Порушення відчуттів та сприймання

МІНИСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Харківський національний медичний університет

ПОРУШЕННЯ ВІДЧУТТІВ І СПРИЙНЯТТЯ

Методичні вказівки для студентів стоматологічного факультету

Затверджено

Вченою радою ХНМУ.

Протокол №__от_____________20____.

Харків ХНМУ 2012

Порушення відчуттів і сприйняття: Метод. вказ. для студентів стоматологічного факультету / / Укл. Г.М. Кожина, Л.М. Гайчук. Харків: ХНМУ, 2012.- 12 с.

Укладачи Г.М. Кожина

Л.М. Гайчук

Порушення відчуттів та сприймання

Відчуття – це елементарний психологічний акт, за допомогою якого відображаються окремі властивості предметів і явищ зовнішнього світу і внутрішнього стану організму, що безпосередньо впливають на аналізатори (органи чуттів) людини.

Фізіологічна основа відчуттів – складна діяльність органів чуття. І.П.Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників, - аналізаторами. Аналізатор має три відділи: периферичний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий).

Будь-яке відчуття має певні якості, силу, тривалість. Якість відчуття – внутрішня його суть, що відрізняється від інших відчуттів (наприклад, звуки, запахи, форми, тощо). Сила відчуття визначається ступенем його прояву. Тривалість відчуття – це той час, упродовж якого в людині зберігається враження від даного конкретного відчуття.

У клінічній практиці, коли у хворих знижується або цілком зникає чутливість в одному або декількох аналізаторах, важливого значення набуває така їх властивість, як сенсибілізація, тобто компенсаторне підвищення чутливості в результаті взаємодії і тренування аналізаторів. Так, утрата зору або слуху у певній мері компенсується розвитком інших видів чутливості (тактильної, нюхової, вібраційної тощо). На цьому побудоване навчання сліпоглухонімих В.П.Протопоповим.

Серед відчуттів особливе місце посідає біль - суб'єктивно тяжке, часом нестерпне, відчуття, що виникає в результаті дії дуже сильних й руйнівних подразників.

Спостереження свідчать про те, що больові відчуття узагальнюються і переробляються другою сигнальною системою, внаслідок чого скарги хворого є для лікаря одним з показників патологічного процесу, його характеру і місця ураження. У ставленні до болю мають значення суспільно-моральна установка особистості, свідомий і організований характер поведінки.

Біль попереджає про небезпеку, що грозить людині. Переживання болю людиною залежить від багатьох факторів: відволікання чи зосередження уваги на болі, чекання болю, емоційний стан, особливості особистості, суспільно-моральні установки. Це лікар повинний враховувати і прагнути створювати для хворого умови, що сприяють ослабленню болючого відчуття. Дуже важливо уміти навіюванням зменшити біль у пацієнта.

Індивідуальна система психологічних параметрів відчуттів називається сенсорною організацією організму. Однією з необхідних умов нормальної психічної діяльності людини є відомий мінімум подразників, що надходять у мозок від органів чуття. Якщо людина не одержує необхідної кількості подразників у зв'язку з патологією органів чуття, то вона засипає або поринає в забуття і нічого з того, що відбувалося з нею в цей проміжок часу, не пам'ятає.

В умовах сенсорної ізоляції в людини часто можуть виникати незвичайні психічні стани, які спочатку мають функціональний, оборотний характер. За умови значного збільшення терміну ізоляції ці функціональні зміни переходять у паталогічні – виникають нервово-психічні захворювання (неврози і психози).

Відображення зовнішнього світу не обмежуються відчуттями, а виявляються в більш складному процесі - процесі сприйняття. Уявлення - пожвавлення образів, сприйнятих у минулому, сліди колишніх відчуттів і сприйнятті. На відміну від сприйняття уявлення носять більш узагальнений характер, мають у різних людей неоднаковий ступінь яскравості, фрагментарні, не проектуються в зовнішньому просторі, а виникають у суб'єктивному світі людини. Крім того, на відміну від сприйняття, можна довільно змінювати. У деяких випадках бувають особливо яскравими і до дрібних подробиць відповідають образу сприйняття. Здатність дзеркально точного відтворення в раніше колишнього сприйняття називається ейдетизмом. Ейдетизм - явище фізіологічне. Він властивий художникам (зоровий), музикантам (слуховий) та ін.

Відчуття, сприйняття й емоції, як в нормі, так і при патології тісно пов'язані між собою. З одного боку, окремі відчуття (наприклад запахи, кольори) викликають певні емоції, з іншого боку, настрій, у якому знаходиться -людина, визначає яскравість і силу сприйняття ("рожеві й темні окуляри").

Сприйняте в ряді випадків залишає після себе враження, що відрізняється емоційним фарбуванням. Особистості, схильні до глибоких емоційних вражень, називаються вразливими.

Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті предмети, що рухаються. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови.

Подальший розвиток зорових, рухових, слухових відчуттів відбувається в дошкільному віці. Дуже важливо, щоб активний розвиток здатності розрізняти віддалені об`єкти відбувався в процесі конкретної, змістовної дії.

Слухова чутливість у дітей характеризується значними індивідуальними відмінностями. Зниження слуху в дітей може залишатися не поміченим, тому що дитина, яка погано чує, часто правильно вгадує сказане (за виразом обличчя, рухом губ). Знати про те, чи добре дитина чує, дуже важливо тому, що при недостатній гостроті слуху може затримуватись розумовий і мовний розвиток дитини.

У дітей дошкільного віку підвищуються точність і влучність рухів, збільшується швидкість утворення рухових навичок. Але якщо дошкільники легко виконують крупні рухи, що не потребують великого фізичного напруження (ходьба, біг, танок), то виконання точних дрібних рухів руками в них утруднене (письмо, малювання, шиття).

Разом із руховими відчуттями розвиваються шкірні відчуття. У дошкільників зростає точність сприймання форми, розміру, фактури предмету при дотику. Одночасно з відчуттям у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які вони сприймають.

Велике значення у розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження і екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів.

Уява - створення нових образів на основі наявних уявлень. Вона є почуттєвою (образною) основою абстрактного (понятійного) мислення. В акті уяви формуються не тільки нові образи, але пізніше, у підлітків, і нові ідеї.

Класифікація розладів відчуттів і сприйнять

I. Гіпестезії й анестезії.

II. Гіперестезії.

III. Парестезії, синестезії, сенестопатії.

IV. Психосенсорні розлади.

1. Зорові психосенсорні розлади:

а) мікропсії,

б) макропсії,

в) дисморфопсії,

2. Інтеро- і пропріоцептивні розлади: порушення схеми тіла

V. Ілюзії.

1. За аналізаторами: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального почуття (вісцеральні і пропріоцептивні).

2. За механізмом виникнення:

а) фізичні

б) фізіологічні

в) психічні (афективні, вербальні, парейдолічні)

VI. Галюцинації

1. За аналізаторами: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального почуття (вісцеральні і пропріоцептивні).

2. За складностью: прості (фотопсії, акоазми), складні (що мають зміст).

3. За повнотою розвитку: повні (справжні) і неповні (псевдогалюцинації, галюциноїди).

4. Стосовно особистості хворого: нейтральні, коментуючі, імперативні.

5. Особливі види галюцинацій: гіпнагогічні, гіпнапомпічні, екстракампінні, рефлекторні, функціональні.

Гіпестезія - зниження суб'єктивної яскравості й інтенсивності відчуттів і сприйнять, що виявляється у втраті ними чуттєвої жвавості, яскравості, конкретності, аж до виникнення почуття їхньої сторонності (входить у структуру синдрому деперсоналізації і дереалізації). Наприклад, хворий шизофренією міг дивитися на яскраве сонце незахищеними очима.

Анестезія - виключення відчуттів і сприйнять внаслідок порушень по ходу проекційної системи чи ураження коркового ядра аналізатора (оптична, слухова, тактильна й інша анестезії). Часто спостерігаються при істерії.

Агнозія - порушення зорових, слухових кінестетичних сприйнять при локальних поразках кори головного мозку, коли хворі сприймають предмет, його частини, але не можуть його назвати.

Гіперестезія - загострення, посилення відчуттів раніше нейтральних подразників, супроводжується гіперпатичним емоційним забарвленням. Подразник сприймається надмірно яскравим чи голосним. Звичайне світло сліпить, звук голосу оглушує, дотик відчувається як важкий.

Парестезія - відчуття поколювання, повзання мурашок по шкірі, припливу крові і жару до різних ділянок тіла.

Синестезії - загострення сприйняття подразників з іррадіацією відчуттів і сприймань на інший аналізатор, у результаті чого вони здобувають невластиве їм забарвлення, характер подвійного відчуття. Так, звуковий подразник викликає зорові відчуття, наприклад, кольору (кольорова музика); нюховий - зорові, кольорові (троянди пахнуть синім); звуковий подразник викликає больові відчуття.

Гіперестезії та синестезії нерідко виникають у осіб, які знаходяться у стані інтоксикації галюциногенами.

Сенестопатії - різноманітні, украй неприємні, тяжкі і незвичайні відчуття, що виходять з окремих внутрішніх органів і різних областей тіла, і не мають причин для їх виникнення в даному органі. Це невизначені відчуття у виді печіння, набрякання, розпирання, переливання, перекручування, болю в різних частинах тіла чи в органах, у яких немає патологічного процесу (запалення, дегенерації й ін.). Сенестопатії можуть бути локалізованими чи мігруючими, поодинокими або множинними. При шизофренії сенестопатії вигадливі, "особливі" за характером. Наприклад: скарги хворого на "почуття страху в області чола", відчуття "злипання" легень.

Метаморфопсії (зорові психосенсорні розлади) - перекручене сприйняття реально існуючих предметів зі збереженням розуміння їхнього значення і суті, а також критичного відношення хворого до них (дисморфопсії - перекручування форми предметів, макропсії - збільшення предметів, мікропсії - зменшення їхніх розмірів). Порушуються просторові відносини, змінюється почуття часу, оцінка відстані й ін. Психосенсорні інтеро- і пропріорецептивні розлади - спотворюється чи порушується сприйняття тілесного "Я", - виявляються в почутті зміни пропорцій і розмірів тіла, його частин. Звичайно входять у структуру синдромів деперсоналізації, порушення схеми тіла, дисморфофобії й іпохондричного. Приклади: "голова величезна", руки надмірно довгі, зуби хитаються.

Ілюзії - перекручене сприйняття реальне існуючого предмета зі зміною його змісту, значення. У залежності від розладу діяльності того чи іншого аналізатора виділяють слухові (перекручене сприйняття змісту реальної мови, голосів у шумі і т.п.), зорові й інші ілюзії. Наприклад у шумі вітру хворий чує голоси: «ми тебе уб'ємо». Замість кактуса на підвіконні хлопчик бачить дикобраза.

До ілюзій загального почуття (інтеро- і пропріоцептивних) відносяться відчуття стиснення, натиску, спазму, натягу, пульсації у внутрішніх органах і інших частинах тіла, тобто ті різноманітні і своєрідні відчуття, в основі яких можуть бути і реальні подразнення відповідних рецепторів.

За механізмом виникнення ілюзії підрозділяються на:

Фізичні - виникають у результаті особливостей фізичних властивостей предметів і речовин (переломлення предмету на межі двох середовищ, міражі).

Фізіологічні - зв'язані з фізіологічними особливостями функціонування аналізатора (наприклад, відчуття руху після зупинки поїзда; обрій, де земля сходиться з небом, рівнобіжні лінії вдалині сприймаються як такі, що сходяться і т.д.). Вони пов'язані з недосконалістю органів почуттів.

Ілюзії можуть бути зв'язані з тим, що увага зосереджена на одному подразнику, тому інші можуть бути сприйняті хибно. Ясперс називав ці ілюзії "ілюзіями неуважності".

Психічні ілюзії пов'язані зі змінами психічної діяльності. До них відносять афективні, вербальні, парейдолічні. Сильні емоції, страх, чекання, напруга народжують афективні ілюзії. Виникненню ілюзій сприяють утруднені умови сприйняття (погана освітленість, чутність). Слухові вербальні, чи інтерпретативні ілюзії виникають, коли хворий у різних звуках (шум вітру, скрип, скрегіт коліс потяга й ін.) чи розмовах навколишніх чує зауваження, накази у свою адресу. Вони часто сполучаються з маренням відношення. Парейдолічні ілюзії виникають у зв'язку з порушенням свідомості (при інтоксикації, гіпертермії, вживанні галюциногенів). При парейдолічних ілюзіях хворий в малюнках шпалери, тінях від предметів бачить вигадливі, фантастичні чудовища, страшні зображення. Парейдолії - складні чуттєві, образні ілюзії. Прочитане, бачене раніше здобуває надмірну силу і накладається на невідповідний по змісту реальний образ. Наприклад: у вірші Ґете "Лісовий упир" хворому хлопчику у пропасному стані навколишній ліс, небо сприймалися застрашливими, гілки дерев бачились протягненими лапами лісового упиря.

Галюцинації – мниме сприйняття без реального подразника (образа, явища). Наприклад, хворий стверджує, що він бачить чорта, "який кривляється, танцює" перед ним, при цьому пацієнт надмірно здивований, що лікар на чорта не реагує і говорить, що "його тут немає".

Зорові галюцинації - мниме сприйняття зорових образів без реального подразника (образу, явища) тепер. Наприклад, хворий стверджує, що він бачить змій, що плазують під ліжком. Як правило, зорові галюцинації відбивають гострі стани, слухові (вербальні) і тактильні - хронічні. Зорові галюцинації більш характерні для екзогенно-органічної патології.

Слухові галюцинації - хворий чує оклики, розмови, музику, спів і т.д., яких у цей час немає. Виділяють вербальні галюцинації у вигляді людської мови. Стосовно особистості хворого вони можуть бути нейтральними, коментуючими (ворожими, загрозливими, доброзичливими, антагоністичними – одні голоси добрі, інші злі), імперативними, тобто такими, що наказують хворому зробити що-небудь. Імперативні галюцинації становлять велику небезпеку для самого хворого і навколишніх, тому що «голоси» можуть наказати убити кого-небудь, підпалити квартиру, викинути коштовні речі і т.і.

Нюхові галюцинації - хворий сприймає запахи, що відсутні в цей час. Вони можуть бути приємними, але частіше неприємні, наприклад, різкі запахи гару, бензину, "запах газів, що відходять з кишечнику". Різкі запахи спостерігаються при нюховій аурі в епілептиків.

Смакові галюцинації виражаються в тому, що хворий сприймає смакові подразники, яких наразі немає, часто це присмак гіркоти, "отрути" (ртуті, свинцю, стрихніну).

Тактильні галюцинації: температурні, сприйняття вологи на тілі, у вигляді дотиків, стискання, погладжувания, щипків, розтягнення шкіри, тощо.

Вісцеральні галюцинації (сенестопатичний галюциноз) - сприймається предмет чи образ у якому-небудь органі чи частині тіла. Наприклад, хворий бачив, як до нього «у рот заповзла змія й оселилася в стравоході».

Прості галюцинації - фотопсії, акоазми, що не мають змісту. Вони сприймаються в окликах, світлових ефектах, у світних цятках та ін.

Складні галюцинації - мають зміст, можуть бути у вигляді образів, сцен, панорам, діалогів, розмов, запахів, доторків та ін.

Справжні, повні галюцинації - галюцинації, що мають всі властивості сприйняття, а саме почуттєву жвавість, екстрапроекцію, відсутність довільної змінюваності, що створює почуття реальності. Наприклад, хворий бачив відьму. Він жваво, яскраво описував подробиці зовнішності "відьми", мертвотно блідий колір тіла, "пазурі", що послужило приводом вважати цей образ відьмою. Сиділа вона в кімнаті, кривлялася, лякала, а він нічого не міг зробити, відьма була реальною, "дійсною". Цей хворий переживав повну, справжню галюцинацію.

Неповні (псевдогалюцинації) - галюцинації, у яких відсутня яка-небудь із властивостей сприйняття. Якщо відсутня екстрапроекція, то це псевдогалюцинація, описана В.Х.Кандинським і виражається в тім, що хворий чує усередині голови голоси, звуки та ін., чи бачить "внутрішнім оком" "розташованих на звивинах мозку чоловічків", чи інші образи. Псевдогалюцинації втрачають таку властивість сприйняття, як почуття реальності і відрізняються від реальних подразників.

Особливі види галюцинацій

Гипногогічні - галюцинації, що з'являються при переході від пильнування до сну (при засинанні). Ці галюцинації виникають при закритих очах, вони можуть бути одиничними чи множинними, сценоподібними чи калейдоскопічними. Значно рідше бувають гипнопомпічні, що виникають при пробудженні, тобто при переході від сну до неспання. Ці галюцинації зникають, коли хворий засинає чи цілком пробуджується.

Екстракампінні - галюцинації, що розташовуються поза полем зору. Наприклад, хворий, дивлячись прямо перед собою, "бачить" позаду в себе чорта.

Функціональні - галюцинаторний подразник сприймається поряд, паралельно з реальним. Приклад: у шумі води чується і шум води і "голоси". Від ілюзій функціональні галюцинації відрізняються тим, що при ілюзіях замість одного подразника сприймається інший по змісту (не шум води, коли відкривають кран, а шепотіння, мова), а при функціональних галюцинаціях, як сказано вище, сприймається і шум води (реальний) і галюцинаторна мова в ній.

Рефлекторні галюцинації – відбиті, коли реальний подразник (наприклад, поворот ключа в замку) галюцинаторно сприймається в іншім місці (поворот ключа в серце). Чи, наприклад, веретено в руці - веретено вертиться і дзижчить у серце. Викликані галюцинації – викликані під час сеансу гіпносугестії. Негативні галюцинації - відсутність сприйняття дійсно існуючих предметів. Епізодичні галюцинації - періодично виникаючі, наприклад екстатичні в епілептиків.

Галюцинації типу Шарля Боне - у людей психічно здорових, що втратили зір чи слух, виникають зорові чи слухові галюцинації (із критичною оцінкою). Наприклад: сліпа хвора бачила, як "уздовж паркану, пофарбованого зеленою фарбою, йде білява дівчина в красивому блакитному платті". Явища фантома в ампутованих - галюцинації психічно здорових (із критичним до них відношенням), коли людина сприймає наявність ампутованої кінцівки, може відчувати біль у ній та ін.

У дитячому віці та у підлітків частіше бувають зорові галюцинації (звірі, чудовиська з прочитаних казок і т.п.), а слухові - у вигляді простих чи елементарних галюцинацій (дзенькіт, шум, постріли, оклики по імені і т.і.).

Галюцинації виявляють у бесіді із хворим, при розпиті, спостерігаючи за його поведінкою, мімікою та ін. Хворі зі слуховими галюцинаціями до чогось прислухаються, розмовляють з «голосами». При зорових галюцинаціях до чогось придивляються, при тактильних – змахують із себе щось і т.і.

Можливо викликати галюцинації (якщо вони зникли) чи викликати їхнє посилення (коли вони є) у хворих з алкогольним делірієм за допомогою легкого натиснення на очні яблука (симптом Ліпмана). Можна пред'явити хворому чистий лист паперу і запропонувати прочитати там написаний текст (викликані галюцинації), при цьому хворій буде читати неіснуючий галюцинаторний текст (симптом Ригера і Рейхардта). Слухові галюцинації підсилюються чи з'являються при гострому і хронічному алкогольному галюцинозі після пропозиції лікаря до хворого вслухатися в монотонний звук метронома, годинника (симптом Бехтерєва). Можна запропонувати хворому поговорити по телефону, трубка якого роз'єднана з апаратом - хворий буде "чути" голос, що лунає в трубці (симптом Ашаффенбурга).

На різних етапах розвитку учення про психічні захворювання проводилась розробка теоретичних основ патогенезу галюцинацій, але жодна з теорій не пояснює всього їх різноманіття. Периферична теорія галюцинацій пояснювала їх виникнення порушеннями у різних відділах аналізаторів. Поступово більшість дослідників почали признавати провідним центральний механізм галюцинацій, при цьому одні пояснювали їх виникнення збудженням головного мозку, а інші – його гальмуванням.

І.П.Павлов вважав, що виникнення галюцинацій пов’язано із застійним збудженням у відповідному аналізаторі, внаслідок чого уявлення досягає ступеня реального сприйняття.

Відповідно до фазово-гальмівної теорії Є.О.Попова патоморфологічною основою галюцинацій є зрівняльна і парадоксальна фази неповного зовнішнього гальмування.

Відомо значення сенсорної деривації в генезі галюцинацій. Однак, дотепер немає загальноприйнятої теорії галюцинацій.

Синдроми порушень відчуттів і сприйняття

Синдроми галюцинозу (зорового, слухового, тактильного й ін.) - мниме сприйняття образів без реального подразнення відповідного аналізатора, без маревного трактування галюцинацій, із критичним відношенням чи без нього.

Синдром порушення схеми тіла - психосенсорні интеро- і пропріорецептивні розлади у вигляді спотворення сприйняття тілесного «Я», виявляється в почутті подовження, укорочення, скривлення кінцівок, голови, внутрішніх органів і т.п. Входить у структуру синдрому деперсоналізації.

Деперсоналізація – відчуття зміни психічного і (чи) фізичного, тілесного «Я». Хворі почувають відчуженим усе своє тіло чи його частину, відчужуються психічні процеси: мислення, поводження. Хворі почувають себе роботами, автоматами, не можуть контролювати свої рухи.

Дереалізація - відчуття зміни навколишнього (віддаленість, примарність, бляклість), усвідомлюється як незвичайний стан, супроводжується неприємними переживаннями, часто сполучається з явищами деперсоналізації. Спостерігається при депресії, шизофренії. При цьому орієнтування в навколишньому не порушен

Учбове видання