Образотворче мистецтво 14-16 ст

У мистецтві XIII — першоїполовини XV ст. розвивалися засади, виробленівпродовж перших столітьпісляприйняттяхристиянства й закладення основ новоїдуховноїкультури, побудованої на засадах християнськогосвітогляду. Викликанавтратоюдержавностізмінаісторично-політичноїситуації з середини XIV ст. у межах вказаногоперіоду не призвела до радикальнихперемін у мистецькомужитті. На землях, приєднаних до Польщі, певніможливостірозвиткуукраїнськогомистецтваз’явилисязавдякизамовленням для королівського двору (наявнівідомостістосуютьсялише монументального малярства).На включених до складу Польщі землях Галицько-Волинськогокнязівствавнаслідокнапливуззовнінаселення, зорієнтованого на західноєвропейську культуру, формуєтьсятакожмистецькийнапрямзахідноєвропейськоїорієнтації і закладаютьсяосновибагатовіковогопаралельногорозвитку на місцевомуґрунтідвохмистецькихнапрямів, щовиходили з мистецьких засад, спільних в основі, але відмінних у основоположних принципах та шляхах розвитку, їхнєспівіснування та взаємопроникнення становить одну з особливостей культурного процесуспершу на західних землях України, а пізніше й у всійУкраїні.

Отже, мистецькежиттярозвивалося у якнайтіснішомуконтактіізсхіднохристиянськимсвітом та ЗахідноюЄвропою. Східнохристиянськаорієнтаціяукраїнськоїкультуривизначиладомінуючуперевагувізантійсько-балканськогонапрямкуконтактів. Саме вони виступаютьтимчинником, завдякиякомумистецькіноваціїсхідногохристиянствашвидкоприймалися на українськомуґрунті, забезпечуючиукраїнськомумистецтвустабільнемісце в системітогочаснихєвропейських культур східнохристиянського кола.Західноєвропейськівпливи в українськомумистецтві на цьомуетапівиявленіпорівняно мало. Протевпливибулилишеоднією з складових, на якихбудуваласямистецька культура українських земель, й виступали в процесіїївнутрішньогорозвитку як елементипобічного характеру.

Малярствовідігравалопровідну роль середобразотворчихвидівмистецтва. Йогомайстрипрацювалипередовсім у монументальномумалярстві, іконописі та книжковіймініатюрі.

Враховуючиособливостітодішньоїкультурноїситуації, є підставиприпуститиістотну роль монастирськихосередків у тогочасномумалярстві, однакконкретнихданих про мистецькежиття в тодішніхмонастирях не збереглося. Обмеженівідомості про майстрів є однією з особливостейцьогоперіоду, тому малярськаспадщина XIII — першоїполовини XV ст. залишаєтьсяанонімною. Оскільки в руслівізантійськоїцерковноїтрадиціїдавнєукраїнськемалярство мало теологічний характер, у свідомостіепохи маляр лише передавав фарбамисвітобразів і понять, сформульованих церковною традицією.

Основнимнапрямоммалярськоїтворчостізалишався ансамбль, який однозначно домінував у ранніймистецькійтрадиції. Тут існувалаусталена система декораціїінтер’єру, яку візантійськехристиянствовиробило в періодіконоборства й остаточно утвердило у мистецькійпрактиціпісля перемоги шанувальниківікон. Малярськадекорація храму, так само як і літургія та Святе Письмо, відображала догмат про Втілення, наступне друге пришестя і Збавлення. Відповідно до східнохристиянськоїтрадиціїукраїнськерелігійнемистецтвобулосвоєрідниммистецькимваріантомтеології і становило органічнускладовучастинувіровчення. Система малярськоїдекорації храму поіконоборськогоперіодуувібрала в себе основніположеннятеологіїсхідногохристиянства, сама булаїїневід’ємноюскладовоючастиною й надалірозвиваласявідповідно до змін у духовних основах релігійногожиття.

У станковому малярстві в першістоліттяпісляприйняттяхристиянства в Україніпроцесформування ансамблю лишерозпочався. В перших церквах перед престолом не було перегородки, на щовказуєїївідсутність у "Причащанніапостолів" у Софійськомусоборі у Києві. В аналогічніймозаїціМихайлівського Золотоверхого собору вона вже є. Первіснадекораціявівтарної перегородки, як і уВізантії, містилалишедвіікони. Пізнішимпотвердженнямтакоїможливості є літописназгадка про двіікониіконостасаГеоргіївської церкви в Любомлі з-перед 1288 р. Ансамбль обмежувавсяспершускромнимкількісно і за характером комплексом ікон, який за данимижитія св. АлімпіяПечерського 4 містив два ряди ікон і двііконинамісного ряду 5. Цянайдавнішавідома на українських землях форма іконостаса, як і в мистецтвіВізантії та слов’янськихкраїнБалканськогопівострова, виявиласястійкою — інтенсивнарозбудоваіконостасаприпадаєлише на XVI ст.