Руйнація українських освітніх традицій у 18-19 ст

У 18-19 ст. Всі школи на Україні, від вищих до нижчих, були чисто московськими. Викладовою мовою була російська, користуватися рідною мовою не тільки не дозволялося, а навіть заборонялося. Мало того, школа була чужою для нашого народу не тільки мовою, але й самим навчанням. В читанках та підручниках говорилося виключно про «русскій», себто московсько-великоруський народ, про його господарське життя, звичаї, історію, мистецтво, про народ же український, про його минуле та звичаї й господарські відносини ніколи не згадувалося. В школі дитина потрапляла в далеку від неї духовну атмосферу, в чужий для неї світ; нічого свого рідного вона не бачила й не чула. Звідси порівняно слабкий розвій дитини в школі, невисокий ступінь знання й часті рецидиви безграмотності. Представники нашого громадянства добре розуміли негативні риси школи на Україні й ще з 1860 р. робили спроби впровадження в школу української мови як мови викладової. Коли постали недільні школи, то були приклади викладів українською мовою. Тоді ж появляються перші шкільні підручники нашою мовою: «Буквар южнорусскій» Т. Шевченка (1861 р.), арифметичні збірники Степовика, Кониського та інших. 1862 p. M. Костомаров широко ставить справу видання українських шкільних підручників. Урядові заборони поклали кінець таким заходам. В зв’язку з ростом шкільної справи в земських губерніях різні земства домагаються права зробити українську мову викладовою. Приклади таких домагань бачимо в практиці земств Херсонської та Чернігівської губерній. Так, в 1881 р. Херсонська губернська земська управа з ініціативи народних учителів, зібраних на курси, якими керував відомий педагог барон Н. А. Корф, звернулася до Міністерства освіти з петицією завести в школах українську мову. Міністр наказав Одеській шкільній окрузі намітити в порозумінні з земством ті місцевості на Херсонщині, де треба завести в школах українську мову. Події після 1 березня 1881 р. зробили таке розпорядження нереальним. Херсонське ж земство виступало з таким проханням і в 1900 р. Того ж самого року й те саме робить і Чернігівське губернське земство. І це непоодинокі приклади. Але уряд ставився неприхильно до таких справ, а рептильна преса робила часті та непристойні виступи проти української мови та її оборонців. Все ж таки думка про заведення української школи (за мовою і духом) із часом набирала все більше характеру реальності та неминучої життєвої потреби. Після 1905 р. за неї стоїть і загальна, й спеціальна педагогічна преса, її ж підтримують з’їзди народних учителів. Російська реакційна й «чорносотенна» преса веде проти неї завзяту війну, а шкільна адміністрація своїми репресіями на учительство не допускала спроб вживання в школі української мови. В 1913 р. були приклади масового звільнення учителів за симпатії до української мови. Нарешті, в 1917 році з’явилася повна можливість відкривати українські школи. Вже в березні 1917 р. в Києві було засновано першу українську гімназію. Українське село виявило тоді надзвичайний рух до заснування своїх власних шкіл. Таким чином, здійснилося те, про що мріяли в 60-х роках XIX ст. діячі українського національного відродження.