Освідування

В більшості літературних джерел з кримінального процесу і особли­во криміналістики освідування як первісна та невідкладна слідча дія поки що відноситься до специфічного (особливого) різновиду огляду.

Чинний КПК (ст. 193 КПК) передбачає фактично наявність двох видів освідування: а) слідчого і б) освідування, що проводиться судово- медичним експертом чи лікарем і тому їх не слід змішувати. Перше — це самостійна слідча дія і для її провадження не потребується застосу­вання спеціальних знань. Друге — це або один із видів судово-медичної експертизи (експертизи живої особи), оскільки являє собою вирішен­ня спеціальних питань у галузі судової медицини, як правило, щодо причин і давнини спричинення тілесних ушкоджень, ступеня їх тяж­кості; природжених чи набутих анатомічних або фізіологічних анома­лій тощо, чи так зване медичне освідування, що проводиться судовим медиком (лікарем) за дорученням слідчого, як правило, до порушення кримінальної справи.

Об'єктом нашого розгляду є освідування першого виду, тобто слід­че, оскільки маються докази того, що ця слідча дія, незважаючи на зовнішню схожість зі слідчим оглядом, відноситься до числа самостійних способів збирання доказів на досудових стадіях кримінально­го процесу, що полягає в огляді тіла живої людини, яка є обвинуваче­ним, підозрюваним, потерпілим чи свідком у справі.

Освідування відрізняється особливим процесуальним режимом (формою), оскільки має специфічні цілі, проводиться воно після пору­шення кримінальної справи і при наявності відповідних юридичних та фактичних підстав і за мотивованою постановою слідчого. Про само­стійність цієї дії свідчить й існування окремої норми (ст. 193 КПК).

У частині першій вказаної статті на сьогодні визначена тільки одна мета слідчого освідування — необхідність виявити або засвідчити на­явність у особи особливих прикмет. Останніми можуть бути: родимі плями, татуювання, рубці, бородавки, відсутність яких-небудь час­тин тіла, сліди минулих хвороб тощо.

Подібна, обмежена мета цієї дії не відповідає запитам слідчої прак­тики, оскільки слідчі за допомогою освідування вирішують й інші за­дачі, зокрема, виявляють і фіксують сліди злочину: ушкодження (трав­ми), синці, подряпини, синці і т.п., отримані в результаті злочинних дій або при обставинах, з ними пов'язаних; сліди на тілі від об'єктів, з якими освідуємий контактував при обставинах, що цікавлять слідство. Цими слідами можуть бути: пилюка, ґрунт, фарба, паливно-мастильні матеріали, губна помада, кров, сперма, волосся, частки волокна ткани­ни й інші мікрочастки.

Таким чином, варто погодитися з точкою зору українських вчених щодо коригування мети слідчого освідування за рахунок розширення можливостей цієї слідчої дії.

Як вище зазначалося, про проведення освідування слідчий вино­сить постанову. В ній, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК, викладаються обставини справи, зокрема ті, які обумовили необхідність проведення саме освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню і з якою метою. Перед початком освідування постанова оголошується особі, тіло якої буде оглядатися. Постанова щодо про­ведення освідування є обов'язковою для особи, стосовно якої ця по­станова винесена.

Стосовно обвинувачених і підозрюваних освідування може прово­дитися як у добровільному, так і в примусовому порядку. Освідування потерпілого і свідка зазвичай, здійснюється за їх згодою, але як виня­ток, потерпілого (потерпілу), а також свідка можна освідувати й при­мусово, особливо в ситуаціях, коли обвинувачений (підозрюваний) за­являє про це клопотання, захищаючись від обвинувачення в скоєнні насильницьких дій, висунутих потерпілим.

У ст. 193 КПК прямо не передбачена обов'язкова участь понятих в освідуванні. Можливість їх участі в даній слідчій дії залежить від розсуду слідчого. Так, в ч. 2 ст. 127 КПК зазначається, що для участі в проведенні освідування поняті можуть бути залучені у випадку, якщо слідчий визнає це необхідним. До участі в освідуванні може бути за- прошений і спеціаліст — лікар, якщо це також визнає необхідним слідчий або інші спеціалісти. Понятим і спеціалісту роз'яснюються їх права та обов'язки у відповідності зі ст.ст. 127, 128¹КПК.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні осіб іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголення тіла особи, яка підлягає освідуванню. В такому випадку проведення освідування може бути доручено слідчому або співробітнику органу дізнання від­повідної статі або ж лікарю.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, то його проведення зачіпає його права на здоров'я, гідність, волю та особисту недотор­канність, внаслідок чого закон забороняє будь-які дії в ході освіду­вання, які принижують гідність особи або небезпечні для її здоров'я (ч. З ст. 193 КПК).

Згідно зі ст. 195 КПК протокол про проведення освідування скла­дається слідчим з дотриманням вимог, викладених в ст. 85 КПК. Слід­чий зобов'язаний вказати в протоколі, яким чином, з застосуванням яких засобів та прийомів встановлені ті чи інші обставини, хто із спе­ціалістів брав участь. Фіксація слідів злочину шляхом опису зале­жить від виду слідів та їх доказового значення.

Складання протоколу освідування, в проведенні якого беруть участь спеціалісти, має свої особливості. Труднощі документального оформлення діяльності спеціаліста виникають у тому випадку, коли ним висловлюються певні сумніви з приводу тих чи інших обставин, які виявлені в ході освідування. Уявляється, що вирішення цього пи­тання може бути наступним: виконання спеціалістом певних задач і застосування ним науково-технічних засобів та методів повинні бути відображені в описовій частині протоколу освідування, а його думки викладаються у вигляді зауважень в заключній частині.