Тема 6. Психологічні теорії та розвиток особистості

Проблема особистості у психології одна з центральних значень. Кожен має своє уявлення про особистості, значно відрізняються і погляди чому одні люди досягають значних успіхів, а інші ні. Чому одні агресивні, напружені, а інші ведуть себе спокійно? Знайти відповіді на ці та інші питання – головна мета цієї теми. Основний матеріал розглядається у лекції, але сподіваємось, що у студентів з`явиться бажання, інтерес до людей видатних психологів, їх поглядів, робіт, які надаються у списку рекомендованої літератури.

В сучасній психології можна виділити сім основних підходів до розвитку особистості.

1. Психодинамічна теорія (класичний психоаналіз) засновник –австрійський психолог З.Фрейд (1859-1939). На його думку, основним джерелом розвитку особистості є біологічні фактори (інстинкти), біологічна енергія “лібідо” (від лат. потяг, бажання). Ця енергія спрямована на продовження роду та на руйнування. Особистість, на думку автора, формується протягом перших шести років життя. Фрейд виокремлює три основні блоки або інстанції особистості:

– ІД (Воно) – головна структура особистості, яка складається з несвідомих потягів, бажань. Вона функціонує відповідно принципу задоволення.

– Эго (“Я”) – сукупність свідомих функцій психіки вчених у визначенні того, що ж таке особистість, якою є її структура, що є джерелом її активності.

– Суперэго (Над-я) - структура, яка утримує соціальні норми установки, духовні цінності суспільства.

Тобто особистість – це система сексуальних і агресивних мотивів, з одного боку, з іншого – захисних механізмів індивідуально відмінне співвідношення окремих якостей, інстанцій, захисних механізмів.

У природу людини закладені агресивні потяги, а эго і суперэго не можуть їм протидіяти, тому що розвинені недостатньо.

2.Аналітична теорія. Вона близька до теорії класичного психоаналізу. Але, це новий підхід. Найбільш яскравий представник – швейцарський дослідник К. Юнг. (1875-1961)

Особистість – це сукупність вроджених і реалізованих архетипів, а структура особистості – це індивідуальна своєрідність окремих якостей архетипів, а також екстравертованої або інтровертованої установок особистості.

Автор стверджує, що кожна людина народжується з відповідним архетипом (воїна, злочинця і т.п.) і соціальне оточення дозволяє їм наповнювати ці архетипи.

3.Гуманістична теорія. У ній відокремлюють два напрями:

· «клінічний» – К.Роджерс (1902 –1987)

· «мотиваційний» – А. Маслоу (1908-1970).

Незважаючи на деякі розбіжності погляди вчених мають багато спільного.

Можна сказати, що особистість це внутрішній світ “я”, як результат самоактуалізації. Структура особистості – це індивідуальне співвідношення “реального я” і “ідеального я”, а також індивідуальний рівень розвитку і самоактуалізації.

Гуманісти вважають, що люди різні, тому що на шляху їх росту і розвитку виникають розбіжності між “я” реальним та ідеальним, вони можуть зупинитися та на різних потребах.

Близька до гуманістичних поглядів теорія психосоціального розвитку Е.Еріксона (1902-1994), який розглядає розвиток особистості як послідовність восьми кризисів, які необхідно подолати людині.

У структурі особистості головним є свідома частина, яка прагне до збереження своєї цільності та індивідуальності. До того ж автор вважає, що розвиток особистості продовжується усе життя. Впливають на процес розвитку не тільки близькі люди, але і суспільство, друзі, робота.

4.Когнітивна теорія. Засновник цього підходу американський психолог Д.Келлі (1905-1967).

Погляди близькі до гуманістичного підходу, але й має деякі відмінності.

Головне, єдине, чого людина бажає у житті, це те, що з ним було у минулому житті і що буде надалі.

Тому особистість розглядається як система організованих особистісних конструктів, в яких перетворюється особистісний досвід людини. Структура особистості розглядається індивідуально своєрідна ієрархія конструктів. Особа конструктність дозволяє особистість сприймати і інтерпрентувати світ, запам‘ятовувати ті або інші моделі поведінки.

5. Поведінкова теорія.

Засновники – Дж. Уотсон (1878-1959)

Б.Скіннер (1904-1900)

А. Бандура (народ. 1925р.)

Головний тезіс теорії:

Особистість є продукт навчання. Структура особистості – це складно організована ієрархія рефлексів або соціальних навичок, в яких основну роль грають внутрішні блоки самоефективності, субєктивної значимості і доступності.

6.Діяльнісна теорія. В її розробку внесли вклад С.Рубінштейн (1889-1960). О.Леонтьєв (1903-1979).

У рамках цієї теорії особистість розглядається як свідомий суб‘єкт, який займає визначне місце в суспільстві і виконує корисну суспільну роль. Структура особистості – це організована ієрархія якостей, блоків направленості, (здібності, характер).

7.Теорія особтистісних рис.

Найбільш відомі автори Г.Олпорт (1897-1967). Д.Кеттел (1860-1944) і Г. Айзенк (1916-1994).

Риса на думку автора – це схильність людини вести себе відповідним образом в різні часи і у різних ситуаціях. Тобто особистість розглядається як комплекс особливостей, якостей.

Спробуйте проаналізувати різні точки зору вчених на психологію особистості, обрати найбільш важливі думки, які допоможуть розібратися у своєму внутрішньому світі, а також і оточуючих людей, аналізувати механізми, за допомогою яких особистість зберігає свою цілісність, індивідуальність. При цьому зверніть увагу на роль “я” – концепції у житті особистості.

Тобто різні погляди психологів на проблему особистості показують.

Особистість – це сума не відношень, а органічна, самореалізуюча система найвищої життєдіяльності, стійкості, абсолютного сприйняття індивідуального сущого і максимально успішного застосування загально значного при найвищій свободі вибору.

Можна сказати, що еволюція особистості, її розвитку відбувається в “чорнилі”, ще спадковість зіткається з різноманітними впливами навколишнього середовища.

Кожний період життя характерний особливостями розвитку його як “я”. Важливо при цьому не випускати з виду, що індивідуум безперервно еволюціонує, як єдине ціле.

І не дитина, а доросла людина може досягти рівня особистості. Що означає максимально розгорнути цілісність індивідуальної сутності.

Індивідуальні розрізнення особистості не без обмежені, не безкінечні. Людина живе в якій-то групі, середовищі з визначеною культурою і т.д., він обмежений до самовираження, свободі.

Важкі проблеми побуту, котрі встають перед людиною призводять до “розпаду” особистості.