науку в середині XVIII ст. Уперше застосовано німецьким філософом Анрі Баумгартеном для визначення нового розділу філософії. Естетика – галузь знань, що вивчає емоційно-чуттєве сприйняття дійсності, діяльність, в основі якої лежить уявлення про красу та її результати, зокрема, мистецтво, вивчає найзагальніші закони розвитку мистецтва та різноманіття естетичного ставлення людини до світу (природи, суспільства, людини та її діяльності в усіх життєвих сферах: професійно-виробничій, науково-пізнавальній, суспільно-політичній, сімейно-побутовій, дозвіллі). Естетика, естетичне як головне її поняття, аналізує найзагальніші характеристики якості, притаманні різним естетичним об'єктам дійсності.

З естетичними властивостями явищ, процесів, предметів людина зустрічається повсякчасно. Це і архітектурні споруди, і технічні об'єкти, і ландшафтно-паркові зони, і інтер'єри приміщень, і вбрання індивіда, і твори мистецтва, що створені працею людини, і гуманні вчинки особи тощо. Філософ Александер Баумгартен назвав розділ «Теорія чуттєвого сприйняття» стисло «Естетика». Поступово поняття естетика твердо укоренилась у філософській термінології. Естетичне сприйняття не тільки з практично-утилітарних позицій, а й викликає естетичні почуття, переживання, насолоду, тобто естетичну взаємодію предметів, явищ дійсності. Естетична взаємодія з навколишнім світом визначає потребу та здатність особи захоплюватись незвичайністю та красою явища, процесу, предмета і засобами, методами, їх зміни, результатами творчості, відчувати естетичну насолоду від самого процесу діяльності. Естетика потрібна не тільки митцю, художній інтелігенції, як основи світогляду для творчої діяльності, необхідна будь-якому фахівцю. Вивчення естетики формує естетичну свідомість майбутнього спеціаліста та розвиває уявлення, фантазію, художньо-образне мислення, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажання опанувати, цінувати і розуміти мистецтво, красиво поводитися тощо.

Опанування естетикою, знанням дасть змогу оволодіти комплексом знань і вмінь. Зокрема: розуміти логіко – філософську структуру естетичного знання як галузі знань загальногуманітарного циклу та естетичне значення суто професійних факторів; уміти пояснити явища естетичних цінностей та їх роль у людській діяльності; впевнено оперувати естетичними категоріями і поняттями на основі знання форм і типів культур, естетичної спадщини мислителів світу, сучасних естетичних уявлень; бути здатним у випадку професійної необхідності до компетентного діалогу з експертами – мистецтвознавцями; засвоїти правила й оволодіти естетикою поведінки.

Естетику вже з XVIII ст. почали вважати наукою, що вивчає філософію прекрасного, або філософію мистецтва.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої реальності природи, суспільства, людини та її діяльності в усіх життєвих сферах. З естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо квітучі сади, архітектурні споруди сучасності чи сивої давнини, технічні об'єкти, що створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Люди, чутливі до краси, мають естетичне чуття. Естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різноманітне естетичне ставлення людини, соціальної спільності, суспільства до дійсності, узагальнюються поняттям естетичне. Природу естетичного вивчає наука естетика.

Дослідження естетичного припускає аналіз найзагальніших характеристик, які притаманні певним естетичним об'єктам дійсності (прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного та ін.), крім того, природа породження таких явищ у свідомості людини (в естетичних сприйняттях, уявленнях, ідеалах, теоріях та поглядах), а також природа естетичних цінностей. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, що проявляються у різних його видах, вивчає і власне процес художньої творчості, її суб'єкт і об'єкт та засоби художньої творчості, процес художнього сприймання мистецтва та ін., тому що мистецтво існує лише у соціально-комунікативній системі: художник – мистецтво – споглядач, або художня творчість – мистецтво – художнє сприйняття. Усі ці прояви втілюються у категорії художнє.

Поняття художнє стосується мистецтва: діяльності художника, сприйняття мистецтва, оцінки творів мистецтва та ін. Але насправді є такі естетичні явища, процеси, цінності, які не мають художньої ознаки, наприклад, естетичні явища у природі, естетичні риси в поведінці, побуті, в утилітарних формах людської діяльності. Художнє слід розглядати як «прикметник від іменника» мистецтво. Художня потреба – це потреба у мистецтві, художня оцінка – це оцінка мистецтва; художня творчість – це створення мистецтва, художнє сприймання – це сприйняття мистецтва тощо. Інакше кажучи, художнє виступає як вид естетичного, що є родовим поняттям; художня діяльність – вид естетичної діяльності, художня творчість – вид естетичної творчості.

Категорія естетичного характеризує всю широчінь та різноманітність сфери прекрасного і потворного, трагічного та комічного, низького і піднесеного та їх модифікації у природному і соціальному середовищі, у мистецтві та в утилітарних видах діяльності та взагалі в інших сферах буття. Не існує художніх явищ (музичне, літературне, образотворче та інше), які б не мали естетичної природи і не були б прекрасними або потворними, позитивно-естетичними або негативно-естетичними тощо, але є такі естетичні явища, які не мають художньої природи (краса флори й фауни, фізична зовнішність людини, неорганічні предмети та ін.). Естетика вивчає ціннісне ставлення людини до явищ буття, яке може бути: прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним. Естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створює прекрасне у житті, як саме вона сприймає, усвідомлює його. Інакше кажучи, естетика розглядає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, імпровізатор, виконавець, критик), об'єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичної творчості й сприймання. Усе це і становить предмет естетики.

Естетика – галузь філософських знань, народилася в надрах філософії, вийшла з неї і зберегла міцні зв'язки з нею. Якщо філософія розкриває найзагальніші закони природи, суспільного розвитку та мислення, то естетика вивчає найзагальніші закони розвитку мистецтва та різноманіття естетичного ставлення людини до світу. Ставши самостійною наукою (з другої половини XVIII ст.), естетика використовує основну методологію філософії, застосовує всі її категорії; запозичує поняття: буття, свідомість, діяльність, зміст, форму, суть та явище, причину і наслідок; використовує філософські закони та інше. Естетика поєднується з усіма гуманітарними науками, зокрема з етикою. Моральний аспект є складовою естетичних відносин. Взаємодія між людьми – це основа кожного художнього твору (свої правила поведінки у героїв Уїльяма Шекспіра, Федора Достоєвського, Альбера Камю, Франка Кафки, Івана Франка, Олеся Гончара та ін). Естетика пов'язана також і з психологією. Естетичне сприйняття дійсності має чуттєво-емоційний характер, а емоції і почуття вивчаються психологією. Естетика тісно взаємодіє з історією, педагогікою, соціологією, логікою, культурологією, з економічними, природними та технічними науками, оскільки естетичне присутнє у різноманітній дійсності.

Естетика – теорія мистецтва, виступає методологією мистецтвознавчих наук: історії мистецтва, теорії мистецтва, художньої критики. На відміну від інших предметів, що їх створює людина, в яких краса може бути наявною, а може бути і відсутньою, у творах мистецтва має бути обов'язковою, бо твори мистецтва – це завжди естетичні цінності. Якщо фільм або малюнок не приносять естетичної насолоди, то не вважаються художніми творіннями. Мистецтво як плід художньої творчості є предметом дослідження естетичної науки. Але естетика у такому випадку відразу зустрічається з тим, що кожним видом мистецтва – літературою, музикою, театром та ін. – займається спеціальна наука: літературознавство, музикознавство, театрознавство. Кожна мистецтвознавча наука досліджує той або інший вид мистецтва, характерні риси і якості. Але існують такі закони мистецтва, які є загальними для всіх видів мистецтва, об'єднують різні галузі художньої творчості. Ці закони і стають предметом пізнання науки естетики, виявляється специфічність законів, у різних видах мистецтва. Отже, естетика не просто наука про мистецтво, а наука, що досліджує загальні закони розвитку мистецтва, це наука про естетичне в дійсності, про суть і закони естетичної свідомості, пізнання і естетичну діяльність людини.

Відомо, що фахівець має виконувати не лише професійні обов'язки або функції, а й багато інших соціальних ролей відповідно зі своїм статусом, потребують певного рівня естетичної культури у духовному розвитку особи естетична культура посідає значне місце. Естетична культура особи – ступінь естетичної вихованості, естетичного розвитку є складною системою, що включає розвинуті чуттєвість й інтелект, загальнолюдські й соціально-групові уявлення про прекрасне та потворне, трагічне і комічне та ін., є сукупність форм і способів естетичного засвоєння дійсності, розуміння краси і здатність створювати реальні предмети, регулювати поведінку за законами краси. Естетична культура особи демонструє рівень засвоєння існуючих у суспільстві естетичних цінностей, ступінь опанування їх естетичною культурою, що виражається у здатності бачити, відчувати та створювати красу.

Естетична культура особи:

— змінює ставлення людини до природи, подолання відчужено – утилітарного підходу до природи, виходячи із взаємних інтересів (в естетичному переживанні природа олюднюється), а іноді – винятково самоцінність її буття, набирає у свідомості людського образного змісту;

— формує якість культури емоцій і почуття, іншу якість мислення, здатність мислити не за однією чи кількома обмеженими мірками, а за міркою будь-якого виду, здатність розмовляти мовою предмета, виражати своєрідність його суті;

— сприяє розвитку в особі образного мислення, мислення за аналогією та асоціацією, цілісності сприяння конкретних образів, розвитку фантазії, зорового уявлення інтуїції.

Естетично насичена емоція посилює наукову, художню творчість, а відсутність естетичного може свідчити про відсутність таланту працівника, про його бездарність. Якості образного мислення за аналогією та астирацією важливі, коли невідомий весь набір засобів, методів та правил розв'язання завдань, проблем соціальних, економічних. Здатність уявити процес, явище, справу в образній формі полегшує пошук результату, що може стати продуктом дослідження. Можливість миттєвого охоплювання у думці речей відкривається у предметно-образному мисленні, а це підвищує вірогідність появи несподіваної, але корисної асоціації. Процес пошуку потрібних аналогій та асоціацій багато в чому здійснюється інтуїтивно. Інтуїтивне є високоінтелектуальний процес, який пов'язаний не тільки з психологічними факторами, але й з такими, як особливості духовного освоєння дійсності людиною. Інтуїтивна діяльність залежить від певного запасу знань, культури мислення і бачення навколишнього світу, стилю діяльності, особливо наукової, що склався у людини. Інтуїтивне має чуттєвість та образність. Побудова внутрішньо несуперечливої моделі явища, процесу і взагалі світу у свідомості людини тільки за допомогою вербально-знакового мислення веде з певністю до збідненого відображення. Образне мислення уможливлює сприйняття світу в усій цілісності, багатозначності та суперечливості, що забезпечує процеси творчості, особливо на етапі визрівання ідей.

 

Структура естетичного знання.

Естетику можна розглядати як цілісну систему наукового знання, що має три основні розділи: про природу естетичного об'єкта та види естетичної цінності (продукти виробництва, явища природи, суспільства і мистецтва); про природу естетичної свідомості та її форми (естетичне почуття, ідеали, смаки, теорії та ін.); про природу естетичної діяльності та її види (художнє конструювання або дизайн, художня творчість, естетичне виховання). Естетика як система має і свої власні категорії, естетичні поняття та естетичні закони. Естетичні категорії – це вузлові пункти в історії освоєння людиною дійсності «за законами краси».

У них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні властивості предметного світу. Естетичні категорії поділяють на парні і непарні. Парні категорії: прекрасне та потворне, трагічне та комічне, низьке та піднесене (високе); непарні, наприклад, такі як: естетична свідомість, естетична діяльність, естетична культура, художній образ, художній метод. До естетики як науки належать і такі поняття, які відображають окремі риси естетичних категорій, характеризують відтінки естетичних властивостей (гармонія, чарівність, брутальність тощо).

Суть естетичного.

Мабуть, кожна людина не раз у житті зустрічалася зі словом: естетичне, що здавна увійшло у повсякдення і уявляється звичним та зрозумілим. Відомі поняття: естетична поведінка, естетика праці, естетизація навколишнього середовища, естетичний вимір суспільних відносин тощо. Для з'ясування усіх відтінків сенсу, який унесено у поняття естетичне, слід зазирнути у глибину історії, осягнути джерела людської цивілізації.

На початку своєї історії первісна людина поволі завойовувала світ. Природне середовище, що її оточувало, сприймалось з того боку, яке значення мала певна річ для людської життєдіяльності. Так формувалося ціннісне ставлення, що демонструвало значення предмету для людини. І тільки набагато пізніше людина навчилася відокремлювати своє суб'єктивне ставлення від об'єктивної суті предмета і досліджувати те, яким є предмет сам собою, тобто те, що, врешті, відбилося у пізнавальній потребі людства. Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлення до буття за деякими критеріями, то дійдемо висновків: за часом виникнення пізнавальна потреба сформувалася набагато пізніше, ніж ціннісне ставлення (слід було пройти якомусь тривалому періоду, щоб усвідомити відмінності між об'єктом та суб'єктом діяльності, тобто у людини мала сформуватися здатність до абстрагування та самоабстрагування). З боку ж наявності впливу особистості слід зазначити, що ціннісне ставлення має максимум суб'єктивності, коли пізнавально людина прагне до того, щоб якнайменше впливати на якості предмета. Логічно випливає і те, що пізнавально виявляються властивості самого об'єкта, а у ціннісному – перехрещуються властивості об'єкта і суб'єкта.

Отже, по-перше, естетичне – це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Але естетична оцінка подвійна: з одного боку, – це визнання цінності певних якостей властивих об'єкту. З іншого, – це оцінка значущості відповідних властивостей (якостей) суб'єктом. У такому випадку наявні якості переводяться в суб'єктивність і забезпечують статус особистої оцінки. По-друге, будь-який тип ціннісного ставлення функціонує у буденному житті суспільної людини, що зумовлює соціально-психологічних характер ціннісного ставлення, а втім і естетичного. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання, волі. Естетичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетична оцінка, естетичний смак тощо. По-третє, іноді ціннісне ставлення людини диференціюється, унаслідок чого виокремлюються цінності, що утворюють уявлення людей про корисне та придане, які можуть задовольнити життєві потреби людини, тобто утилітарні цінності; особливу групу складають цінності, які позначають усвідомлення вчинків у міжособистих стосунках з точки зору добра, благородства, справедливості, тобто моральні цінності. У такий самий спосіб виділяються релігійні, політичні, правові цінності. У процесі диференціації ціннісного ставлення відбувається їх локалізація у різних галузях людської діяльності. Але естетичні цінності насправді не мають такої локалізації. Люди спроможні естетично оцінити будь-яке явище у живій та неживій природі, людину (її зовнішній вигляд, внутрішній світ, вчинки, результати праці у різних видах діяльності: у техніці, науці, мистецтві тощо), предметом естетичного осмислення можуть стати і суспільні відносини, і приватне життя.

Людина діє як суб'єкт естетичної оцінки в процесі праці та дозвілля, занять спортом та з'ясування якихось побутових справ. Саме в цих, на перший погляд, ніколи не збіжних вимірах людського буття, проявляється специфіка естетичного відношення (ставлення), яке має всебічний прояв. Порівняємо: моральна цінність вчинку одночасно має естетичний сенс, бо добрий вчинок, то є завжди красивий вчинок. Корисна річ, щоб бути зручною і приносити насолоду, має бути й красивою стосовно естетичної оцінки будь-якого явища дійсності в історії естетики висловлювалось безліч (частіше протилежних) суджень. Але естетична оцінка означає те, що доступне безпосередньо чуттєвому сприйняттю та переживанню. Але що ж сприймається почуттями? Слухом – весела чи сумна мелодія, спів птахів, плач дитини; зором – колір неба, обличчя коханої людини, розмова з матір'ю, велич гір чи морського простору; нюхом – пахощі квітів, духмяність смачної страви або сморід диму чи хімічної отрути тощо. Кожного разу почуттями людини сприймаються форма предмета, явище, вчинок тощо не тільки як самостійна цінність, але й як прояв організованості, упорядкування, структурної оформленості змісту. Форма у такому випадку сприймається як міра, ступінь, покажчик оформленості, упорядкування змісту.

В історії естетики існували різні погляди на суть та природу естетичного. Тривалий період естетичне ототожнювалося з прекрасним, а в особливу категорію виділилося лише у XVIII ст. Тоді естетичне розуміли як єдність об'єктивних особливостей предмета та суб'єктивних якостей того, хто його сприймає. Отже, естетичне виявляє тип ставлення людини до дійсності, що за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистим, індивідуальним, чуттєвим.

У процесі реалізації такого ставлення особистістю оцінюються форми буття, які сприймає через почуття. Суб'єктом естетичної оцінки можуть бути особистість, соціальна спільнота (сім'я, колектив тощо), суспільство та людство. Причому до світової скарбниці естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності.

Естетична взаємодія (ставлення) з дійсністю, з огляду на його особливості, людина здійснюється, стверджується як цілісна, всебічна, гармонійна особистість. Естетичний розвиток людини виявляє ступінь її визволення від природної необхідності. Ця теза не значить, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг, відпочинок тощо, тобто так звані вітальні (життєво необхідні) потреби. Але естетично розвинена особа задовольняє потреби в їжі інакше, аніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть зголоднілої, важливо не тільки наявність самої їжі, але й привабливість її зовнішнього вигляду, місце, де може угамувати голод, манера їжі тощо. Естетичний розвиток суспільства демонструє історичну міру гармонії природного та соціального, той ступінь духовного буття суспільства, де чуттєва потреба може бути задоволена без наявного фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з другом, насолода від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини тощо. У такому сенсі Іммануїл Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто такою, що не несе безпосередньої утилітарної користі.

Естетичне – це поняття, яке характеризує чуттєвий бік всесвітньо-історичної практики людства, що усуває суперечності між свободою та необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина має інтерес, стає для неї не тільки способом заробітку засобів існування, але й заходом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. У соціальній практиці естетичне має різнобічний прояв. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося у основних естетичних категоріях: прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне, що пов'язано з теоретичним відтворенням процесу виникнення людських почуттів: радості, захоплення, гніву, огиди, страждання, болю, сміху тощо.

 

Суть естетичного.

Мабуть, кожна людина не раз у житті зустрічалася зі словом: естетичне, що здавна увійшло у повсякдення і уявляється звичним та зрозумілим. Відомі поняття: естетична поведінка, естетика праці, естетизація навколишнього середовища, естетичний вимір суспільних відносин тощо. Для з'ясування усіх відтінків сенсу, який унесено у поняття естетичне, слід зазирнути у глибину історії, осягнути джерела людської цивілізації.

На початку своєї історії первісна людина поволі завойовувала світ. Природне середовище, що її оточувало, сприймалось з того боку, яке значення мала певна річ для людської життєдіяльності. Так формувалося ціннісне ставлення, що демонструвало значення предмету для людини. І тільки набагато пізніше людина навчилася відокремлювати своє суб'єктивне ставлення від об'єктивної суті предмета і досліджувати те, яким є предмет сам собою, тобто те, що, врешті, відбилося у пізнавальній потребі людства. Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлення до буття за деякими критеріями, то дійдемо висновків: за часом виникнення пізнавальна потреба сформувалася набагато пізніше, ніж ціннісне ставлення (слід було пройти якомусь тривалому періоду, щоб усвідомити відмінності між об'єктом та суб'єктом діяльності, тобто у людини мала сформуватися здатність до абстрагування та самоабстрагування). З боку ж наявності впливу особистості слід зазначити, що ціннісне ставлення має максимум суб'єктивності, коли пізнавально людина прагне до того, щоб якнайменше впливати на якості предмета. Логічно випливає і те, що пізнавально виявляються властивості самого об'єкта, а у ціннісному – перехрещуються властивості об'єкта і суб'єкта.

Отже, по-перше, естетичне – це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Але естетична оцінка подвійна: з одного боку, – це визнання цінності певних якостей властивих об'єкту. З іншого, – це оцінка значущості відповідних властивостей (якостей) суб'єктом. У такому випадку наявні якості переводяться в суб'єктивність і забезпечують статус особистої оцінки. По-друге, будь-який тип ціннісного ставлення функціонує у буденному житті суспільної людини, що зумовлює соціально-психологічних характер ціннісного ставлення, а втім і естетичного. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання, волі. Естетичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетична оцінка, естетичний смак тощо. По-третє, іноді ціннісне ставлення людини диференціюється, унаслідок чого виокремлюються цінності, що утворюють уявлення людей про корисне та придане, які можуть задовольнити життєві потреби людини, тобто утилітарні цінності; особливу групу складають цінності, які позначають усвідомлення вчинків у міжособистих стосунках з точки зору добра, благородства, справедливості, тобто моральні цінності. У такий самий спосіб виділяються релігійні, політичні, правові цінності. У процесі диференціації ціннісного ставлення відбувається їх локалізація у різних галузях людської діяльності. Але естетичні цінності насправді не мають такої локалізації. Люди спроможні естетично оцінити будь-яке явище у живій та неживій природі, людину (її зовнішній вигляд, внутрішній світ, вчинки, результати праці у різних видах діяльності: у техніці, науці, мистецтві тощо), предметом естетичного осмислення можуть стати і суспільні відносини, і приватне життя.

Людина діє як суб'єкт естетичної оцінки в процесі праці та дозвілля, занять спортом та з'ясування якихось побутових справ. Саме в цих, на перший погляд, ніколи не збіжних вимірах людського буття, проявляється специфіка естетичного відношення (ставлення), яке має всебічний прояв. Порівняємо: моральна цінність вчинку одночасно має естетичний сенс, бо добрий вчинок, то є завжди красивий вчинок. Корисна річ, щоб бути зручною і приносити насолоду, має бути й красивою стосовно естетичної оцінки будь-якого явища дійсності в історії естетики висловлювалось безліч (частіше протилежних) суджень. Але естетична оцінка означає те, що доступне безпосередньо чуттєвому сприйняттю та переживанню. Але що ж сприймається почуттями? Слухом – весела чи сумна мелодія, спів птахів, плач дитини; зором – колір неба, обличчя коханої людини, розмова з матір'ю, велич гір чи морського простору; нюхом – пахощі квітів, духмяність смачної страви або сморід диму чи хімічної отрути тощо. Кожного разу почуттями людини сприймаються форма предмета, явище, вчинок тощо не тільки як самостійна цінність, але й як прояв організованості, упорядкування, структурної оформленості змісту. Форма у такому випадку сприймається як міра, ступінь, покажчик оформленості, упорядкування змісту.

В історії естетики існували різні погляди на суть та природу естетичного. Тривалий період естетичне ототожнювалося з прекрасним, а в особливу категорію виділилося лише у XVIII ст. Тоді естетичне розуміли як єдність об'єктивних особливостей предмета та суб'єктивних якостей того, хто його сприймає. Отже, естетичне виявляє тип ставлення людини до дійсності, що за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистим, індивідуальним, чуттєвим.

У процесі реалізації такого ставлення особистістю оцінюються форми буття, які сприймає через почуття. Суб'єктом естетичної оцінки можуть бути особистість, соціальна спільнота (сім'я, колектив тощо), суспільство та людство. Причому до світової скарбниці естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності.

Естетична взаємодія (ставлення) з дійсністю, з огляду на його особливості, людина здійснюється, стверджується як цілісна, всебічна, гармонійна особистість. Естетичний розвиток людини виявляє ступінь її визволення від природної необхідності. Ця теза не значить, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг, відпочинок тощо, тобто так звані вітальні (життєво необхідні) потреби. Але естетично розвинена особа задовольняє потреби в їжі інакше, аніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть зголоднілої, важливо не тільки наявність самої їжі, але й привабливість її зовнішнього вигляду, місце, де може угамувати голод, манера їжі тощо. Естетичний розвиток суспільства демонструє історичну міру гармонії природного та соціального, той ступінь духовного буття суспільства, де чуттєва потреба може бути задоволена без наявного фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з другом, насолода від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини тощо. У такому сенсі Іммануїл Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто такою, що не несе безпосередньої утилітарної користі.

Естетичне – це поняття, яке характеризує чуттєвий бік всесвітньо-історичної практики людства, що усуває суперечності між свободою та необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина має інтерес, стає для неї не тільки способом заробітку засобів існування, але й заходом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. У соціальній практиці естетичне має різнобічний прояв. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося у основних естетичних категоріях: прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне, що пов'язано з теоретичним відтворенням процесу виникнення людських почуттів: радості, захоплення, гніву, огиди, страждання, болю, сміху тощо.

Date: 2015-07-27; view: 535; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию