В результаті виконання даної роботи студент повинен

ЗНАТИ: – класифікацію та основні хвороби бджіл.

ВМІТИ: – провести попередній діагноз на підставі характерних клінічних ознак хвороби.

САМОСТІЙНА ПІДГОТОВКА ДО ЗАНЯТТЯ

За підручниками та лекційним курсом ознайомитися з теоретичним матеріалом по темі роботи.

МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Теоретична частина даного курсу, що стосується хвороб бджіл; уражені зразки стільників і розплоду, декілька хворих бджіл; лупи з 7- або 10-кратним збільшенням, мікроскоп, препарувальні голки, ножиці і пінцет.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Загальна характеристика хвороб, їх класифікація

Хвороби бджіл класифікуються по:

· сезонності проявів;

· віку уражених бджіл;

· походженню хвороб;

· клінічним і патологоанатомічним ознакам.

Розрізняють хвороби по сезонності: зимові, весняні, літні і травневу хворобу. Це примітивне ділення, яке вказує лише на відносний зв'язок хвороб за сезонами року, та і то не завжди. Тому зимові і весняні хвороби об'єднують в зимово-весняні, а травнева може виникнути не тільки в травні, але і в червні-липні.

За віком уражених бджіл їх ділять на хвороби розплоду і дорослих бджіл. Хвороби розплоду ділять на хвороби личинок старшого віку (запечатаного розплоду) і хвороби молодших личинок відкритого розплоду. Оскільки розплід буває тільки навесні і літом, обстеження сімей і заходи щодо запобігання його хворобам проводять тільки влітку. Дорослі ж бджоли живуть на пасіках круглий рік, причому найдовше живуть зимові бджоли. Несприятливі умови зимівлі можуть викликати захворювання бджіл нозематозом, токсикозом паді, акарапідозом. Ці хвороби розвиваються взимку, а виявляються наприкінці зими і навесні.

Проте не можна проводити ділення хвороб бджіл тільки за віком. Бджоло сім’я – єдине ціле, нерозривно зв'язане співтовариство дорослих особин і розплоду, тому схильні до хімічного або паді токсикозу, європейського гнильцю, аспергильозу як перші, так і другі. Навіть такі хвороби дорослих бджіл, як нозематоз і акарапідоз, позначаються на розплоді: бджоли гірше годують і обслуговують личинок, що може викликати їх захворювання і загибель. Тому, намагаючись визначити причину загибелі розплоду, обов'язково звертають увагу на стан всієї сім'ї.

Класифікація хвороб за походженням – найбільш точна і правильна. У її основі лежить етіологічна, або причинна ознака, яка відразу ж вказує на походження хвороби і дає можливість поставити правильний діагноз і провести необхідні оздоровчі заходи.

Хвороби бджіл по етіології (причині виникнення) ділять на дві групи: незаразні і заразні. Незаразні хвороби проявляються без збудника і не передаються від хворих сімей до здорових. Причинами виникнення їх можуть бути різні порушення умов утримання, розведення і годування. Їх класифікація дана нижче.

Рисунок 1 – Схема класифікації хвороб бджіл.

Найчастіше незаразні хвороби бджіл виникають під впливом порушення умов годування. Це, в першу чергу, кормовий токсикоз (хімічний, падевий, нектарний або пилковий, сольовий). При нестачі кормів у бджіл виникає дистрофія (розлад харчування). При нестачі пилку – білкова дистрофія, при нестачі меду – вуглеводна дистрофія. Порушення умов утримання виражається або в охолодженні або в перегріванні бджолиного гнізда. При охолодженні бджіл з'являється «застуджений розплід», при перегріванні – «запарювання» бджіл. Порушення умов розведення буває при близькоспорідненому схрещуванні бджіл і відсутності відбору на плем'я стійких до хвороби, зимостійких і продуктивних бджолиних сімей. В результаті з'являються нежиттєздатні бджоли.

Заразні хвороби виникають внаслідок попадання в організм бджоли збудника і передаються від хворих сімей до здорових. Залежно від виду збудника хвороби кваліфікують на інфекційні і інвазивні. Збудники інфекційних хвороб – мікроорганізми рослинного походження: бактерії, віруси, гриби, рикетсії. Бактерії викликають бактеріози (американський гнилець, європейський гнилець, септицемія), віруси – вірусні захворювання (параліч, мішотчастий розплід і ін.), гриби-мікози (аспергільоз, аскосфероз, меланоз), рикетсії – рикетсіоз.

Інвазивні хвороби виникають під впливом організмів тваринного походження – простих, кліщів, гельмінтів, комах. Прості викликають протоози (нозематоз, амебіоз, грегаріноз), кліщі – арахноідози (акарапідоз, варроатоз), гельмінти – гельмінтози (мермитидоз), комахи – ентомози (браульоз, мелеоз).

Умови виникнення, поширення і перебігу хвороб бджіл.

Збудники хвороби проникають в організм комахи (різними шляхами: через шкірний покрив (гриби), кишечник (збудники американського і європейського гнильця, нозема, віруси і ін.), дихальця (кліщ акарапіс, збудник септицемії), через піхву (збудник меланозу). Відбувається зараження бджіл з кормом при нозематозі, гнильцевих захворюваннях.

Джерелом поширення заразних хвороб бджіл зазвичай бувають хворі сім'ї. Це відбувається або шляхом безпосереднього зіткнення хворих бджіл із здоровими, при контакті бджіл із зараженими предметами, а також через живих переносників: кліщів, воскову міль, ос, мух, жуків і інших комах. Хворі бджоли виділяють збудника в зовнішнє середовище із слиною, каловими масами, через трахеї і дихальця, а хворі матки – через яйцеклад разом з відкладеним в комірку яйцем.

Одним з розповсюджувачів хвороб є бджоляр, якщо він порушує елементарні правила профілактики на пасіці. Цьому сприяє передача від заразних сімей здоровим бджолиного розплоду, бджіл, маток, перги, меду і так далі. Тому, щоб уникнути поширення хвороб бджоляр зобов'язаний після огляду хворих сімей ретельно дотримуватись всіх зоогігієнічних вимог: мити руки, дезинфікувати бджільницький інвентар, що застосовувався при огляді сімей.

Тривалість (від моменту зараження до появи перших ознак хвороби) інкубаційного періоду залежить від виду збудника, їх кількості і патогенності, від стану бджолиної сім'ї і зовнішніх умов).

Умовою виникнення і масового поширення хвороб можуть бути неблагополучні умови зовнішнього середовища: нестача або недоброякісність корму, погодні умови, антисанітарійне утримання бджолиних сімей, порушення вимог, що пред'являються до зимівника, наявність в них гризунів. В сильних сім'ях, добре забезпечених доброякісним кормом, працездатні бджоли, швидко очищають забруднені комірки стільників, активно проводять збирання перги і нектару, можуть не хворіти навіть за умови попадання в організм мікробів. Не всі бджолині сім'ї однаково схильні до зараження. Деякі з них в природних умовах мало сприйнятливі до захворювання, тобто володіють імунітетом, незважаючи на наявність в їх гніздах хвороботворних мікробів. За хороших умов утримання, догляду і годування у бджіл можна створити штучний імунітет, наприклад, до американського гнильцю, шляхом спрямованого виведення і підбору порід бджіл, що проявляють підвищену стійкість до цього захворювання.

Діагностика хвороб

Американський гнилець (злоякісний гнилець) – інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю дорослих личинок і передлялечок, проявляється влітку, рідше навесні.

Збудник – Bac. Larvae. Спороутворююча, рухлива і грампозитивна паличка розміром 2,5х0,8 мкм. У меді спори зберігають вірулентність більше року, а у висохлих трупах личинок – декілька років. У воді при 100°С спори гинуть через 13 хвилин. Кип'ячення воску у відкритому посуді викликає загибель спор лише на п'ятий день, а в автоклаві при тиску 0,15 МПа – за 2 години. 1% розчин перекису водню, що підкисляється оцтовою або мурашиною кислотою, вбиває спори в трупах личинок за три години, 10% розчин кальцинованої соди (Na₂SO₄) – за 4 хвилини, а 10% розчин натрію гідроокису за дві хвилини.

Епізоотологічні дані. Джерело інфекції – трупи личинок у яких міститься близько 2,5 млрд. спор.

У бджолиній сім'ї збудник передається, в основному, молодими бджолами, які чистять комірки і годують личинок. При цьому вони інфікують мед, яким заражають личинок при їх годуванні.

На пасіці збудник хвороби поширюється через інфіковані спорами рамки з розплодом, вулики, стільники, вощину, мед, пилок і пергу, бджільницький інвентар і так далі, через бджіл-злодійок.

Збудник може поширюватися паразитами – восковою міллю, осами, мурашками, а також різними кліщами, особливо Warroa jacobsoni.

Захворювання зустрічається на всіх материках і в різних кліматичних зонах.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період складає 3-7 днів. На початку захворювання відзначають ураження поодиноких личинок, розташованих в різних місцях. З часом число їх збільшується. На стільниках, зайнятих одновіковим розплодом, зустрічаються порожні комірки, комірки з яйцями і загиблими личинками. Захворюють зазвичай дорослі запечатані личинки.

Трупи личинок, що розкладаються, знаходяться на нижній стінці комірки і мають в'язку тягучу консистенцію, що нагадує густий клей. Колір личинок змінюється від сіро-білого до темно-коричневого. Загиблі личинки набувають запаху столярного клею. Воскові кришечки над загиблими личинками темніють, западають і продірявлюються. Пізніше гнильна маса висихає і міцно прилипає до нижніх стінок комірок у вигляді темно-коричневих скориночок, від яких бджоли не можуть очистити комірку і не відкладають в них яйця.

Профілактика і заходи боротьби. У профілактиці американського гнильця особлива увага приділяється охороні пасік від занесення збудника ззовні, а також виявленню перших випадків появи хвороби на пасіці. Бджолині сім'ї, що поступили в господарство протягом 30 днів утримують на карантині і лише з дотриманням належного контролю переводять на основну пасіку.

До загальних санітарних заходів на пасіці відносяться: систематичний збір і знищення загиблих бджіл і личинок, недопущення крадіжки на пасіці, ліквідація безматочних сімей, здійснення протиройових заходів. Повної ліквідації хвороби можна досягти при здійсненні комплексу оздоровчих заходів, що включає: організаційно-господарські, ветеринарно-санітарні і лікувальні заходи.

Організаційно-господарські – підготовка приміщення з бетонованим майданчиком і закритим стоком дезинфікуючих речовин; пристрій для підігріву води; завезення дезинфікуючих засобів, цукру і лікувальних препаратів; забезпечення дезинфікуючою технікою і устаткуванням.

Важливою ланкою ветеринарно-санітарних заходів є поточна і завершальна дезинфекції.

Вулики, рамки і інші дерев'яні предмети після ретельного механічного очищення обробляють вогнем паяльної лампи або наступними дезинфікуючими засобами: розчином, що містить 10% перекису водню і 3% мурашиної або оцтової кислоти з розрахунку 1 л на дванадцятирамочний вулик. Дезинфекцію проводять триразово з інтервалом в одну годину.

За годину після третьої обробки їх промивають водою, висушують і використовують. Можна дезинфікувати розчином, що складається з 5%-вого формальдегіду і 5%-вого їдкого натру з розрахунку 0,5 л на дванадцятирамочний вулик, двократно з інтервалом в одну година. Через п'ять годин вулик промивають водою, висушують і використовують.

Стільники після механічного очищення обробляють розчином, що містить 3% перекису водню і 3% мурашиної або оцетової кислоти, в якому витримують їх добу. Потім добре промивають і висушують.

Віск, призначений для виготовлення вощини, знезаражують в автоклаві при тиску в 1,5 атм. протягом двох годин.

Вуликові полотна і дрібний бджільницький інвентар кип'ятять в 3%-вому розчині кальцинованої соди протягом 30 хв. Медогонки дезинфікують розчином, що містить 5% формальдегіду і 5% натрію гідроокису, при експозиції 5 годин. Витрата розчину 1л/м².

Територію пасіки очищають, дезинфікують, перекопують грунт на глибину 5 см в місцях стоянки вуликів. Для дезинфекції використовують: 4%-вий розчин формальдегіду з розрахунку 10 л/м²; хлорне вапно з розрахунку 5 кг/м² з додаванням такої ж кількості води.

Мед з неблагополучних пасік використовують тільки для харчових цілей. Карантин з пасіки знімають через рік після повної ліквідації хвороби, ретельного очищення і завершальної дезинфекції бджільницького інвентаря, устаткування, приміщення і території пасік.

Для лікування хворим бджолиним сім'ям дають лікувальний корм. Для цього готують цукровий сироп 1:1, до якого додають один з наступних препаратів: норсульфазол натрію – 1-2 г; хлортетрациклін – 500 тис. ОД; неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, мономіцин, канаміцин – по 400 тис. ОД; стрептоміцин – 500 тис. ОД на 1 л цукрового сиропу. Лікувальний корм увечері заливають в годівницю з розрахунку 100-150 мл на рамку з бджолами через кожних 3-7 днів до повного одужання.

Для лікування гнильцових хвороб використовують пастоподібні суміші пролонгованої дії: 300-700 г медичного вазеліну, стільки ж порошкоподібного меду і 6-10 млн. ОД препарату на 1 кг пасти; по 125 г медичного вазеліну і соняшникової олії, 750 г цукрової пудри і 6-10 млн. ОД препарату на 1 кг пасти. Пасту застосовують одноразово за сезон.

Наприкінці квітня або початку травня на дно вулика поміщають на відстані 1-1,5 см від вічка пергаментний папір, поліетиленову плівку або фольгу розміром 20х30 см, на яку шаром 0,5-1 см наносять 150-200 г пасти. За півмісяця до головного медозбору прибирають з вулика. Антимікробна дія лікувальних препаратів, що знаходяться в пасті, зберігається до року при зберіганні їх при температурі 18-20С°.

Європейський гнилець (доброякісний гнилець, гнилець відкритого розплоду, кислий гнилець).

Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю розплоду у віці 4 днів, а іноді і старше.

Збудники хвороби: Melissococcus (Streptococcus pluton), Bac. alvei, Enterococcus feаcalis (Str. apis), Bac. laterosporus (Bac. orpheus). Хвороба може бути викликана одним або декількома збудниками.

Melissococcus pluton – ланцетоподібні клітки, розташовуються поодинці, попарно, ланцюжками розміром 0,7-1,5 мкм. Грампозітивні, утворюють капсули, ростуть в анаеробних умовах на спеціальних середовищах з pH 6,6 (картопляний агар, середовище Бейлі, середовище Черепова) при t 35°С.

На щільних середовищах через 24 години зростають дрібні круглі безбарвні колонії діаметром 1-1,6 мм.

Bacillus alvei – спороутворююча з тришаровою клітинною стінкою паличка розміром (3,5-4,5)c(0,8-1,0) мкм, грампозитивна, спори крупні (2,5-4,0)c(0,8-1,5) мкм, розташовуються в центрі клітки. Росте на звичайних поживних середовищах при 37°С (м’ясо-пентонний агар, м’ясо-пентонний бульйон). Через добу на МПА зростають ті, що крупні, розгалужуються, брудно-жовтого кольору колонії. Утворюють індол, розщеплює лактозу, глюкозу, сахарозу, мальтозу, гліцерин з утворенням кислоти, але без газу. Старі культури мають неприємний запах.

Enterococcus faecalis (Streptococus) розташовується у вигляді коротких ланцюжків, розмір 0,7-0,9 мкм, грампозитивні, капсули не утворює. Росте на звичайних поживних середовищах при 37°С. Через 24 години на МПА утворює дрібні безбарвні колонії, що легко знімаються бактеріологічною петлею. Викликає помутніння МПБ. Вуглеводи розкладає з утворенням кислоти, крохмаль не гідролізує, виділяє сліди аміаку.

Збудники європейського гнильця відрізняються великою стійкістю в зовнішньому середовищі. У трупах личинок при кімнатній температурі стрептокок плутон зберігає життєздатність до трьох років.

У літній час в порожніх вуликах зберігається 50-55 днів, на сотах – до 45 днів, в меді – до 15, у вощині до 65 днів, у воді –84 дня, в перзі – до року.

У воді при 60°С гине за 15 хвилин, 2%-вий розчин карболової кислоти вбиває за 6 годин, 0,5%-вий розчин формальдегіду за 10 хвилин, 2%-вий розчин перманганату калія – за 30 хвилин.

Спори бацили алвей в трупах личинок зберігаються до 20 років. У текучій парі спори гинуть протягом 30 хвилин, у воску при t 120°С – через 2 години; у 2%-вому розчині перманганату калія – через 7 годин, 2%-вому розчині хлораміну при 40°С – через 12 годин.

Стрептокок апіс зберігається в сотах, у вощині, меді до 265 днів. При t 60°С гине за декілька хвилин, в розчині хлорного вапна із вмістом 2% активного хлору – через 12 годин.

Епізоотологичні дані. Хвороба зустрічається на всіх континентах і в різних кліматичних зонах. Джерело хвороби – хворі бджолині сім'ї.

На територію здорової пасіки може заноситися з матками, бджолопакетами і бджолиними сім'ями, придбаними в неблагополучній місцевості.

Розповсюдженню хвороби сприяє бджолина крадіжка, блукання бджіл, зліт роїв, підгодівля медом і пергою, що отримуються з неблагополучних пасік.

Всередині бджолиної сім'ї збудник хвороби розповсюджується бджолами-годувальниками при годуванні личинок.

Європейський гнилець вражає сім'ї наприкінці весни і влітку, коли в сім'ях найбільша кількість розплоду.

Клінічні ознаки. Збудник хвороби частіше вражає відкритий розплід у весняний час.

Інкубаційний період хвороби коливається від 1,5 до 3 діб. Хвороба може протікати приховано і з явними ознаками. При прихованій течії збудник знаходиться в стільниках, меді, перзі, в організмі дорослих личинок, робочих бджіл і маток. При цьому загибель і ослаблення сімей не спостерігається.

Перші ознаки хвороби характеризуються підвищеною рухливістю личинок, а також зміною їх природного положення в комірках.

Личинки (хворі) витягуються вздовж або впоперек комірок, тіло їх втрачає округлу форму, блиск, в'яла консистенція, сіро-білого або жовтого кольору. З часом трупи личинок набувають бурого або темно-бурого забарвлення. Кутикула личинок стає м'якою, легко рветься. Після висихання трупи личинок порівняно легко витягуються з комірок.

Личинки, загиблі в запечатаних комірках, іноді набувають тягучої консистенції, темно-бурого або чорного кольору і дуже схожі з личинками, загиблими від американського гнильця. Від таких личинок виходить запах кислих фруктів (кислий гнилець). При розвитку в трупах бациллюс альвеї виникає запах гнилого м'яса.

Профілактика і заходи боротьби. Профілактика європейського гнильця забезпечується утриманням на пасіці сильних бджолиних сімей місцевих порід. На зиму сім'ї забезпечують достатньою кількістю меду і перги.

Регулярно проводять чищення і дезинфекцію вуликів, рамок і іншого бджільницького інвентаря. Пасіки необхідно розміщувати на сухих, добре освітлених і захищених від вітрів місцях.

Важливо не допускати на пасіці близькоспорідненого розмноження бджолиних сімей, вести відбір сімей, стійких до європейського гнильця.

Для профілактики європейського гнильця на пасіках нашої країни застосовують інактивовану вакцину. Згодовують її бджолиним сім'ям весною чотирикратного. На 1 л цукрового сиропу використовують при першій дачі 40 мл, при другій – 50 мл, при третій – 60 мл і при четвертій – 70 мл вакцини з інтервалом 7 днів в дозі 150 мл на вулицю.

При встановленні діагнозу на європейський гнилець пасіку оголошують неблагополучною по цій хворобі, накладають карантин, який знімають через рік після ліквідації хвороби і проведення завершальної дезинфекції.

Для боротьби з європейським гнильцем проводять комплекс організаційно-господарських, ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів.

1. Стільники з ураженням невеликою кількісю личинок видаляють, гніздо скорочують і добре утеплюють. Слабкі бджолині сім'ї з'єднують, замінюють маток.

2. Якщо в сім'ях поряд з ураженням відкритого розплоду відмічається загибель і печатного розплоду, то їх переводять на продезинфіковану сушу або штучну вощину.

3. Соти знешкоджують (зрошують) розчином, що містить 2% перекису водню і 1% мурашиної або оцетової кислоти, а також 5%-вим розчином однохлористого йоду з експозицією 24 години. Потім їх промивають водою і висушують.

Устаткування, спецодяг і територію пасіки дезинфікують так само, як і при американському гнильці. Для лікування застосовують ті ж антибіотики і сульфаниламідні препарати, що і при американському гнильці. Для попередження утворення стійкості мікроорганізмів до препаратів рекомендується періодична заміна їх іншими. Для лікування також застосовують чотирикратну інактивовану вакцину.

Варроатоз. Важко протікаюче захворювання личинок, лялечок і дорослих бджіл.

Збудник – кліщ Warroa jacobsoni. Самка коричневого кольору. Тіло сплюснуте в дорсо-вентральному направленні, поперечно-овальної форми (нагадує плід каштана або краба), з боку спинної частини злегка випукле. Розмір 1,0-1,7х1,5-1,9 мм. Тіло покрите щетинами. Дорсальний щиток по кромці заломлений на черевну сторону. З вентрального боку тіла розташовано сім щитків. Кінцівки короткі, сильні, з присосками і кігтиками.

Самець має майже кругле тіло молочно-білого кольору. Розмір 0,8-0,97х0,7-0,93 мм.

Біологія збудника. Самка кліща проникає в розплід бджіл на 5-6 день його розвитку, в комірки робочої бджоли за день, а в трутневій за 1-3 дні до запечатування. Після запечатування комірки вона відкладає по 5-6 яєць на стінку сплетеного личинкою кокона або рідше на тіло личинки. З яйця через 24 години виходить рухлива протонімфа розміром 0,5-0,6 мм, яка перетворюється на дейтонімфу, а потім в имаго (дорослого кліща). Повний цикл розвитку триває у самки 8-9 днів, у самця 6-7 днів.

Запліднення самок кліща відбувається безпосередньо перед виходом бджоли з комірки. Самки прикріпляються до бджоли і за рахунок цього розселяються.

На одній бджолі може знаходитися до 18 самок кліща. Самки кліща живуть влітку 2-3 місяці, взимку 6-8 місяців.

Епізоотологичні дані. Варроатоз зареєстрований повсюдно. Джерело зараження – інвазивні сім'ї бджіл. Кліщ розповсюджується блукаючими бджолами, бджолами-злодійками, трутнями, при підселенні бджіл зараженим розплодом, з роями, при кочівлі пасік, купівлі і продажі бджіл і маток. Самки W. jacobsoni можуть транспортуватися не тільки бджолами, але і іншими комахами (джмелі, оси і ін.)

Трутневий розплід вражається в 7-15 разів більше, ніж розплід робочих бджіл.

Патогенез. Харчуються кліщі гемолімфою бджоли. В результаті хвороби бджоли слабшають, потомство народжується маложиттєздатним, тіло бджоли перевантажується паразитом, знижується стійкість до зараження різними збудниками хвороб. Кліщ здатний зберігати в своєму тілі і активно переносити патогенні для бджіл віруси і бактерії.

Клінічні ознаки. При варроатозі спостерігається загибель лялечок, народження нежиттєздатних комах, потворність (відсутність крил, кінцівок, деформація грудей, черевця), нерозгортання крил при виході бджіл з комірок. Такі бджоли вилітають і повзають перед льотком на траві.

Інвазовані дорослі бджоли, особливо погано літають, турбуються, прагнучи звільнитися від кліщів, і після тривалої агонії гинуть. Сім'ї не забезпечують себе кормом, різко слабшають і гинуть, особливо після осіннього поповнення кормових запасів цукром.

У бджіл, що пішли в зимівлю, погано розвинене жирове тіло, вони неспокійні, погано формують клуб, випорожнюються всередині вулика.

Уражені варроатозом бджоли гинуть в період зимівлі або різко слабшають.

Варроатоз часто протікає спільно з іншими захворюваннями.

Профілактика. Можлива на ізольованих територіях за відсутності завезення уражених бджіл.

Заходи боротьби. Сім'ї бджіл утримують в добре освітлених сонцем місцях, на підставках заввишки не менше 25-30 см від поверхні землі.

Для боротьби з варроатозом бджіл можна використовувати фізичні, хімічні і біологічні методи.

Трутень уражений вароатозом

У числі способів боротьби, що рекомендуються, з варроатозом – термічний – передбачає обробку бджіл в спеціальній камері. Роблять це навесні і осінню, коли немає розплоду. Кліщі гинуть при t 47-48°С протягом 8-15 хвилин.

Сучасні біологічні методи боротьби з варроатозом направлені на створення несприятливих умов для розвитку кліща.

Щоб понизити чисельність паразита в бджолиній сім'ї, видаляють ранньовесняний і пізньовесеняний запечатаний розплід, в якому мешкають більшість кліщів.

Слабоуражений розплід збирають в сім'ї-інкубатори і після виходу бджіл обробляють акарицидами, а потім використовують для підселення або формування нових сімей.

Видалення (влітку) розплоду трутня за допомогою будівельних рамок різних конструкцій, які служать біологічною пасткою для кліщів.

Лікування – основна ланка в боротьбі з варроатозом. В даний час запропоновано більше 20 акарицидних препаратів:

– дим фенотиазина (варроатин, варроксан) – пігулка на сім'ю 5 вулиць, льоток закривають на 15-20 хвилин, обробляють 3 дні підряд, повторно препарат застосовують через 7 днів;

– фольбекс (по одній смужці на сім'ю льоток закривають на 30 хвилин, обробляють два дні підряд; використання ранньою весною і осінню можливо тільки на сім'ях, активно споживаючих цукровий сироп, який ставлять за добу до обробки);

– фольбекс ВА (акпін, неорон) – по одній смужці 4 рази через 4 дня, льоток закривають на 1 годину;

– варроатин (аерозоль вводять протягом 1-2 сек. в кожну вулицю бджіл, 3-5 сек. у льоток; льоток звужують до 1 см, обробку повторюють через 10-12 днів;

– опудрювання тимолом (0,25 г порошку на вулицю, або 10-15 г препарату поміщають в мішечку на верхні планки рамок, обробку повторюють через 4-7 днів, 2-3 рази);

– варробраулин (3-5 г порошку на рамку, обробляють 3-5 рази через 6-7 днів);

– 2%-ва щавлева або 10%-ва молочна кислота – обприскують в дозі 8-10 мл на одну рамку, обробку повторюють через 10-12 днів;

– пари санвара (20 мл рідини поміщають на полотні на дні вулика, тримають 10-12 днів)

Вказані препарати використовують при температурі навколишнього повітря не нижче 7-16°С.

Останнім часом були запропоновані досконаліші препарати, використання яких можливо пізньою восени (при температурі нижче 10°С), коли в сім'ях бджіл відсутній розплід.

Амітраз – водна суспензія препарату, що містить 0,00625% активнодіючої речовини; вносять з шприця-автомата в дозі 10 мл на вулицю двічі через 7 днів при зовнішній температурі повітря від +5° до -5°С.

Періцин рідкий вводять у вигляді водної суспензії, що містить 0,032% активної речовини, в дозі 10 мл на вулицю бджіл двічі через 24-48 годин при температурі зовнішнього повітря не нижче 2°С.

Апістан (флувалинат) у вигляді поліхлорвінілових стрічок розміром 25х4 см з 10% активної речовини. Стрічки поміщають в середину гнізда на 2 міс. взимку.

У комплексі заходів боротьби з варроатозом бджіл важливе значення мають дезинфекційні заходи. Щорічна систематична дезинфекція всього інвентарю і устаткування і особливо стільників украй необхідна для попередження появи змішаних інфекцій.

Для знищення самок кліща досить витримати промиті соти, вичищені і промиті вулики, інвентар протягом 15 діб в приміщенні, недоступному для бджіл. При необхідності можлива обробка вуликів, стільників, інвентарю сірчистим газом (150 г/м³) або бромистим метилом (200 г/м³) протягом 24 годин.

Токсикоз паді. Захворювання бджіл, викликане наявністю паді в кормі.

Етіологічні дані. Падь – солодка клейка рідина рослинного або тваринного походження. Утворюється окремими рослинами (медяна роса – виділення цукрового соку на листі деяких листяних дерев – в'яз, липа і хвоя ялинки) або є виділення попелюх, листоблошок, які харчуються соками.

Падевиділення рясне в лісовій зоні. Мед паді зазвичай темного кольору (падь з ялиці і тальника дає прозорий світлий мед), містить в 8,6-10 разів більше мінеральних солей, неперетравних для бджіл цукрів, спор водоростей, грибів, токсинів останніх і різних твердих аерозолів з атмосфери.

Патогенез. Високий вміст мелезитози в меді паді приводить до кристалізації зимових запасів корму, внаслідок чого може наступити загибель бджіл від голодування. Утримання великої кількості спор грибів при поганому інвертуванні цукру в зимових запасах викликає зброджування меду.

В результаті споживання меду паді зимою різко перевантажується кишечник бджіл баластними речовинами. Із-за зміни співвідношення калію-натрію розвивається спрага у бджіл, порушується цілісність перитрофічної мембрани кишечника. Все це приводить до збудження бджіл.

Клінічні ознаки. Бджоли збуджуються, біля льотка і на дні вулика багато загиблих бджіл. Хворі бджоли повзають по землі і прилітній дошці, черевце, як правило, збільшене; стінки вуликів і стільники забруднені випорожнюваннями бджіл. При розкритті вуликів відчувається неприємний запах. У живих бджіл черевце збільшене, середня кишка в'яла, темно-коричневого кольору, легко рветься.

Профілактика. В період відсутності медозбору в даній місцевості проводять посіви медоносів з врахуванням термінів цвітіння. Влітку підгодівля бджіл цукровим сиропом, взимку частково або повністю замінюють недоброякісний мед квітковим медом або цукровим сиропом. Перед формуванням зимових запасів мед досліджують на падь. У лісовій зоні обов'язково частину корму замінюють на цукор.

Заходи боротьби. При неблагополучній зимівлі дають бджолам воду, знижують температуру в зимівнику до -1°С. Проводять дуже рано виставку бджіл для очисного обльоту, бджіл пересаджують в чисті вулика, гніздо скорочують, утепляють, дають доброякісний корм.

Хімічний токсикоз. Отруєння бджіл хімічними речовинами.

Етіологічні дані. Отруєння бджіл хімічними речовинами пов'язане, в основному, з широким використанням пестицидів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур; промисловими викидами різних підприємств, рідше із застосуванням забрудненого солями (в основному хлористого натрію) цукру на корм бджолам.

Різні хімічні речовини, що надходять в навколишнє середовище у вигляді газоподібних, рідких або твердих часточок, заносяться бджолами у вулик і їх концентрація в гнізді може бути в 1000-100000 разів більше, ніж в повітрі, і в 1000-10000 разів вище, ніж в рослинах.

Отруєння бджіл пестицидами зазвичай спостерігаються при несвоєчасній інформації бджолярів про час, місце і характер хімічних обробок, при порушенні обробки, за відсутності на пасіках відповідного устаткування для ізоляції бджіл у вулику, несвоєчасному перевезенні сімей бджіл в безпечне місце.

Причиною отруєнь можуть служити також неправильне зберігання отрутохімікатів, недбала робота при складанні робочих розчинів пестицидів.

Патогенез. Отруєння бджіл залежить від хімічної природи речовин, способу його проникнення в організм. Фосфорорганічні речовини блокують фермент холіноестеразу, що бере участь в передачі збуджень в гангліях нервової системи.

Багато хлорорганічних пестицидів порушують калиє-натрієве співвідношення в мембранах нервових волокон.

Фтор у вигляді фтористого водню і фториду кремнію діє як дихальна отрута, руйнуючи стінки трахеї бджоли.

Миш'як блокує ферментні процеси, барій порушує водний баланс.

В першу чергу отруєнню піддаються бджоли, які складають запаси. На ступінь отруєння впливає сила сімей, порода і вік.

Клінічні ознаки. Розрізняють надгострий, гострий і хронічний перебіг отруєння.

Надгостра течія можлива при зборі нектару, що містить високотоксичні речовини, під час вступу до організму великих доз препарату при обробці працюючих бджіл хімікатами контактної або фумігантної дії, при промисловому викиді небезпечних речовин у високих концентраціях. Бджоли зазвичай гинуть в полі, не долетівши до вулика. Сім'ї слабшають із-за втрати льотної бджоли. В період інтенсивної роботи бджолиної сім'ї отруєння льотних бджіл настільки значно, що бджоли, що залишилися у вуликах, не покривають повністю розплід, і він гине від холоду.

Надгостре отруєння можливе також при внесенні пестицидів до сімей бджіл, особливо при закритому льотку. В цьому випадку на дні вулика відзначають масу загиблих бджіл.

Гострий перебіг отруєння буває частішим. Це відбувається при занесенні бджолами нектару або пилку, що містять повільнодіючі речовини або невелику концентрацію високотоксичних сполук. При отруєнні бджоли стають злобними. Біля вічка знаходять велику кількість загиблих і гинучих дорослих бджіл, викинутий розплід. Зазвичай загибелі бджіл передує стадія збудження, що зміняється пригніченням.

У загиблих бджіл відзначають паралічі крил, ніг. Вони викидають вміст зобу (блювота), рідко спостерігається пронос.

Можлива загибель маток, рідше – відкритого розплоду.

При розтині загиблих бджіл їх кишечник часто не містить корму, середня кишка укорочена.

Хронічний перебіг отруєння виникає під час вступу до вулика сублетальних (що не викликають загибель) кількостей пестицидів, промислових викидів (солі свинцю, кадмію і деяких інших елементів), при перестановці стільників з кормом з сімей, раніше загиблих від отруєння, згодовуванні забрудненого різними солями цукру (сольовий токсикоз). Із-за постійної підвищеної загибелі бджіл сім'ї погано розвиваються. В період зимівлі у таких сімей порушується утворення зимового клубу, соти і стінки вулика покриті плямами випорожнювань. Бджоли виповзають з вулика і гинуть.

Профілактика. За 3-5 днів віддаляють на 5-7 км пасіки з місць, де передбачається застосування пестицидів. Пасіки повертають на місце через 10-14 днів після закінчення обробки.

З метою попередження отруєння в період обробки сім'ї бджіл також заносять в зимівники.

Час ізоляції від 1 до 7 діб залежно від часу розпаду (детоксикації) інсектицидів.

Слід уникати розміщення пасік поблизу металургійних комбінатів, фосфорних, скляних, цегляних заводів, теплоелектростанцій, біля доріг з інтенсивним автомобільним рухом.

Заходи боротьби. При отруєнні сім'ї бджіл скорочують і утеплюють, з вулика видаляють рамки з незапечатаним медом і пергою. У сім'ї залишають таку кількість розплоду, яку можуть покрити бджоли. Сім'ям протягом 3-4 днів дають рідкий цукровий сироп. Вулики, що звільнилися, очищають, промивають 5%-вим розчином лугу, потім чистою водою і пропалюють вогнем паяльної лампи.

Стільникові рамки з медом і пергою від загиблих сімей перетоплюють на віск, який використовують для технічних цілей.

Застуджений розплід – загибель розплоду або поява потворних бджіл в результаті охолодження сім'ї.

Сім'я бджіл підтримує постійно певну температуру всередині гнізда. У зоні печатного розплоду стабільно зберігається температура 34,5-35,5°С, в місцях вирощування трутнів 33,5-35,5С°, маток – 34-35,4°С. Взимку в тепловому центрі гнізда температура знаходиться на рівні 24-28°С.

Застуджений розплід частіше спостерігається навесні і виникає при різкому зниженні температури навколишнього повітря, поганому утепленні гнізда, втраті значної кількості бджіл, а також тривалій витримці стільників з розплодом поза гніздом.

Нижня межа оптимальної температури для розвитку ембріона бджіл лежить в межах 32°С; зниження її до 30°С веде до загибелі 15% яєць, до 29°С – 95%. Матки, що розвиваються, чутливіші до зміни температури, при пониженні її до 32,31 і 30°С вони гинуть відповідно до 11,15 і 65%.

Від температури залежить також час виходу бджіл з розплоду (тривалість циклу розвитку); довжина хоботка і черевця бджіл; довжина і ширина першого крила; довжина і ширина третього тергіта черевця.

Клінічні ознаки. Загиблий відкритий і печатний розплід зазвичай знаходять збоку або внизу рамок по периферії клубу.

Личинки збільшуються в об'ємі або залишаються без змін. Колір їх спочатку жовто-білий, кінцеві сегменти сіруваті, потім темно-коричневі і чорні.

Тканина суха, така, що кришиться, іноді водяниста, така, що мажеться. Запах відсутній, або відчувається слабкий запах сірководню або кислий.

Загибель печатного розплоду виявляють пізніше. Кришечки його іноді перфоровані. На грудях і черевці лялечок знаходять темно-зелені, свинцево-зелені і коричневі плями; очі їх швидко темніють.

Личинки осідають на дні комірки, перетворюючись на темно-коричневі мумії, які легко віддаляються бджолами. При посіві з трупів личинок і лялечок мікроорганізми не виділяються або виявляється банальна мікрофлора.

Профілактика. В період холодної і нестійкої погоди бджіл утримують на стислому утепленому гнізді. Не слід тривало тримати соти з розплодом поза вуликом. При виявленні загиблого розплоду його видаляють, гніздо скорочують і утеплюють, при необхідності поповнюють кормові запаси.

Запарювання бджіл – швидка загибель дорослих бджіл і розплоду в результаті підвищення температури і вологості із-за порушення вентиляції вулика або інших причин.

Етіологічні дані. Перегрівання розплоду відбувається при високих зовнішніх температурах повітря і загибелі великої кількості бджіл в результаті отруєнь їх пестицидами.

Загибель дорослих бджіл і розплоду часто відбувається при перезбудженні бджіл під час транспортування і щільно закритому вулику, пакеті або роївнику, а також тривалому утриманні бджіл у вулику без належної вентиляції в період обробки рослин пестицидами. Перегрівання маток і їх загибель можлива при упаковці і перевезенні маткових кліток в картонних коробках при високій зовнішній температурі. Подібне ж спостерігають і при транспортуванні пакетів.

За відсутності виходу з вулика і недостатній вентиляції, а також у разі поштовхів при транспортуванні бджоли приходять в стан різкого збудження.

Всередині гнізда температура підвищується до 38-50°С, що веде до загибелі бджіл на всіх фазах розвитку.

Межа високої температури для ембріонів бджіл складає 38°С. Загибель лялечок наступає при 39-40°С. Маток, що розвиваються, при 37 і 38°С гине відповідно 24 і 40% (Еськов, 1983).

Одночасно з різким підвищенням температури в гнізді бджіл зростає вологість. У нормі влітку сім'я з 30 тис. бджіл виділяє 200-300 г води в добу, кількість її, що випаровується нектаром при перетворенні його на мед, у декілька разів більше (Еськов, 1983, 1984).

В період збудження бджоли відригують рідину із зобів. В результаті цього вони стають мокрими, липкими, крила приклеюються до їх тіла.

Від різкого підвищення температури у вулику обриваються важкі стільники з медом і розплодом, мед нерідко витікає з вулика.

Причиною загибелі дорослих робочих бджіл може бути і само збудження.

Такі бджоли швидко і безцільно пересуваються, посилено махають крилами, останні втрачають прозорість, стають мутними. При виході з вулика ці бджоли безладно розповзаються, вони нездібні до роботи і гинуть.

Клінічні ознаки. З сімей, що перезбуджують, чується сильний шум, стельові дошки або полотно, що вкриває рамки, а іноді і стінки вулика сильно нагріті! При огляді гнізда соти обірвані, деформовані, на дні вулика велика кількість загиблих мокрих бджіл, деякі повзають.

Профілактика. Для попередження запарювання при перевезеннях, пересилках бджіл або ізоляції сімей у вуликах залишають обмежені запаси печатного меду, створюють вільний простір всередині вулика, вентиляційні отвори закривають від проникнення світла. При тривалій ізоляції бджіл забезпечують водою.

Заходи боротьби. При запарюванні сімей необхідно швидко відкрити гніздо, надавши бджолам вільний виліт, очистити дно вулика від загиблих комах, обірвані соти видалити.

МЕТОДИКА І ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ

При підготовці до проведення заняття студент повинен вникнути в його мету і задачі. Для успішного захисту роботи потрібно звернути увагу на мету навчання, які результати можуть бути досягнуті при самостійному вивченні літератури і лекційного матеріалу, що рекомендується, по даній темі.

Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно перевірити, відповівши самостійно на питання, приведені в даному розділі.

Завдання 1. Використовуючи матеріал теоретичного обґрунтування даної роботи заповнити таблицю 1.

Таблиця 1 – Діагностика хвороб бджолиних сімей

Завдання 2. Визначити можливу причину захворювання або поведінки бджіл. Надати поради, щодо профілактики усунення захворювання. 6 червня, після холодної доби, бджоли пішли на акацію і після повернення з вильоту бджоляр побачив повзаючих бджіл в траві, трава просто ворушилася від бджіл. Бджоли стали злими, а ті що повзали, з часом витягували хоботки і гинули. Корм у вуликах був, обробка від Варроатоза велася пластинками, на розплоді трутня кліща немає, як не видно його на живих бджолах і немає безкрилих бджіл. Кишечник має наступний вигляд: середня кишка укорочена, змертвіла майже порожня білого кольору.

Завдання 3. Визначити найбільш вірогідну причину захворювання і надати поради, щодо профілактики і усунення.

При огляді рамки з розплодом можна побачити, що колір деякого відкритого розплоду – жовтуватий, а кришечки запечатаного розплоду продірявлені і мають кислий запах, є не викинуті личинки тістоподібного стану. Личинки, що погнили - тягучої консистенції, а з часом висихають і легко відділяються з стільниківкомірок. На дні і перед вуликом знаходяться викинуті личинки. Матка рухається по стільнику мляво.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому відмінність заразних і незаразних хвороб бджіл?

2. Які ви знаєте заразні і незаразні хвороби дорослих бджіл і розплоду?

3. Наведіть класифікацію хвороб залежно від виду збудника.

4. Наведіть ознаки захворювання бджолиного розплоду американським гнильцем та заходи профілактики і способи лікування.

5. Наведіть ознаки захворювання бджолиного розплоду європейським гнильцем та заходи профілактики і способи лікування.

6. Вкажіть цикл розвитку кліща Варроа і способи боротьби з варроатозом бджіл.

7. Назвіть ознаки токсикозу бджіл паддю та заходи профілактики і способи лікування.

8. Вкажіть ознаки хімічного токсикозу бджіл та заходи профілактики і способи лікування.

9. Як попередити загибель бджіл від отруєння пестицидами?

10. Як виявити і попередити застуджений розплід?

11. Як проявляється запарювання бджіл? Вкажіть способи його усунення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аветисян Г.А., Черевко Ю.А. Пчеловодство. М.: Академия, 2001.

2. Квасников А. К. Варроатоз медоносных пчел. Кишинев, Картя Молдовеняскэ, 1990.

3. Гробов О. Ф., Гузева Л. Н. Опасные болезни и вредители пчел. М.: Нива России, 1992.