Апеляція

13.2.1. Поняття і різновиди

Апеляційне провадження - це стадія кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляційними скаргами сторін рішень місцевих судів у кримінальних справах, що не набрали законної сили, і рішень цих судів у стадії досудового розслідування, які набрали законної сили. Підстави і процесуальний порядок апеляційного провадження регламентовані у гл. 31 КПК.

Світова практика знає 2 різновиди апеляційного провадження: 1) повна апеляція; 2) неповна апеляція. Для віднесення апеляційного провадження до одного із цих різновидів мають значення повноваження суду апеляційної інстанції.

Для повної апеляції притаманними є такі ознаки: повторне дослідження доказів в повному обсязі, надання суду нових доказів; відсутність права на повернення справи до суду першої інстанції; ухвалення нового рішення або залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Ознаками неповної апеляції є: заборона посилатися на нові докази, не розглянуті судом першої інстанції; обмеженість дослідження доказів, яке в цілому засноване на аналізові письмових доказів; можливість повернення справи до суду першої інстанції для нового розгляду справи по суті ухваленого рішення.

В Україні запроваджена змішана апеляція, яка має риси як повної (повторне дослідження доказів в повному обсязі), так і неповної (можливість повернення справи до суду першої інстанції) апеляцій.

Залежно від того, чи здійснюється апеляційне провадження у присутності учасників кримінальної справи, воно поділяється на письмове і "усне". Письмове провадження передбачає можливість перегляду судового рішення за відсутності учасників провадження, які заявили клопотання про це. Однак, якщо суд апеляційної інстанції дійте висновку, що необхідно провести апеляційний розгляд, він призначає такий

розгляд. "Усне" провадження в апеляційному суді здійснюється у звичайному порядку, у присутності учасників провадження.

Апеляційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона виникає і існує тільки в результаті реалізації представниками сторін свого диспозитивного права на оскарження рішення суду першої інстанції.

Гарантії справедливості судового розгляду є застосовними й до апеляційного провадження, оскільки воно становить частину цілого процесу розв'язання питання про обгрунтованість оспорюваного кримінального обвинувачення ("Ross v. the United Kingdom"). У апеляційному провадженні діють усі засади кримінального провадження (відкритість, змагальність тощо).

13.2.2. Значення

13.2.2.1. Позитивне зн ачен н я

Стадія апеляційного провадження має таке значення:

1) є додатковою гарантією справедливості рішення місцевого суду;

2) є гарантією від незаконного і необгрунтованого засудження обвинуваченого;

3) є гарантією прав і законних інтересів не тільки обвинуваченого, а й потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу;

4) формує єдину судову політику, сприяючи підвищенню якості судового розгляду кримінальної справи судами першої інстанції, що діють у межах територіальної юрисдикції суду апеляційної інстанції;

5) сприяє тому, щоб не допускалось звернення до виконання незаконних і необгрунтованих вироків;

6) забезпечує виправлення помилок, яких припустився суд першої інстанції,

7) ухвалене судом апеляційної інстанції рішення за результатами перегляду справи, може бути оскаржене у касаційному порядку;

8) з ухваленням судом апеляційної інстанції рішення за апеляцією в учасників кримінального процесу виникає право на звернення до ЄСПЛ у зв'язку із використанням усіх національних засобів правового захисту, оскільки ЄСПЛ вважає ці засоби вичерпаними після перегляду судового рішення в останній національній судовій інстанції, яка вправі переглядати фактичні обставини справи.

13.2.2.2. Не гативне зн ачен н я

Інститут апеляційного провадження (оскарження), крім притаманних йому позитивних рис, має і негативні. Серед останніх слід виокремити такі:

1) існування в кримінальному процесуальному праві інституту апеляційного провадження пов'язане із офіційною недовірою до місцевих судів;

2) кожен випадок скасування або зміни в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції похитує авторитет нижньої (основної) ланки судів;

3) апеляційне провадження не дає вагомих гарантій того, що нове рішення буде більшою мірою узгоджуватися із інтересами правосуддя, ніж оскаржене судове рішення. Навпаки, провадження в апеляційному порядку потенційно здатне знижувати ці гарантії. Такий висновок грунтується на таких положеннях:

- апеляційні суди у більшості випадків віддалені від населення, через що вони є менш доступними для нього. Ця обставина може бути причиною нез'явлення учасників процесу до суду. А іноді закон допускає розгляд справи апеляційним судом без наявності сторін;

- за такого порядку порушується засада змагальності й положення щодо безпосередності дослідження судом доказів, оскільки він часто працює лише з письмовими матеріалами, що є у справі;

- якщо навіть апеляційний суд вирішить провести судове слідство, то показання свідків вже не матимуть тієї доказової сили, яку вони мали у місцевому суді, через те, що минув певний час;

- у тих випадках, коли підсудний був виправданий в суді першої інстанції колегіально діючим судом (3 судді) - 2 проти одного, а в апеляційному суді обвинувачений такою самою більшістю суддів, то загальна кількість голосів, поданих в обох інстанціях за виправдання і засудження є однаковою - 3 і 3, але вирок залишиться обвинувальним попри те, що в першій інстанції справа слухалася за більш сприятливих для правосуддя умов.

Наявність таких недоліків апеляційного провадження не заважає його існуванню в різних формах у всіх європейських державах. Це означає, що апеляційне провадження має набагато більше позитивного, ніж негативного, а останнє не є перешкодою для виконання цим провадженням своїх завдань.

13.2.3. Заг альні положення провад ження

Процесуальна діяльність в стадії апеляційного провадження здійснюється на підставі таких загальних положень.

1) Свобода оскарження судових рішень. Зміст цього положення полягає в тому, що:

- право на оскарження рішення суду першої інстанції є диспозитивним правом учасників (сторін), яким вони можуть вільно скористатися. При цьому свобода

учасників виявляється у самостійному вирішенні питання як про подання апеляції, її зміну та доповнення, так і про відкликання апеляції;

- перегляд судового рішення в апеляційному порядку не ставиться в залежність від будь-яких умов: різновиду рішення; характеру злочину; тяжкості покарання; особи засудженого тощо;

- не передбачається внесення до апеляційного суду грошової застави особою, яка подає апеляцію.

2) Перевірка як законності, так і обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє.

- правильність встановлення фактичних обставин справи, в тому числі шляхом їх повторного дослідження;

- правильність застосування кримінального закону;

- дотримання норм кримінального процесуального закону.

3) Перевірка законності і обгрунтованості судового рішення тільки в межах поданої апеляції. Це загальне положення є виявом змагальності сторін. Із нього можуть бути винятки:

- не перевіряються висновки суду першої інстанції щодо обставин кримінальної справи, які не можна оскаржувати в апеляційному порядку;

- якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

4) Короткостроковість термінів подання апеляції. Для подання апеляції законодавством встановлюються стислі терміни. Короткостроковість термінів подання апеляції на рішення суду, що не набрало чинності, не є обмеженням прав учасників, які мають право на апеляцію. Строк подання апеляції є нетривалим, оскільки юридична невизначеність рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, не повинна тривати довго. Але цей строк не може бути і стислим настільки, щоб обмежити доступ потенційних апелянтів до апеляційного суду через фізичну неспроможність підготувати і подати апеляцію у строк.

В Україні строки подання апеляції залежать від різновиду оскаржуваного рішення суду: протягом 30 днів на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні ПЗМХ чи ПЗВХ; протягом 7 днів на інші ухвали суду першої інстанції (наприклад, про видалення із зали судового засідання); протягом 5 днів на ухвали слідчого судді (ч. 1, ч.

2 ст. 309 КПК). Строки подання апеляції відраховують з дня проголошення (оголошення) оскаржуваного рішення.

5) Апеляційне провадження може бути здійснене за апеляцією на одне й те саме рішення місцевою суду у одній кримінальній справі лише один раз. Це положення не поширюється

на випадки, коли кримінальна справа після її перегляду апеляційним судом була направлена для повторного розгляду до суду першої інстанції, а рішення останнього стало предметом апеляції.

13.2.4. Право на апеляцію

Право на апеляцію мають учасники судового розгляду, інтереси яких зачіпає судове рішення. Осіб, які мають право подавати апеляцію (ст. 393 КПК), називають апелянтами. їх усіх об'єднує те, що вони мають певний інтерес у результатах вирішення кримінальної справи, який не задовольнило рішення суду першої інстанції.

Важливим аспектом реалізації права на апеляцію є розумний підхід до встановлення строків оскарження (див. вище). Розглядаючи питання про допуск до розгляду апеляції, поданої з пропущенням строку, встановленого законом, суд повинен ґрунтовно розглянути клопотання про його поновлення, врахувавши усі правові аспекти, і належним чином обгрунтувати відхилення.

Підстави відхилення апеляцій повинні бути врегульовані процесуальним законом. За українським законом у апеляційному порядку не можна оскаржувати вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити обставини, встановлені досудовим розслідуванням. Не дозволяється оскарження вироку в апеляційному порядку й з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. Учасники угод про визнання винуватості та про примирення позбавляються права на оскарження вироків, якими ці угоди затверджено. Зазначені положення спрямовані на уникнення тяганини під час судового розгляду, здійснення його протягом розумних строків.

13.2.5. Повідомлення про над ход ження апеляцій і про слухання

Учасники кримінального провадження, які мають право подавати апеляції, повинні бути завчасно повідомлені про надходження апеляцій від інших учасників. Про надходження апеляцій мають повідомлятися усі потенційні апелянти, незалежно від того, представляють вони одну сторону чи різні. Повідомлення про надходження апеляцій має на меті інформування заінтересованих учасників провадження про факт подання апеляції у їхній справі і про її зміст з тим, щоб мати можливість або приєднатися до апеляційних вимог, або подати заперечення на апеляцію.

Дуже важливо, аби учасники процесу, які подали апеляції, були завчасно повідомлені про час та місце перегляду судового рішення у суді апеляційної інстанції. Строк між повідомленням про початок слухань і останнім моментом подання заперечення на апеляцію повинен бути достатнім (розумним). На апелянта і його захисника (адвоката) не можна покладати обов'язок самостійно з'ясовувати у суді час і місце слухання. Знання захисником (адвокатом) процедури подання і розгляду апеляції не може бути виправданням неповідомлення його про час і місце засідання суду апеляційної інстанції.

Повідомлення про слухання, крім вчасності його здійснення, повинно відповідати вимозі щодо його зрозумілості для адресата (апелянта), тобто бути здійснене мовою, яка є для нього рідною або якою він вільно володіє.

13.2.6. Зміна кваліфікації обвинувачення

В апеляційному провадженні діє правило "заборона повороту на гірше", під яким розуміють недопустимість погіршення становища засудженого, виправданого порівняно із становищем, встановленим вироком суду першої інстанції. Апеляційний суд не вправі застосувати щодо засудженого більш суворий кримінальний закон або призначити більше покарання, скасувати виправдувальний вирок, скасувати рішення суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбуття покарання. Він також не може погіршити становище засудженого в частині фактичних обставин справи, у тому числі й тоді, коли це не тягне зміни кримінально-правової кваліфікації злочину.

Заборона повороту на гірше є суттєвою гарантією правосуддя і прав людини. Вона сприяє реалізації іншого загального положення апеляційного провадження - свободи оскарження судового рішення.

Заборона повороту на гірше може бути як абсолютною, так і мати певні винятки. Останні полягають у тому, що суд апеляційної інстанції вправі погіршити становище засудженого за певних умов, наприклад, якщо в апеляції сторони обвинувачення (прокурор, потерпілий чи його представник - ст. 421 КПК) ставилося питання про це; в апеляційному суді було проведено судове слідство, під час якого були досліджені фактичні обставини справи, тощо. Абсолютна заборона стосується випадків подання апеляційної скарги самим засудженим, виправданим. Абсолютною є також заборона апеляційному суду розглядати обвинувачення, що не було предметом розгляду у суді першої інстанції.

Зміна кваліфікації обвинувачення може бути причиною погіршення становища апеляційним судом, якщо обвинувачення перекваліфіковане на більш тяжке. Але сама по собі зміна кваліфікації обвинувачення в умовах апеляційного провадження, які передбачають новий розгляд фактичних обставин справи, не несе жодної загрози засудженому, якщо забезпечені його права. 1) бути докладно і вчасно повідомленим про підстави обвинувачень, висунутих проти нього, та 2) мати достатньо часу і можливостей для підготування свого захисту. Суттєвим критерієм для визначення достатності часу для підготовки до захисту від обвинувачення, кваліфікація якого змінилася, є суть цих змін. Якщо зміни стосуватися лише правової оцінки фактів, що вже були предметом розгляду у суді першої інстанції, то час, необхідний для підготовки до захисту, може бути меншим, ніж у випадку, коли до обвинувачення додані нові факти.

13.2.7. Допустимість нових д оказів.

Повідомлення щодо змісту доказів

Сторона захисту в апеляційному суді має право на повідомлення щодо змісту нових доказів у кримінальній справі. Неповідомлення засудженому і його захисникові про надходження нових документів або відомостей є порушенням права на захист, а тому є несумісним з вимогами ст. 6 ЄКПЛ щодо справедливого судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції, оскільки він "перевирішує" кримінальну справу за фактичними обставинами, вправі, керуючись положеннями ч. 3 ст. 404 КПК, приймати нові докази та виправляти порушення, пов'язані із ненаданням стороні захисту доступу до доказів під час досудового розслідування та у суді першої інстанції. Ненадання такої можливості є порушенням права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ у рішенні "Vaturi v. France" констатував порушення ст. 6 ЄКПЛ у ситуації, коли особу протягом досудового розслідування і судового розгляду було позбавлено права клопотати про вчинення слідчих дій, заперечувати особам, які висували обвинувачення проти неї, та наводити власні контраргументи, допитувати і вимагати допиту свідків, а суд апеляційної інстанції також відхилив єдину вимогу бути заслуханим та мати очну ставку. У цьому рішенні зазначено, що вся система обраного обвинуваченим захисту, в основу якої було покладене слухання на відкритому засіданні у вигляді змагального процесу і заслуховування свідків як обвинувачення, так і захисту, виявилась скомпрометованою, оскільки особі не надали адекватної та достатньої можливості для користування своїм правом на захист.

У тих випадках, коли суд апеляційної інстанції ухвалює нове (інше) рішення на підставі тих самих фактів, що були покладені в основу рішення суду першої інстанції, він повинен навести мотиви цього. Особливо це стосується рішень, якими погіршується становище засудженого. У справі "Vidal v. Belgium" ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 ЄКПЛ, оскільки апеляційний суд після виправдувального вироку суду першої інстанції постановив обвинувальний вирок, не маючи нових доказів і не мотивувавши свого рішення.

13.2.8. Повноваження сулу апеляційної інстанції за наслід ками розг ляд у апеляційної скарги

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та постановити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суп апеляційної інстанції, крім вищезазначених рішень (за винятком скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції), має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження: до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження; до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.