Творчість людини як шлях людства до духовності

Ніщо не може характеризувати суспільство краще, ніж його ставлення до інтелектуальної, наукової та художньої діяльності людини. Адже будь-яка творчість супроводжується і навіть спричиняється саме задумом, ідеєю, творчим планом. Створення комплексу ідей, уявлень, переживань, наукових систем, релігійних вірувань, норм і традицій людського існування називаємо духовним виробництвом, що є вирішальною ознакою культури як феномену, бо якраз і відрізняє людину від інших створінь. Адже житло і навіть деякі «інженерні споруди» вміють будувати деякі тварини: бджоли, птахи, бобри та ін.. Але людська творчість тому й цілеспрямована, що вона свідома. Вона має мету, хоча б начерк майбутнього предмета. Це й спричиняє визначення культури як духовного виробництва та духовних цінностей.

Людська творчість як культурна є завжди духовною, є діяльністю в сфері ідеальній та завжди втілюється у певній матеріальній сфері діяльності. Матеріальне та духовне людське виробництво тісно переплетені; крім того, людина діє і творить завжди в реальному житті, де поєднуються суспільне та індивідуальне, політичне й духовне, теоретичне і практичне.

Чи може існувати суто духовна або суто матеріальна культура? Матеріальною культурою ми визначали продукти матеріального виробництва людей: сферу перетворення предметного середовища, створення предметного оточення людини, що складає її «неорганічне тіло». Духовною культурою визначили створений світ людських визначень, ідей, норм, традицій, почуттів, цінностей і сенсів. Цей поділ культурного світу має дуже давню історію. Ще давньогрецький філософ Платон поділяв світ на два світи: речей та ідей. Ми поділяємо людську діяльність на матеріальну та духовну: виробництво речей та виробництво ідей. Але чи існує принципова відмінність між цими сферами культури? Чи справді матеріальна культура цілком матеріальна, а духовна – ідеальна?

При наближеному погляді на будь-який предмет матеріальної культури можна визначити, що він має подвійну природу. Його натуральна природа є те, з чого він складається. Але його смислове призначення має суто людський вимір. Воно залежить від функції предмета в доцільній системі предметного середовища культури. Олівець має цілком визначене призначення, функцію в системі більш загального комплексу речей, які служать для задоволення потреби людини в писемності та малюванні. Від будь-якого предмета природи його відрізняють якості, котрі навмисне, цілеспрямовано надані йому людиною і котрі мають цінність тільки в системі людських відносин і культурного середовища.

Будь-який предмет матеріальної культури є втіленням певного задуму людини. Хтось його задумав, накидав у свідомості й на схемі його параметри, хтось його виготовив. Отже, предмет матеріальної культури є опредметненим, втіленим наслідком розумової цілеспрямованої дії, продуктом людського розуму. Він несе в собі ідею його створення, ознаки, що мають людський визначений зміст і складають його сутність. Тому будь-який предмет культури є продуктом і духовної творчості, несе на собі відбиток людського духу, ідеї, інтелекту. Він створюється відповідно до загальної гармонії в системі предметного світу людини, тобто сутність його не є просто структурою його побудови, а складає дещо інше – його ідею. Книга зроблена з паперу та друкарської фарби, але цим не вичерпується її сенс. Він – у її змісті, в тих ідеях, що їх вона містить у собі, і які мають суспільно визначену доцільність. Для мавпи, скажімо, книга не має того значення та функції, котрі вона має в людському середовищі. Скульптура Афродіти вражає нас своєю красою, гармонією, але під кутом зору простої матеріальності – це просто шматок каменю. Так у чому ж її суть? Напевне, в тій ідеї, що в цьому матеріалі втілена, тобто в гармонії та в почутті, яке вона викликає в людини.

Отже, будь-який предмет чи явище матеріальної культури не має «суто матеріальної» природи. Але ж коли поглянути на продукти духовного виробництва, то вони завжди матеріалізуються, втілюються в певний матеріал. Ідея мусить бути опредметнена, втілена у творі мистецтва, науковому чи художньому творі, кресленні чи схемі. Політичні й соціальні ідеї втілюються в цілком матеріальну структуру певних інституцій та законів, у реальне життя. Навіть у мові матеріалізація людських думок відбувається завдяки коливанню повітряних хвиль, або записам на папері, камені, магнітній стрічці чи дискеті комп’ютера.

Реально матеріальне та ідеальне в культурі завжди переплетені. Матеріальне та духовне у виробництві – суть дві грані єдиного процесу людської творчої діяльності. Втіленню будь-якого явища в культурі передує ідея цього явища, проект, образ, мета. З іншого боку, не кожен проект, не кожна ідея здійснюються в реальності. Світ ідей духовної творчості, понять і уявлень є багатшим за світ реальності, здійсненої в певному матеріалі (не тільки в речовому, але й у соціальному «матеріалі», у дійсності матеріального людського життя).

Попри значну умовність поділу культури на матеріальну та духовну, цей поділ має велике значення. Людина – істота свідома. Свідомість дозволяє їй здійснювати попереднє перетворення предмета в уяві до або замість його реального перетворення, прогнозувати наслідки. Вона наділяє предметний світ ціннісним значенням, тобто розташовує культурні явища і предмети на певних «орбітах» у ціннісно-смисловому космосі людських визначень світу, надає їх існуванню духовного значення. Тому серцевину будь-якої культури складає творчість ідей, образів і понять, котрі далі втілюються в реальне життя.

За первісних часів людина наділяла предмети побуту і праці містичним змістом. Через предмет праці, побуту, зброю немовби промовляла до людини душа предка, - того, хто створив цей предмет або ж започаткував його застосування. Це містичне відображення цілком реального факту усвідомлення «другої природи» предмета культури стало основою таких перших вірувань, як анімізм і фетишизм. І навпаки, створюючи на стіні печери образ мамонта чи бізона, первісний мисливець був упевнений, що цим він прирікає реальну тварину на загибель. І в цьому є певний сенс, бо такий малюнок був першим «кресленням», наочністю, за якою навчались молоді мисливці мистецтву полювання, так само як і в первісних ритуальних танцях. Залишалося тільки піти і здійснити те, що вже задумано й від треновано. Тобто втілити ідею, задум.

Отже, тісна взаємодія реального та ідеального, матеріального і духовного в самій життєдіяльності людини спричиняє єдність матеріальної та духовної культур. Але в чому ж полягає їхня відмінність?

Культурні цінності, поділ праці та становлення духовної культури як феномену. Безпосередньо в людській творчості неможливо вирізнити суто матеріальне або суто духовне. Продукт дії завжди об’єктивний, тобто втілений у реальність. Тому відмінність між цими сферами виявляється лише в системі цінностей, або сприйнятті людиною.

Предмети культури, які отримують статус матеріальних цінностей, мають відношення до убезпечення й самодостатності людини. Матеріальну цінність для людини становлять засоби її життя, споживання, побуту, виробництва, повсякденного реального існування. Духовні ж цінності – такі, котрі визначають людські сенси та визначення навколишнього світу й самої людини. Ці визначення регулюють людські відносини, відповідають на потаємні питання, з котрими допитлива істота – «гомо сапієнс» - стикається в житті. Це – цінності мистецтва, науки, філософії, моралі, релігії. Це – цінності, про які сказано: «Не хлібом єдиним живе людина». Це – цінності, котрі, зрештою, можна сформулювати як триєдність визначень Істини, Добра, Краси – граничних визначень людини з приводу світу.

Власне, система духовних цінностей орієнтує людину серед її культурного світу, надає можливість світоглядного самовизначення, задає обрії суто людського культурного ландшафту, що заповнюється визначеностями людського роду та його творчими досягненнями.

Ціннісна орієнтація людини – найважливіша функція духовної культури. Людина має змогу створювати залученням до цінностей духовної культури власну ієрархію цінностей. Але, залишаючись прив’язаною до матеріальних цінностей, вона не може вийти за їхні рамки, бо зсередини не видно обріїв. Іноді цінності матеріальні називають вітальними (від лат. Vita – життя). Вони мають особливе значення в повсякденному житті людини, і нехтувати ними небезпечно. Матеріальні культурні цінності покликані окультурювати, олюднювати повсякденне споживання і побут людини, дати їй можливість безпеки та незалежності від життєвих клопотів: вгамування природних потреб, забезпечення комфорту, достатку, упорядкування повсякденного існування.

Культурні духовні цінності залучають людину до прекрасного, істинного, благого, підіймають її над буденністю, розвивають її інтелектуальні та почуттєві якості, формують її духовне обличчя.

На початку людської історії матеріальна та духовна культура перебували в своєму розвитку у нерозривній єдності. Хіба що вирізнялися окремі носії «магічної сили» - чаклуни та шамани, сферою діяльності яких було забезпечення сакральної (себто священної) традиції, що замінювала первісним людям закони й моральні норми. Але з розвитком суспільства, з переходом від варварства до цивілізації відбувається розмежування матеріального та духовного виробництва. З переходом суспільства до рільництва і скотарства. До осілості та певної впорядкованості матеріального самозабезпечення відбувається поділ праці на матеріальну та духовну. Рабовласництво дало змогу певній групі людей позбавитися необхідності фізичної праці та отримати час на діяльність в інших сферах буття. Духовна діяльність з’являється як спосіб життя окремих осіб, котрі прагнуть знайти відповіді на питання про сенс життя. З появою держави виникає потреба відеології – певній системі ідей, яка виправдовувала б панування одних соціальних верств над іншими.

З єдиного комплексу культури виокремлюється мистецтво як професійна діяльність, як вид ремесла. Первісні культи перетворюються на релігійні системи, котрі намагаються скласти систему духовних цінностей на світ взагалі та людське буття. Як форма вільнодумства і критичного скепсису виникає філософія, як узагальнення емпіричних знань - науки. Потреба впорядкування та врегулювання суспільних відносин у державі викликає появу права та правової культури. З’являється політика як захист інтересів певних соціальних груп, що спричиняє пошук ідеальної системи соціального устрою. Духовна культура постає як феномен, як вище, котре отримує статус особливого виду суспільного виробництва та особливого продукту – творів мистецтва, філософії, теоретичних і релігійних систем, утопій та морально-етичних норм.

Зростаюча матеріально-технічна забезпеченість суспільства зумовлює розвиток духовної сфери життя. Культурна традиція збагачується і примножується; духовна праця стає престижним видом діяльності, що виникає внаслідок розвитку продуктивних сил і застосування рабської та напіврабської праці, зумовлює прогрес духовного виробництва, що приводить до подальшого поділу культури і вирізнення окремих сфер духовного виробництва.

У цивілізованому світі духовна праця – інтелектуальна, художня, релігійно-моральна – вважається суспільством дуже важливою і престижною, рушієм суспільного прогресу, що зумовлює технічний і побутовий прогрес. Духовні цінності культури визначаються як вічні й вищі цінності людського розвитку, а творці духовної культури, що сягають її вершин у науці, релігії, мистецтві, стають геніями людства.