Основні комунікативні ознаки культури мовлення. Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція

Основні комунікативні ознаки культури мовлення

Нормативність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, стислість, логічність, аргументованість, правильність, чистота, достатність і ясність, етичність і естетичність, образність, милозвучність.

Рекомендована література:

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003.

2. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 256 с.

3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2005. – 368 с.

4. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. 2-ге вид., випр. – К.: Вища шк., 2005. – 462 с.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К., 1993.

6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

7. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 367 с.

8. Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 88с.

Культура мови – це володіння мовними нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення. Висока культура мови неможлива без загальної високої культури.

Культура суспільства – це рівень досягнень, ступінь розвитку розумового, духовного і громадського життя суспільства.

Культура мови – наявність у людини постійної потреби шліфувати свою мову (вимову, словник, граматику), розширювати свої знання, як у галузях мови, так і через мову.

Культурна людина – освічена, але не тільки. Це вся людина у всій сукупності не лише зовнішніх проявів, але й внутрішніх якостей.

Культура спілкування – вміння встановлювати зворотній зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи, проблеми іншої людини.

Культура поведінки – внутрішня культура людини + зовнішні прояви цієї культури.

Мовленнєвий етикет обслуговує етикет поведінки. Це значний у кожній мові спектр висловлювань, що охоплюють формули привертання уваги для встановлення контакту і т.д.

Культура управління – сукупність вимог, що ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, і вимог до особистих якостей людей, які здійснюють управління. Це уважне ставлення до потреб і турбот людини, оперативний розгляд усіх звернень і прохань, дотримання етичних норм поваги до іншої людини і самоповаги. Культура управління виключає прояви грубості, інтриги, заздрощів, нетерпимості до думки інших тощо. Риси керівника: ввічливість, пунктуальність, справедливість тощо.

Для того, щоб добре володіти культурою мови, потрібно:

Ø прагнути цього;

Ø шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

Ø багато читати твори різних авторів (українських та зарубіжних);

Ø намагатися, використовуючи практично кілька мов, добре оволодіти нормами кожної з них, не допускати змішування мовних явищ;

Ø незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників;

Ø критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова;

Ø не йти за модними течіями, що виявляють себе в окремих виданнях, в окремих авторів або соціальних чи професійних групах людей.

Культура і мова – поняття невіддільні, бо культура – це все те, що створює людство для забезпечення своїх матеріальних і духовних потреб, а мова – це те, що обслуговує процес створення культури певного народу і робить посильний внесок у світову культуру. Мова є складником культури і це не випадковий засіб спілкування, а особлива, притаманна саме цьому народові форма мислення, втрата якої нічим не може бути компенсована.

Культура мовлення формується: багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення, умінням розрізняти нейтральні і стилістично марковані мовні одиниці, недопущенням стильового чи експресивного дисонансу, фонетико-інтонаційною виразністю (у тому числі володінням темпом, ритмом, силою голосу), знанням психологічних особливостей народу, якому належить дана мова.

Визначаючи якісні ознаки культури мовлення, враховуємо як суто мовні його особливості, так і позамовні чинники. З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), ясність, виразність, емоційність.

Основні комунікативні ознаки культури мовлення:

1. Нормативність мовлення. Це найголовніша особливість, ознака мовленнєвої культури, в якій знаходить вияв сформоване у кожного вміння всебічно користуватися мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.

Мовна норма – сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови й суспільства, як головна категорія культури мови і важливе поняття загальної теорії мови. Вияв окремої мовної норми полягає в дотриманні й реалізації в усному й писемному мовленні певної історично усталеної одиниці літературної мови.

Основні різновиди мовних норм: фонетичні (і фонологічні), орфоепічні, лексичні, фразеологічні, морфемно-словотвірні, морфологічні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, стилістичні.

2. Змістовність, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

3. Послідовність, яка досягається правильним та послідовним викладом фактів, логічним рухом від початку до кінця висловлювання, без пропусків та “перестрибувань”.

4. Багатство, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. Багатство мовлення, яке найбільше визначається кількістю слів у мові, усталеністю їх лексичних значень і морфемно-морфологічних форм, розгалуженістю синтаксичних конструкцій і т.ін., слугує, крім іншого, матеріалом для стилістичних спроможностей мови, основою мовленнєвого мистецтва.

Багатство мови (відповідно, і багатство індивідуального мовлення) найповніше виявляється тоді, коли мовці всебічно урізноманітнюють усе сказане й написане ними.

Синонімічне поняття – різноманітність мовлення, хоча багатству мовлення протиставляється бідність, а різноманітності – одноманітність.

Багатство мовлення окремої особи – це одночасно:

Ø різноманітність мовлення;

Ø стилістична багатовалентність, якнайширша об’ємність і вміле використання мовних засобів;

Ø колективно-нормативне і водночас індивідуальне інтонування висловлюваного усно;

Ø усталене писемне оформлення думки.