Кореспонденція як жанр журналістської творчості

1.1. Дефініції поняття «кореспонденція»

Перш ніж казати про визначення терміна «кореспонденція», слід пояснити поняття «жанру». У «Літературознавчому словнику-довіднику» літературний жанр трактується як «один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, що "класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури", розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе) та різновид (жанр)» [25; 417].

У нашому дослідженні за основу беремо широко вживане в журналістиці визначення жанру В. Здоровеги: «усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури» [15; 157].

Як зазначав М. М. Бахтін, «жанр завжди і той, і не той, завжди старий і новий одночасно. Жанр відроджується і оновлюється на кожному новому етапі розвитку літератури і в кожному індивідуальному творі будь-якого жанру... Жанр живе сьогоденням, але завжди пам'ятає своє минуле, свій початок. Жанр – представник творчої пам'яті в процесі літературного розвитку» [11; 208].

На сьогодні сучасні жанри журналістики представляють цілісну і розвинену систему. Характерною особливістю такої системи є те, що з одного боку вона відрізняється певною стабільністю, а з іншого – рухливістю.

Сучасна система жанрів журналістики – це структура, що динамічно розвивається, в її середині існують свої внутрішні і зовнішні зв'язки. Внутрішній зв'язок між різними жанрами журналістики обумовлений єдиним типом творчості – публіцистичним, а зовнішній тим, що кожен жанр журналістики завжди породжується потребами відображення сучасного життя з метою впливу на громадську думку [17; 9].

Залежно від покладеного в типологію принципу один і той же жанр міг може належати до різних жанрових груп. Саме з урахуванням цих методологічних труднощів Є. І. Пронін використовував при побудові своєї типологічної моделі принцип перехресної класифікації. Усі жанри журналістики він розділив на таких принципах:

– за предметом відображення: реалії, позиції, ідеали, абсурди, шедеври, думки, контакти, рішення, ефекти;

– за рівнем осмислення: оповіщення, орієнтування, корекція, символізація.

Кореспонденція згідно цієї класифікації знаходиться на перетині меж реалією та корекцією [17; 13].

Тобто кореспонденція – це жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова "correspondeo", що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями первісно називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати тих, хто повідомляє новини. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент – той, хто повідомляє новини [21; 6].

У сучасній науці про журналістику немає єдиного визначення кореспонденції як жанру. Натомість кожен дослідник пропонує своє бачення цього типу журналістських матеріалів. Розглянемо деякі з них.

Б. Стрельцов пропонує таке визначення: «кореспонденція – жанр журналістики, предметом якого виступає конкретна соціальна ситуація ("шматочок життя"), обмежена місцем і часом. Кореспонденції властива стійка єдність змісту і форми, яка забезпечує її публіцистичну ефективність» [23; 167].

За дослідником В. Карпенко, кореспонденція – це найпоширеніший та найдавніший газетний жанр, у якому аналізується, як правило, окремий факт, явище, подія. На відміну від репортажу, що показує шматочок життя, кореспонденція його аналізує та узагальнює. Автор не тільки повідомляє факти, а й дає їм оцінку; не тільки розповідає, що сталося чи відбувається, а й намагається розібратися в причинах, висловлює власні думки, припущення, прогнози. Кореспонденція зазвичай пишеться за такою схемою: називається те, що трапилось; зазначається, добре це чи погано і чому саме; прогнозується, до чого це може призвести; показується, як це сприймається владою чи суспільством. Тобто, думка автора кореспонденції рухається від часткового до загального. Обсяг кореспонденції диктується характером і значущістю теми, явища, факту, але не повинен перевищувати оптимальний розмір, що його досвідчений журналіст має відчувати шостим чуттям, – коли зміст відповідає формі. Кореспонденція завжди має персоніфікованого автора, чиїм прізвищем вона підписується. Від інформаційних жанрів кореспонденція відрізняється тим, що в ній не тільки описуються факти, а розкривається їхня суть, внутрішній сенс; не тільки повідомляються подробиці, а й дається повна картина події, ставлення автора до неї та її авторська оцінка [16; 211-212].

Бекасов вважає, що «сила кореспонденцій в тому, що автор, підходячи до кожного окремого явища, аналізує його не ізольовано від загального; він показує і розкриває зв'язок описуваного явища з економічними і політичними умовами того часу. Історія та сучасна практика нашої преси дає підстави стверджувати, що кореспонденція – це один з основних жанрів публіцистики. Це публіцистична форма відображення в періодичній пресі явищ дійсності, взятої в окремих фактах і проявах, локальних ситуаціях» [12; 21].

Кореспонденція будується так, щоб показати «уривок з життя», відтворити живу картину дійсності. Автор, як правило, описує факти, особисто ним побачені, відображає явища дійсності безпосередньо, тобто в результаті живого враження.

Особливості цього жанру дають можливість автору і, більше того, настійно вимагають від нього висловлювати своє ставлення до фактів, про які він пише, виносити їх на схвалення читачів; перетворити читача в однодумця при оцінці фактів, у висновках.

Кореспонденція є найбільш поширеною оперативною формою постановки і висвітлення у пресі конкретних питань розвитку економіки та культури; вона будить думку, викликає емоційний відгук у читача, допомагає гостріше відчувати і глибше пізнавати життя, його нагальні проблеми.

Кореспонденція – це жанрова форма, в якій аналізуються і політично оцінюються факти, що характеризують переважно з боку внутрішніх зв'язків якусь ситуацію, обмежену місцем і часом. Кореспонденція дає цілісний, всебічний аналіз ситуації [12; 22].

Кройчик вважає: «Різні за часом публікації, за структурою і характером оповіді, ці тексти схожі один на одного однією рисою – в центрі кожного з них конкретна соціальна ситуація, тобто система фактів, об'єднаних добре простежується причинно-наслідковими зв'язками, або група фактів, пов'язаних єдністю часу, місця, героя, проблеми. Так з'ясовуються специфічні жанрові ознаки кореспонденції:

– окрема ситуація в її проблемному цілому як предмет дослідження;

– виявлення закономірностей розвитку поточної дійсності на основі аналізу конкретної життєвої ситуації;

– факт як основа тексту, як привід для його інтерпретації; з'єднання особисто спостережуваних журналістом фактів з фактами «вторинного» використання;

– авторське міркування, що випливає з узагальнення описуваних фактів;

– явно або неявно функціонуючий ланцюжок: теза – аргументація – демонстрація – висновок.

Принципове завдання автора кореспонденції – на основі фактів, що мають точну адресу, виявити тенденції їх розвитку, запропонувати способи вирішення виниклої проблеми [18; 125].