Теоретичні відомості. Види спектрального аналізу

Види спектрального аналізу. Одним із способів визначення хімічного складу речовини є спектральний аналіз. Розрізняють якісний і кількісний аналіз сполуки за її спектром. У залежності від характеру досліджуваного спектра існує наступна класифікація:

1) емісійний спектральний аналіз (аналіз за спектрами випромінювання), який дозволяє визначати елементний склад речовини;

2) абсорбційний аналіз (аналіз за спектрами поглинання у газі, рідині або твердому тілі), який дозволяє визначати як елементний, так і молекулярний склад речовини;

3) спектральний аналіз за спектрами комбінаційного розсіювання світла;

4) аналіз за спектрами люмінесценції;

5) спектральний аналіз за рентгенівськими спектрами.

Ця лабораторна робота присвячена дослідженню сталей методом емісійного спектрального аналізу.

Емісійний спектральний аналіз – це сукупність методів визначення елементного складу речовини за його спектром випромінювання. Якісний спектральний аналіз - це виявлення та ототожнення в спектрі аналізованої речовини спектральних ліній, що належать тому чи іншому елементу, що входить до складу речовини. Зазвичай для цього користуються найбільш чутливими лініями, тобто лініями, що спостерігаються у спектрі при мінімальній концентрації наявного елемента. Щоб уникнути помилок при якісному аналізі, необхідно встановлювати наявність елемента у зразку за декількома лініями; з цією метою використовують таблиці та атласи спектральних ліній елементів.

Кількісний спектральний аналіз заснований на зв'язку між інтенсивністю спектральної лінії і концентрацією елемента.

Опис експериментальної установки. Одним із традиційних промислових способів проведення візуального спектрального аналізу є якісний і кількісний аналіз за допомогою стилоскопа.

Цей прилад є стаціонарним, він призначений для аналізу порівняно невеликих зразків. Стилоскоп зібраний за авто-колімаційною схемою. До його складу входить жорстко закріплена трьохлінзова освітлювальна система.

Випромінювання від джерела світла 1 (рис. 9.1) направляється на зразок 5 трьохлінзовою освітлювальною системою (2,3,4). Двох-, трьох-, чотирьох- фокусні відстані цих лінз дорівнюють відповідно 70, 50, 60 мм. Така система дає рівномірне освітлення щілини. Щілина 5 постійної ширини (0,02 мм) прорізана на металевому шарі, нанесеному на скляну пластинку, остання склеєна з освітлювальною лінзою 4. Трапецієподібна лінза 6 направляє світловий пучок на об'єктив 11 з фокусною відстанню 275 мм.

Рис. 9.1. Оптична схема стилоскопа

Диспергуюча призма 12 закріплена нерухомо, інша ж (13), великий катет якої покритий дзеркальним шаром, може повертатися, внаслідок чого спектр зміщується в полі зору окуляра. Відбиті від посрібленого катета призми 13 промені знову проходять обидві призми й об'єктив 11 та за допомогою призми 9 направляються на дзеркало 8, відбиваючись від якого, попадають в окуляр 7.

До складу приладу входять два змінні окуляри зі збільшеннями 13,5" і 20", при цьому зниження збільшення супроводжується збільшенням поля зору, що необхідно при спостереженні спектрів з малою кількістю ліній.

У фокальній площині окуляра розташований фотометричний клин 10. Він являє собою вузьку смужку платинового шару змінної густини, нанесену на скляну пластинку і захищену іншою пластиною.

У комплекті зі стилоскопом знаходиться дуговий генератор, що встановлюється під спектральним апаратом. Один провід від генератора підводиться до заземленого корпуса приладу, інший - до тримача підставного електроду. Дисковий або циліндричний підставний електрод закривається знімним кожухом і одночасно виступає столиком для установки зразків, що аналізуються.

Зразок, що заточений на площину, слугує верхнім електродом. Напруга до нього подається через корпус приладу. Відстань між зразком і підставним електродом встановлюється за допомогою спеціального шаблона, який розташовується замість зразка на столику до упору з електродом. Зміну зразків варто здійснювати при вимкненому генераторі.

Жорсткий монтаж приладу забезпечує збереження оптичними деталями необхідного положення. Краще положення фокуса кожний дослідник підбирає переміщенням окуляра. Зсув розряду з оптичної осі усувають переміщенням підставного електрода в горизонтальній площині у напрямку, перпендикулярному до оптичної осі.

Методика проведення спектроскопічного аналізу. Розрізнювальну здатність стилоскопа перевіряють по лініях у дуговому спектрі заліза. Справний прилад дає добре розрізнення кожної пари ліній. Лінії у спектрі повинні мати рівномірну яскравість за висотою. У дуговому спектрі заліза при струмі 4 А і мідному підставному електроді над суцільним фоном чітко спостерігаються лінії, зазначені в табл. 9.1.

За інтенсивністю спектральних ліній можна здійснювати наближені оцінки концентрації домішок у речовині. Зовнішній зв'язок інтенсивності спектральної лінії з концентрацією добре помітний: чим більше вміст домішки у досліджуваному зразку, тим інтенсивніше лінії цієї домішки у спектрі. Сама поява лінії за певних умов спостереження може служити вказівкою наявності домішки.

Таблиця 9.1. Спектральні лінії для перевірки стилоскопу

Перевірка розрізнювальної здатності	Перевірка освітленості
5079,24 -5079,75	4275,13
5191,46 - 5192,35	6147,37
5409,79 - 5410,91	4643,47

Так, лінія молібдену 5533 в спектрі сталі від дуги при 4 А з'являється, починаючи з концентрації близько 0,01 %; лінія 4810, 53 стає помітною при вмісті цинку в міді близько 0,005 %. Визначення кількісного змісту домішки в зразку буде більш достовірним, якщо проводити його за відношенням інтенсивностей двох спектральних ліній. Такий спосіб є основою сучасного кількісного аналізу і відомий під назвою методу "гомологічних пар " чи методу "внутрішніх стандартів".

Для проведення аналізу зазвичай вибирають пари ліній однакового характеру, тобто або обидві дугові, або іскрові, найкраще, якщо енергії їх збудження будуть дуже близькі. Термін “гомологічні чи однорідні пари” якраз і відбиває саме цю умову. Якщо вона буде дотримана, то невеликі зміни режиму порушення спектра, що завжди мають місце в джерелах світла, не позначаться на оцінці відносної інтенсивності гомологічних ліній. Найчастіше внутрішнім стандартом служать лінії заліза, а для латуні і бронзи — міді.

Основна мета роботи - виявлення заліза, ванадію, марганцю в запропонованих зразках. Для цього використовують атлас спектральних ліній чи таблиці (не менш двох) елемента домішки, який необхідно визначити. Потім перевіряють перешкоди і накладення. Лініями, що заважають, умовно називають лінії елементів, які за їх положенням в спектрі можна помилково прийняти за лінії елементів, що аналізуються. Ширина смуги накладень залежить від довжини хвилі лінії, що розглядається. У червоній області дисперсія менше, тому лінії, що заважають, варто перевіряти на ділянці 8-10 , а в синій області цей інтервал обмежується декількома ангстремами. При дослідженні смуги накладень важливо знати інтенсивності ліній, що заважають, для оцінки ступеня впливу можливих накладень.

Виконавши зазначені вище оцінки аналітичних ліній і ліній, що заважають, ширини смуг накладень, приступають безпосередньо до якісного аналізу.

Для спрощення роботи з атласами і таблицями прийнята система наступних умовних позначок.

1. Лінія елемента, що визначається, є такою ж за інтенсивністю, як і лінія порівняння основної речовини. У цьому випадку оцінку зображують знаком рівності, що ставиться між умовними найменуваннями спектральних ліній. Цифра, що стоїть на першому місці, вказує на умовний номер лінії у даній області спектра, що розглядається, в окуляр. Далі йде символ елемента, що визначається, з індексом унизу, який являє собою порядковий номер групи аналітичних ліній, обраної для проведення аналізу. Наприклад, 1Сr₂ означає, що мова йде про лінію, розташовану в другій групі хрому. Лінії ж порівняння позначаються просто цифрою без вказівки символу елемента і групи. Запис " 0,1% - 1Сr₂ = 2" означає, що при 0,1% Сr у групі Сr₂ спектральна лінія хрому з довжиною хвилі 4254,35 дорівнює за інтенсивністю лінії заліза з довжиною хвилі 4247, 43 . Інколи оцінка інтенсивності записується без зазначення групи й елемента, тобто для даного приклада "1=2". Не кажучи про парадоксальність такої рівності, у цьому випадку треба окремо зазначати, що цей запис належить до другої лінії хрому.

2. Лінія елемента, що визначається, слабкіше за інтенсивністю, ніж лінія порівняння. Таку оцінку позначають знаком "<", який вказує, що інтенсивність лінії, що стоїть ліворуч від знака, менша, ніж інтенсивність лінії, що стоїть праворуч. Наприклад, запис "0,3% - Mn_i < 2" означає, що при вмісті марганцю близько 0,3 % лінія марганцю з довжиною хвилі 4823, 52 за інтенсивністю слабкіше, ніж лінія порівняння заліза з довжиною хвилі 4859,75 .

3. Лінія елемента, що визначається, сильніше за інтенсивністю, ніж лінія порівняння. Таку оцінку позначають знаком ">", який вказує, що інтенсивність лінії, що стоїть ліворуч від знака, більша, ніж інтенсивність лінії, що стоїть праворуч.

4. Лінія елемента, що визначається, або значно слабкіша за інтенсивністю, або значно сильніша, ніж лінія порівняння. У цих випадках вживають знаки ">>" і "<<" відповідно.

5. В усіх інших випадках оцінки інтенсивностей описуються словами.

Маркірування легованих сталей. Для позначення марок сталі застосовується система, прийнята у державних стандартах. Позначення складаються з послідовності цифр і літер, що вказують на приблизний склад сталі.

Кожний легуючий елемент позначається певною літерою: Н - нікель; Х - хром; К - кобальт; М - молібден; Г - марганець; Д - мідь; Р - бор; Б - ніобій; Ц - цирконій; С - кремній; П - фосфор; Ч - рідкоземельні метали; В - вольфрам; Т - титан; А - азот; Ф - ванадій; Ю - алюміній.

Перші цифри в позначенні вказують середній зміст вуглецю в сотих частках відсотка. Цифри, що йдуть за літерою, вказують на приблизний вміст даного легуючого елемента (при кількості елемента менш 1 % цифра відсутня; при вмісті 1 % ставиться цифра 1; 2%- цифра 2 і т.д.).

Отже, сталь складу 0,1-0,15% С і 1,3-1,7% Мn позначається 12Г2; сталь складу 0,28-0,35% С; 0,8% Сr; 0,9% Мn; 0,8% Si позначається 30XГC і т.д.

Для того, щоб показати, що в сталі міститься обмежений зміст сірки і фосфору (S<0,03%; P< 0,03%), а також що дотримано всі умови металургійного виробництва високоякісної сталі, наприкінці позначення марки ставлять літеру А (літера А всередині марочного позначення вказує на наявність азоту, спеціально введеного у сталь).

Однак у ряді випадків для скорочення числа знаків у позначенні трохи відступають від точного дотримання держстандартів (особливо це стосується позначення складу складнолегованих сталей).

Наприклад, в інструментальних сталях, які містять більше 1% вуглецю, цифри, що позначають його вміст, не вказують. Так, інструментальна сталь з 1,45-1,7% С; 11,0-12,5% Cr і 0,5-0,8% Мо позначається Х12М.

Для сплавів із вмістом заліза менш 50% і великою кількістю різних легуючих елементів усі вони вказуються лише літерами, за виключенням нікелю, вміст якого позначається цифрою. Незважаючи на те, що для всіх сталей неможливо застосувати у повному обсязі приведену систему маркірування, вона все ж таки є більш зручною і наочною, ніж системи маркірування сталей, що використовуються в інших країнах (США, Англії, Німеччини й ін.).

Date: 2015-07-24; view: 510; Нарушение авторских прав