Зміст і структура ринку праці,його елементи,функції

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової си­стеми. Перед тим, як визначити його сутність, необхідно розглянути економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учас­ників, або як форму зв'язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, техно­логію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок — це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку робочої сили, слід відзначити, що сьогодні визна­чення ринку праці здебільшого залишається дискусій­ним, через недостатню його вивченість.

Проблемам дослідження ринку праці та управління трудовими ресурсами, забезпечення економіч­но активного населення держави робочими місцями, ро­звитку соціального партнерства на ринку праці присвячені роботи А. Ачкасова, В. Близнюк, Д. Богині, О. Грішнової, Е. Лібанової, Н. Нижник, В. Князева, І. Розпутенка, В. Бодро­ва, В. Бакуменка, Т. Степури, В. Ребкала, А.Чухна та ін. Про­блемам державного регулювання ринку праці в розвинених країнах присвячені роботи М. Бойко, І. Кисилева, Е. Френке­ля, Ф. Бурджалова, І. Гришина, 3. Сванідзе, І. Соболевої, Хайнца Ламберта, А. Волкова, В. Можаєва та ін. [8].

Однак не всі аспекти цієї надзвичайно багатогранної та складної проблеми з'ясовано і обґрунтовано. Ще недостатньо розглянута значна кількість питань економічного, організацій­ного, соціального характеру, які виникають при формуванні та застосуванні механізмів державного регулювання ринку праці.

З огляду на викладене вагомого значення набуває вив­чення ринку праці з точки зору міри, напрямів, заходів, ін­струментів державного регулювання, що й обґрунтовує ак­туальність теми дослідження.

Дослідники проблем праці розглядають головним чином окремі аспекти ринку праці і висловлюють часто діаметрально проти­лежні за змістом думки. Значною мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визна­чення ринку праці (робочої сили):

Представниками першої групи ринок робочої сили роз­глядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим від­носинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

Представники третьої, найбільш чисельної групи на­уковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використан­ням і оплатою найманої праці.

Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну. Ринок праці відіграє важливу роль у за­безпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму. Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до пра­ці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці», з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як си­нонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила — це здатність до праці сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються у виробничій діяльності.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

1) людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

2) власник робочої сили відділений від засобів вироб­ництва і не має засобів для існування.

Праця — це процес свідомої доцільної діяльності людей, за допомогою якої вони видозмінюють предмети природи і пристосовують їх для задоволення своїх потреб.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здат­ність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система — це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предме­тів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок тех­нологій, ринок інформації, тощо: Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки остан­ній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків.

Згідно з іншою думкою, різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати у такому порядку:

1. Ринок праці;

2. Ринок засобів виробництва;

3. Ринок предметів споживання;

4. Фінансовий ринок;

5. Ринок послуг;

6. Ринок технологій тощо.

Такий порядок обумовлений тим, що ринок почи­нається з придбання робочої сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринок праці є однією з найважливіших ланок; ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів рин­ків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці — це система відносин обміну індивідуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення і розміщення працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.

Рис. 1.1. Основні сегменти сучасного ринку праці.

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попи­ту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнк­туру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають; демографічна ситуація, характер і зміст пра­ці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідго­товки кадрів, система оплати праці, кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв'язками з іншими ринками. Одночасно із, загаль­ними для всіх ринків рисами він має свої особливості, характерні лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має свої специфічні особливості. Заробітна плата найманого працівника по­винна включати в себе не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім'ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Навіть якщо вона спускається нижче цього рівня, то це тимчасове явище не стійке у часі. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на робочу силу. Жива праця швид­ко стає одним із найдорожчих факторів виробництва. Нині робоча сила в Україні одна з самих дешевих у світі. Наприклад, оплата праці однієї години праці складає: в Швейцарії — 30 доларів, Німеччині — 38, Австрії — 22, Франції — 15, в Україні ж вона менше 1 долара.

Щодо такого елемента ринку праці як товар, то в еко­номічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили.Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна сила.

Товар «робоча сила» — не однорідний за економічними, демографічними, національними, етнічними, професійно - кваліфікаційними, майновим й іншими ознаками. Робоча сила — товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є живим організмом, з власним характером, психо­логією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту при несприятливій кон'юнктурі ринку праці, диференційного і індивідуального підходу, а іншого він є виробничим ресурсом.

Специфічні риси товару робоча сила.

1. Товар робоча сила є живим товаром, купівля якого
має назву найму. Відповідно продана таким чином робо­ча сила називається найманою робочою силою.

2. Не відчужується від свого власника — найманого працівника в процесі купівлі продажу. Працівник продає підприємцю користування своєю робочою силою на пев­ний час, залишаючись носієм і власником цього своєрід­ного товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються трудовим договором, в якому вказуються взаємні права і обов'язки сторін щодо вико­нання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.

З. Передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту найму працівника до його звільнення.

4. Відіграє значну роль у створенні доходів суспіль­ства. Так, за трудовою теорією вартості, продукт створю­ється двома факторами — робочою силою і засобами ви­робництва. Проте нову вартість створює жива праця. Вся знову створена живою працею протягом року вартість створює національний доход, який є джерелом доходів всіх верств населення (заробітної плати, прибутку, від­сотків, ренти, дивідендів, тощо) і також коштів на роз­ширення виробництва. Згідно з теорією граничної про­дуктивності — продукт створюють чотири фактори: капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Те­орія граничної корисності стверджує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визначається його гра­ничною продуктивністю. Економіко — математичні дослід­ження граничної продуктивності праці показали, що об­сяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих працівників і на 25% — капіталом. Крім того, слід додати, що заробітна плата в розвинутих країнах складає біля 75% національного доходу.

5.Не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром.

6.Не приносить доходу, якщо його не продавати, і крім того потребує додаткових життєвих благ для його утримання.

7. Не знищується під час використання, а навпаки, примножується й бере участь у створенні благ.

8. Не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони відносяться до однієї і тієї ж про­фесії, спеціальності, на відміну від інших товарів та по­слуг, вироблених за одним стандартом та технологією.

9. Капіталоємкий товар для суспільства. Відтворення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку. Крім того, цей процес довготривалий і не підлягає значному скороченню.

10. Має обмежену мобільність. Для його територіаль­ного і професійного переміщення, між галузями чи під­приємствами слід створити відповідні умови.

11. Навіть після залучення у суспільне виробництво може претендувати на інше робоче місце, повторно ви­ходить на ринок праці.

Ринок праці впливає на розвиток народного госпо­дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно­манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами (рис.1.2).

Рис. 1.2. Функції та моделі ринку праці

Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок, між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо­дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан­ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви­значається його вартість.

Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб­ництва, також стимулює найманих працівників підвищу­вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне вироб­ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най­більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на форму­вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок праці ре­гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз­міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.