Географічні карти. Картографічні проекції

Географічні карти поділяють за змістом, призначенням, мас­штабом, охопленням території. За змістом карти бувають загальногеографічні і спеціальні, за призначенням - навчальні, морські, туристські, довідкові. За масштабом географічні карти поділяють на крупномасштабні, середньомасштабні і дрібномасштабні.

Крупномасштабні карти називають топографічними. На них з найбільшою детальністю, допустимою масштабом, зображу­ють елементи природного, господарського і культурного ланд­шафту. Рельєф на таких картах наносять за допомогою гори­зонталей, які проводять через однакову кількість метрів (5,10, 25).

Топографічні карти розраховані на детальне вивчення,тери­торії, орієнтування по них, виконання точних вимірів і розра­хунків. Такі карти використовують при плануванні земельних угідь, під час роботи по зрошенню або осушенню земель, під­готовці будівництва гідроелектростанцій, населених пунктів і т. д.

Щоб прочитати топографічний план і карту, дати характе­ристику певної місцевості, треба знати умовні топографічні знаки.

Чим же відрізняється план від карти? Усі відмінності плану від карти пов'язані з величиною зобра­жуваної території. План — це зображення невеликої ді­лянки поверхні, тому масштаб у нього крупний. Предмети наносять більш детально, і частину умовних знаків дано в масштабі (можна виміряти ширину річки, дороги), який є єдиний-для всього плану.

На карті зображують величезні території: область, країну, материк, навіть усю Землю, враховуючи кривизну земної по­верхні за допомогою градусної сітки. Масштаб на карті дрібний і зберігається він не для всієї території. У зв'язку з великим зменшенням відстаней на карту наносять тільки великі об'єкти: гори, низовини, височини, великі річки, озера, міста, дороги — своїми особливими умовними зна­ками. Більша частина з них — позамасштабні.

На плані і карті по-різному визначають напрями. На плані напрям північ — південь показують стрілка, а на карті — меридіани, напрям захід — схід — паралелі.

Картографічні проекції. Ми вже говорили, що найточніше зобразити Землю можна на глобусі. На ньому зберігається мас­штаб для всієї території, правильно зображають площі, мож­на виміряти відстані. Проте кулясту поверхню глобуса не мо­жна розкласти у вигляді площини без складок і розривів.

У картографії розроблено багато способів наближеного зо­браження-кулястої поверхні на площині. Кожний з цих спосо­бів називають картографічною проекцією. Кожній проекції властиві свої особливості. В одних проекціях спотво­рюються обриси (контури) материків і океанів, в інших — спо­творюються площі. Залежно від характеру спотворень проекції бувають рівнокутні, які зберігають правильність форми або обриси зображуваних об'єктів (материків, океанів, морів), але дуже спотворюють розміри площ, і рівноплощеві, які зберігають правильні розміри площ, але спотворюють обриси. Картографічні проекції будують у певному масштабі.

Картограф, приступаючи до складання карти тієї чи іншої частини земної поверхні, насамперед підбирає картографічну проекцію. Вибір проекції визначають положенням і розмірами зображуваної території, змістом карти та її призначенням. На­приклад, якщо складають політичну карту Західної Європи, то підбирають таку проекцію, яка не спотворювала б площі окре­мих держав. Однакове зменшення площ на всій території За­хідної Європи дає можливість порівняти величину територій.

Картографічні проекції розрізняють за побудовою. Залежно від способів перенесення градусної сітки з глобуса на площину бувають такі проекції: азимутальні, циліндричні, конічні, довільні.

Азимутальні проекції. Уявімо, що необхідно нанести на кар­ту Північний Льодовитий океан. Для цього на глобус наклада­ють площину, яка прилягає до Північного полюса, і проектують на цю площину лінії градусної сітки. Меридіани в даному випадку будуть зображені у вигляді прямих ліній, що відхо­дять від полюса, а паралелі матимуть форму кіл, які збільшу­ються до країв карти. Потім наносять обриси берегів, острови та інші географічні об'єкти. Одержують карту, побудовану в азимутальній полярній проекції. Найбільші спо­творення на ній будуть по краю карти.

Циліндричні проекції. Для нанесення градусної сітки беруть циліндр, який надівають на глобус. На внутрішню площи­ну циліндра наносять гра­дусну сітку і географічні об'єкти. Коли циліндр роз­гортають, то меридіани і паралелі утворюють сітку прямокутників. Найточні­ше буде нанесено ту тери­торію, яка безпосередньо торкається до стінки циліндра. Якщо з'єднати ці точки, утвориться лінія нульових спотворень; чимдалі від неї, тим спотворення більші.

Конічні проекції будують за допомогою конуса. Конус ніби надівають на глобус і на його внутрішню стінку проектують градусну сітку і всі географічні об'єкти. Потім конус роз­гортають і на внутрішній стінці його одержують карту.

У конічній проекції часто зображають частини світу, окремі держави. На них порівняно мало спотворюються кути і площі. Масштаб карти незмінний по одній паралелі, де проходить нульова лінія спотворень; на північ і на південь масштаб змінюється, відповідно збільшуються спотворення.

Для початкової школи проф. М. Д. Соловйов розробив осо­бливу проекцію, за допомогою якої зображено територію нашої країни. На картах у цій проекції меридіани зображено кривими лініями, які сходяться до Північного полюса, паралелі являють собою дуги, які знаходяться на різній відстані.

У навчальній роботі широко застосовують атласи. Гео­графічний атлас являє собою збірник карт дрібного масштабу, але з достатньо чітким зображенням. За призначенням атласи бувають науково-довідкові, навчальні, дорожні. Для III-ІV класів початкової школи видано навчальний атлас, в якому зібрано карти, необхідні при вивченні природо­знавства. Крім того, до підручників додаються альбоми карт і видаються для кожного класу набори контурних карт.

Запитання і завдання.

1. Назвіть основні ознаки плану і карти,порівняйте план з картою.
2. Перерахуйте переваги глобуса порівняно з картою.
3. Як можна кулясту поверхню розгорнути без розривів і складок на площину?