Видатні педагоги про роль сім'ї у вихованні дітей

Вчені педагоги-філософи твердять, що в основному родина дає і повинна давати дитині родинну чуйність у формі особливої ніжності та люб'язності, яка є теплом душі й характеру. Розум і знання можна розвивати всюди, в тому числі, і в школі, але душевна теплота, чутливість (емоційність) плекаються тільки в родині. Саме в ній створюється атмосфера люб'язності, яка так необхідна для формування характеру й особистості дитини. Саме родина є першою школою дитини.

Вагомого значення родині як виховній інституції надавав давньокитайський мислитель Конфуцій. Він стверджував, що сімейні узи є найміцнішими та найщирішими серед всіх інших відносин. Саме сім'ю він вважав моделлю суспільства. Конфуцій викладає свою думку про те, що стосунки батьків і дітей повинні бути пройняті людинолюбством, добротворенням, високою моральністю. Важливою умовою формування таких взаємин він вважав приклад дорослих.

Отже, філософ досить чітко визначив важливу умову формування тих взаємин, про які сказано вище. Адже надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє приклад батьків, їх авторитет. Приклад батька і матері - це основа формування тих якостей, які хочуть виховати батьки в дитині. Приклад головних вихователів в сім'ї повинен супроводжувати дитину з самого народження, тому що вихованці все переймають саме від своїх батьків, вони копіюють ставлення до навколишнього середовища, старших людей, поведінку, риси спілкування і т.д. [8, c. 3]

Одним із представників соціальної педагогіки, прихильником сімейного виховання є Песталоцці. Педагог трактував поняття сім'ї як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, повністю замінити собою сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання. А зв'язок між сім'єю та школою є очевидним і необхідним.

Видатний гуманіст, філософ-просвітитель, педагог українського барокко Григорій Сковорода вважав, що першими вихователями дітей мають бути батьки. Він надавав першорядного значення сімейному вихованню, передаючи свої етичні погляди через байки і притчі, в яких розкриваються стосунки між батьками і дітьми, наголошується на вихованні почуття вдячності та вмінні задовольнятися малим. Великий мислитель зауважував, що першими природними вихователями і наставниками дітей є батьки. Діти мають зростати в атмосфері глибокої пошани й любові до батька і матері, ставлячись до них як до «ікон Божих». Батьки мають піклуватися про народження здорових дітей та про правильне виховання. Обов’язковою та необхідною умовою морального виховання за Сковородою є виховання у дітей вдячності. Він вважав, що невдячна або аморальна людина не може дарувати доброту. Про це яскраво свідчить його трактат «Благородний Еродій», у якому просвітитель вустами Еродія (лелеки) висуває вимоги до батьків щодо виховання дітей:1) на добро народжувати; 2) зберегти пташеняті молоде здоров'я; 3) навчити вдячності.

Як бачимо, Г. Сковорода акцентував увагу на моральному вихованні дітей в сім'ї. Він вважав, що моральна, доброчесна, світла почуттями людина легше входить у людський світ, адаптується в ньому, ніж аморальна, з пустим внутрішнім світом, без любові людина. Тому саме на це педагог спрямовує увагу батьків - на виховання високоморальної особистості.

Першу вимогу філософ ставить для того, щоб батьки усвідомлювали, що дитина народжується для добра, для того, щоб влити в неї найкращі якості людини, любов, доброту, чесність, з чим вона й піде у соціальне середовище. Іти з позитивом, любов'ю, добротою в соціум - означає робити світ кращим, цвітучим добротою, повагою, вбивати злість, яка, можливо, панує у деяких куточках світу. Друга вимога, поставлена Сковородою, говорить про збереження здоров'я дитини її батьками. Мати і батько повинні турбуватися про стан здоров'я своєї дитини з самого народження, реалізуючи завдання, мету фізичного виховання, так як воно є основою здоров'я нації. Третя вимога сконцентровує увагу на моральному вихованні, яке також є важливою складовою виховання гуманної особистості.

Отже, ми бачимо, що між цими вимогами існує єдність, тісний зв'язок. Якщо батьки проігнорують одну із них, то виховання не буде ефективним, яких зусиль би не прикласти. [8, c. 5]

Питання сімейного виховання хвилювали й закарпатського педагога О.В. Духновича, який головну відповідальність за дітей дошкільного віку покладав на батьків. «Початкове виховання належить батькам,- писав Духнович,- це найприродніший обов’язок і повинність…Батьки є першими вихователями своїх дітей». Батьки повинні піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний та моральний розвиток. Духнович особливу увагу батьків звертав на важливість особистого прикладу, бо дитина «все сприймає, що бачить і чує». Великого значення Духнович надавав трудовому вихованню в сім'ї. У п’єсі «Добродій перевищує багатство» він змальовує багату сім'ю, в якій батьки не привчали сина до праці, в цьому потурали йому і зрештою з нього виріс злодій, якого заарештували. Діти ж бідних селян Василя Чесножива та вдови Богумили працювали нарівні з батьками, старанно вчилися і досягли великих успіхів у житті. Це говорить про те, що хто прикладає свої зусилля до праці, той добивається великих успіхів. [8, c. 7]

Один із українських національних геніїв 19 ст. К.Д. Ушинський, приділяючи вагоме значення ідеям народництва, повазі до особистості вихованця, був переконаний, що весь досвід, набутий суспільством, вся його духовна мудрість, усі якості громадянина передаються саме через сім'ю. Він відзначив важливість доброзичливих відносин між батьками і дітьми, дружби, любові, взаємної поваги між ними. Педагог також указує на те, що батьки повинні бути взірцем для дитини, адже саме вони закладають перші паростки їхніх майбутніх успіхів і невдач. [1, c. 17]

С. Русова надавала виняткового значення вихованню в сім'ї і особливо, ролі матері, яка є природною вихователькою своїх дітей. З цього приводу С. Русова пише: «Мати - це справді велична постать в історії культури: довгий час без усякої освіти, одним своїм шляхетним інстинктом вона обгортала свою дитину, свого сина такою чарівною сферою ласки й змагання до краси. Ці думки вона виклала у праці «Роль жінки у вихованні» 1934р. Педагог говорила про те, що сім'я повинна свідомо перетворитися на кооператив, у якому й у батька, й у матері, й у дітей є свій обов’язок, своя праця і своя воля, але всі об'єднані спільним шуканням добра і правди. Вона була переконана: відродження нації починається з виховання дитини в сім'ї. [8, c. 13]

Г.Ващенко, розглядаючи родину, як осередок морального виховання, зазначав, що виховання підростаючого покоління має носити гуманістичний характер, притаманний українському народу. Чітко визначився в народній педагогіці такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило», «Добрий приклад кращий за сто слів». У цих висловлюваннях розкривається схильність дитини наслідувати старших брата чи сестру, матір чи батька. Першими вчителями маленької дитини стають її батьки. «Сім’я повинна забезпечити моральний розвиток дитини, її всебічне виховання». Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім'ї закладаються основи багатьох умінь, навичок, звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Ващенко також розкриває роль батьків у фізичному вихованні. Він говорить про те, що за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавляться 20 % батьків. Він вважав, що необхідно переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізвиховання входить і формування звички до праці,зокрема, навчальної. Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізвправами, а отже, доцільність витрачання часу на цей вид діяльності. Роблять це тому, що не вистачає знань про систему саме цього напрямку виховання. [22]

Розвиток теорії сімейного виховання висвітлений і у педагогічній спадщині А.С.Макаренка. Актуально звучать сьогодні ідеї Макаренка щодо формування колективістських відносин у сім'ї, піднесення батьківського авторитету, поваги до батьків, збагачення методів і засобів сімейного впливу на вихованців, формування гармонійної особистості. Макаренко вважав, що виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. «Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Правильне виховання - це наша щаслива старість; погане виховання - це наші сльози, майбутнє горе, провина перед суспільством, Всевишнім, усією країною (бо ми виховуємо громадянина України).» Особливу увагу він звертав на мету виховання в сім'ї. У деяких родинах можна спостерігати повну бездумність в цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все само собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку результати будуть завжди випадкові. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього свого життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя.

Жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. У ній закладаються основи особистості дитини, саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й учиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки учать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Головне у вихованні маленької людини - досягнення щиросердечного єднання, морального зв'язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив. Першою й основною задачею батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Найприродніша і найнеобхідніша з всіх обов'язків батьків - це відноситися до дитини в будь-якому віці любовно й уважно. [22] «Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини» - визначав Макаренко. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання. Видатний педагог розробив цілу систему трудового виховання в сім'ї. Він вважав, що особливо важливою умовою для цього є участь дитини в господарських справах. У праці виховується чесність, дбайливість, колективізм, дитина привчається рахуватися з інтересами інших людей.

Свою концепцію сімейного виховання А.С. Макаренко описав у роботі „Книга для батьків" (1937 рік) та „Лекції про виховання дітей", які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора. Педагог не ставив собі за мету створити методику сімейного виховання, а лише «допомогти батькам оглянутись, задуматись, розкрити очі». Коло проблем, що розглядаються в цих роботах досить широке: загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім'ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їх авторитету у вихованні дітей, статеве виховання дітей, взаємозв'язок сім'ї і школи та багато інших. [2, c. 34]

В. О. Сухомлинський також розглядав виховання дітей у сім’ї, як важливу соціальну проблему. Видатний педагог наголошував, що «Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І чим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, тим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень». Він постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. "Щоб добре вивчити дітей, треба добре знати сім'ю - батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь" [19]

В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді. Наприкінці свого життя педагог розпочав роботу над дуже потрібною книжкою - енциклопедією сімейного виховання «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки». У цій праці кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми сімейної педагогіки. В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості громадянина-патріота своєї Батьківщини зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців - юнаків і дівчат ми вчимо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей».

В.О.Сухомлинський вважав, що виховання має доповнюватися самовихованням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-вольових якостей. [19]

Видатний педагог писав: "Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - не обов'язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементу періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини - найвище напруження всіх сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти - не тільки і не стільки джерело радості. Діти - це щастя, створене працею." [10, c. 61]

Отже, ми ознайомилися з думками педагогів-філософів про роль сімейного виховання. З цього ми дізналися, який підхід кращий до виховання у такому середовищі, чому слід приділяти більше уваги. Ми бачимо, що педагоги досить чітко визначали важливі умови формування взаємин між батьками і дітьми, найголовніші напрямки виховання у родині, їх взаємозв'язок.