Типи,форми ринку праці

Поняття „ринок праці" виражає найбільш глибоку суть товарно-грошових соціально-трудових відносин із приводу умов наймання і використання працівників у суспільному виробництві: це відносини обміну функціонуючої робочої сили (праці) на життєві засоби, реальну заробітну плату на основі законів попиту та пропозиції, вартості робочої сили, граничної продуктивності праці і конкуренції. Воно являє собою основу для формування заробітної плати, а також більш точно характеризує ринкові відносини в соціально-трудовій сфері.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок праці – це система соціально – трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями і породжує безробіття. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, у якому адміністративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад і її рух, створення і ліквідація робочих місць, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Внутрішній ринок праці обумовлюється наявністю і складом працівників на підприємстві, їхнім рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятості, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створених і ліквідованих робочих місць. При розгляді процесів формування ринку праці будь – якого рівня важливо мати на увазі, що становище працівника обумовлене такими станами: ступенем підготовленості до роботи, пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовому процесі на конкретному місці.

Внутрішні ринки праці різних підприємств, як правило, ізольовані один від одного, але вини мають загальні риси:

1. Внутрішній ринок праці має ієрархічну структуру, у якій мажна виділити ряд рівнів;

2. Працівник, як правило, спочатку попадає на один із нижчих щаблів внутрішнього ринку праці, а потім поступово просувається на вищий рівень;

3. Працівники, які зайняті на внутрішньому ринку праці, значною мірою захищені від коливань заробітної плати і загрози безробіття.

Специфіку внутрішнього ринку праці, як відособленої підсистеми, визначають такі особливості:

· Відносна незалежність причетних до нього працівників від зовнішньої конкуренції;

· Порівняно незначна кількість агентів на ринку;

· Відносно обмежені варіанти мобільності

· Надається велике значення адміністративним методам регулювання;

· Швидке переміщення працівників без великих затрат;

· Недоступність зовнішньо – економічним суб'єктам внутрішньої інформації про прийняті рішення.

У зарубіжній літературі внутрішні ринки праці за допомогою аналізу даних, що характеризують ступінь їхньої відкритості, масштаб і просторову структуру, умови внутрішньої мобільності, диференціацію положення зайнятих у середині нього,а також зіставлення умов зайнятості в рамках внутрішнього ринку праці і за його межами.

Основними функціями внутрішнього ринку праці є:

1. Забезпечення диференційованого соціального захисту працівників;

2. Спеціальна підготовка і розвиток навичок зайнятих;

3. Збереження найбільш цінної частини трудового потенціалу;

4. Підтримки соціальної стабільності колективу.

Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії — добре організований внутрішній ринок.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.