Право на відшкодування

22.3.1. Суб'єкти

Право на відшкодування шкоди у сфері кримінального пронесу мають такі особи.

По-перше, громадяни, яким ця шкода завдана незаконними діями органів досудового розслідування, прокурора та суду.

У ч. 3 ст. 13 Закону йдеться про громадян, які перебували "під слідством і судом". Що означає перебувати під слідством і судом Законом не визначено. Період перебування "під слідством і судом" у слідчій і судовій практиці визначається як час між моментами початку фактичного обмеження прав особи або притягнення її до кримінальної відповідальності та ухваленням щодо неї реабілітаційного рішення. Останнє може бути ухвалене під час досудового розслідування, судового провадження, виконання судового рішення, а також після його виконання.

Якщо кримінальне провадження закрите на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає (ч. 3 ст. 1176 ЦК).

Фізична особа, яка у перебігу досудового розслідування або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, не має права на відшкодування шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК).

По-друге, у разі смерті громадян, яким повинна була бути відшкодована шкода, право на її відшкодування переходить до їх спадкоємців.

22.3.2. Юридич ні факти з настанням яких виникає право

Юридичними фактами, з настанням яких виникає право на відшкодування шкоди в українському кримінальному процесі є:

1) ухвалення виправдувального вироку суду;

2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян;

3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, право на відшкодування виникає з моменту набуття чинності реабілітаційними рішеннями суду або органів кримінального переслідування, незалежно від вини службових осіб цих органів. Для виникнення зазначеного права не має значення те, чиї дії (заявника про злочин, свідків, експертів, слідчих, прокурорів, суду тощо) стали підставою кримінального переслідування реабілітованої особи і ухвалення щодо неї обвинувального вироку суду. Держава покладає відповідальність за це лише на органи кримінального переслідування та суду і гарантує повне відшкодування та компенсацію шкоди шляхом виплат відповідних сум за рахунок державного бюджету.

Ухвалення реабілітаційного рішення (наприклад, виправдувального вироку) не має наслідком автоматичне поновлення у всіх порушених правах і відшкодування (компенсацію) шкоди. Це відбувається у позовному порядку. Важливим аспектом

реалізації права на відшкодування і компенсацію шкоди є роз'яснення відповідними державними органами особі порядку його реалізації.