Обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), його процесуальне положення в різних стадіях процесу

Процесуальна фігура обвинуваченого з'являється в кримінальній справі за наявності достатніх доказів, що дають підставу для форму­лювання обвинувачення і викладу його в постанові про притягнення особи як обвинуваченого.

Термін «обвинувачений» — збиральний у кримінальному судо­чинстві. Він з'являється в кримінальному процесі після винесення постанови про притягнення як обвинуваченого і вважається таким до набрання вироком законної сили. З моменту призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним. А обви­нувачений, відносно якого суд виніс вирок, іменується засудженим, якщо вирок обвинувальний, або виправданим, якщо вирок виправду­вальний.

Притягнення як обвинуваченого особи можливо лише після пору­шення кримінальної справи — у стадії досудового розслідування, коли зібрані достатні докази, які вказують на вчинення злочину саме цією особою. Це означає, що в матеріалах кримінальної справи, що знахо­диться у проваджені відповідного слідчого, є отримані з дотриманням вимог законності достовірні докази, що формують внутрішнє переко­нання слідчого в тому, що: подія, що розслідується, дійсно мала місце; у даній події (діянні) є всі передбачені відповідною нормою криміналь­ного закону ознаки складу злочину; діяння вчинено умисно або необе­режно саме даною особою. В цьому випадку слідчий у межах своєї ком­петенції (підслідності) виносить мотивовану постанову про притягнен­ня як обвинуваченого, копію якого негайно направляє прокуророві.

Притягнення як обвинуваченого особи зважаючи на принцип пре­зумпції невинуватості не вирішує наперед остаточних висновків орга­нів, які ведуть досудове слідство, і прокурора, а також висновків суду про винність притягненої особи. Після притягнення як обвинувачено­го може бути встановлена його невинність, і справа відносно цієї особи повинна бути закрита, прокурор в суді може відмовитися від обвину­вачення, а суд винести виправдувальний вирок.

Своєчасність прийняття процесуального рішення про притягнення особи як обвинуваченого і, як наслідок, надання належного процесу­ального статусу, є найважливішою гарантією дотримання прав і закон­них інтересів особи в кримінальному судочинстві. Тому притягнення як обвинуваченого особи повинне здійснюватися відразу ж після вста­новлення достатніх доказів, а не відкладатися на момент закінчення досудового розслідування, коли всі обставини справи будуть вже вста­новлені. Така практика в діяльності слідчих органів веде до обмеження прав обвинуваченого, поверхневій перевірці його свідчень, невчасному вступу до кримінального процесу захисника, що в результаті негатив­но позначається на якості досудового розслідування, тому що з появою фігури обвинуваченого в кримінальній справі розслідування справи, як правило, не закінчується. Слідчий після пред'явлення обвинува­чення перевіряє свої попередні висновки вже з урахуванням свідчень обвинуваченого, продовжує збирати нові докази. При цьому сформу­льоване слідчим у постанові про притягнення особи як обвинуваченого обвинувачення може підтвердитися, змінитися або бути спростовано.

З іншої сторони неприпустимо і передчасне притягнення особи як обвинуваченого, коли достатні достовірні докази слідчим ще не зібра­ні, а рішення приймається з різних мотивів. Така практика є грубим порушенням закону і порушенням права на захист обвинуваченого.

До обвинуваченого можуть бути застосовані різні заходи проце­суального примусу, зокрема запобіжні заходи, які забезпечують до­сягнення завдань кримінального судочинства (підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колек­тиву, застава, взяття під варту тощо).

Крім того, у разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а рівно якщо ця особа притя­гується до кримінальної відповідальності за інший злочин і це може негативно вплинути на хід досудового або судового слідства, слідчий відсторонює таку особу від посади. Питання про відсторонення від по­сади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Пре­зидентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.

Кримінально-процесуальний закон наділяє обвинуваченого проце­суальними правами для захисту від обвинувачення і реалізації відпо­відних законних інтересів.

При визначенні законності інтересу, що відстоюється обвинуваче­ним, слід виходити з наступних початкових теоретичних положень. Законний інтерес обвинуваченого полягає в тому, щоб:

— не бути визнаним винним у вчиненні злочину і не піддаватися заходам кримінального покарання інакше, як при дотриманні всіх прав обвинуваченого і в суворій відповідності із законом;

— не піддаватися заходам процесуального примусу інакше, як за наявності передбачених законом підстав і з дотриманням встановле­ного ним порядку;

— бути виправданим (або справа повинна бути закрита), якщо під. стави кримінальної відповідальності відсутні. При цьому законний інтерес обвинуваченого включає застосування при виправданні (закритті справи) тієї з передбачених законом підстави, яке відповідає дійсності. Включення у відповідне процесуальне рішення формулю­вань, що ставлять під сумнів невинність особи, є порушенням його за­конного інтересу;

— бути визнаним винним лише при безперечній доведеності ви­нності і у встановленому законом порядку, а також з урахуванням обставин, що виправдовують обвинуваченого, звільняють його від кримінального покарання, або пом'якшують ступінь і характер відпо­відальності обвинуваченого;

— бути звільненим від кримінальної відповідальності (покарання) за наявності передбачених законом підстав т. ін. Перераховані закон­ні інтереси обвинуваченого (підсудного) конкретизуються на кожно­му етапі досудового і судового слідства.

Всі ці законні інтереси відображаються у необхідності прийняття конкретних процесуальних рішень та проведенню слідчих дій. Так, наприклад, інтереси обвинуваченого можуть полягати в тому, щоб був допитаний даний свідок, призначена експертиза і виявлені виправду­вальні або пом'якшувальні відповідальність обвинуваченого обстави­ни, і т.п.

Впродовж всього кримінального судочинства обвинувачений не­змінно виступає як суб'єкт права на захист, але його процесуальне положення в різних стадіях процесу неоднаково. Найбільш широкі права він має на центральній стадії — судовому розгляді.

Стаття 43 КПК перераховує тільки основні права обвинуваченого. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися дава­ти показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачен­ня з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

У кожній із стадій кримінального судочинства і стосовно кожної процесуальної дії вони конкретизуються. Так, наприклад, стаття 142 КПК передбачає більш детальний перелік права обвинуваченого на стадії досудового слідства, а саме, додатково право заявляти клопо­тання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а та­кож заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі; з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій. Стаття 197 КПК передбачає права обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, стаття 218 КПК - права обвинуваченого при закінченні слідства і пред'явленні йому матеріалів справи для ознайомлення т. ін.

Обвинувачений має право на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких вона віднесена законом, право на розгляд його справи у випадках, передбачених законом, одноособово суддею або колегією суддів у складі трьох суддів, або за участю народних за­сідателів (ст.ст. 17, 34 КПК).

Підсудному забезпечуються всі передбачені законом можливості брати активну участь у судовому розгляді відповідно до принципу рів­ності сторін і змагальності процесу. Він має право давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів; просити суд про оголошення доказів, що є в справі; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві та цивільному від­повідачеві; брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення зло­чину і документів; брати участь у судових дебатах; звертатися до суду з останнім словом.

Право на захист здійснюється і після виголошення вироку судом. Конституція України однією з засад судочинства визнає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (ст. 129). Від­повідно до цього кожному засудженому та виправданому гарантуєть­ся право на оскарження вироку суду у порядку передбаченому КПК України (ст. 348 КПК).

Обвинувачений має не тільки процесуальні права, закон покла­дає на нього і процесуальні обов'язки. Це особа, зокрема, зобов'язана з'явитися за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, про­курора, суду; не перешкоджати встановленню істини незаконними способами; виконувати вимоги слідчого щодо участі у провадженні слідчих дій; дотримувати порядок судового засідання тощо.

Невиконання обвинуваченим своїх обов'язків тягне застосування щодо нього заходів процесуального примусу: привід, запобіжний за­хід та ін. Якщо таке невиконання обов'язків має ознаки складу зло­чину (наприклад, передбачені ст. 386 КК), воно тягне застосування заходів кримінального покарання.

Date: 2015-07-25; view: 610; Нарушение авторских прав