Право соціального забезпечення і трудове право

2.1Cоціальне страхування від нещасних випадків на виробництві – гарантія захисту працівника,безпечні і здорові умови праці

Рівень виробничого травматизму в Україні стабільно залишається в кілька разів вищим, порівняно з економічно розвиненими країнами. Коли до цього додати ще й чималу кількість травм, зокрема і смертельних, які під час розслідувань не беруться до уваги як такі, що пов'язані з виробництвом, і де значною мірою спрацьовує суб'єктивний фактор, то достеменно окреслити загальну щорічну картину стає досить складно. Тому важливою гарантією, встановленою у Законі України «Про охорону праці», є запровадження соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, яким кардинально змінено основи захищеності працівників на виробництві. Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про- фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, суб'єкти та об'єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я.

Характерною рисою цього виду соціального страхування є його обов'язковість для осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту). Працівники вважаються застрахованими з моменту набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Причому, на статус застрахованих осіб- працівників не впливає фактичне виконання роботодавцями своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

Самі працівники не несуть жодних витрат на страхування від нещасних випадків. Законодавство передбачає важелі впливу на роботодавців з метою зростання їх зацікавленості у створенні безпечних і нешкідливих умов праці, дотриманні та виконанні нормативно-правових актів про охорону праці. Такий вплив реалізується шляхом ко- ригування розміру страхового внеску роботодавця, що залежить від класу професійного ризику виробництва, встановлених зни- жок чи надбавок. Якщо роботодавець постійно порушує нормативні акти про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику, і відповідно розмір страхового внеску збільшується. Цей розмір збільшується також шляхом встановлення надбавки за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.

Соціальне страхування від нещасного випадку чи професійного захворювання має цільовий характер використання коштів. Вони спрямовуються на сплату соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. До них належать, наприклад, виплати: втраченого заробітку; одноразової допомоги; на медичну та соціальну допомогу; за моральну шкоду; пенсії по інвалідності потерпілому; пенсії у зв'язку з втратою годувальника; дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий впливна працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок про- фесійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність. Законом визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докто- ранти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), вико- нання робіт на підприємстві та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від не- щасного випадку можуть страхуватися священнослужителі, цер- ковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності. Крім соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страху- вання від нещасних випадків на виробництві здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробни- чих факторів.

Виконання цих функцій покладається на страхових експертів з охорони праці. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які під- падають під обов'язкове страхування, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності зазначеним Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається єдине для всіх видів страхування свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван- ня, що є документом суворої звітності.

На жаль, проведені перевірки свідчать, що на більшості малих і приватних підприємствах немає служб охорони праці, як і про- філактики виробничого травматизму. На багатьох підприємствах, установах, організаціях немає звільнених посад інженерів з охо- рони праці, здебільшого обов'язки інженерів з охорони праці виконують спеціалісти за сумісництвом, які показують низькі фахові знання, не проводять якісні інструктажі, не організовують належним чином навчання з питань охорони праці з працюючи ми це перешкоджає виконанню вимог законодавства про безпеку та гігієну праці.

2.2.Коло осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню від

нещасних випадків на виробництві

Центральною ланкою будь-якого інституту права соціального забезпечення, у тому числі й інституту обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, є особа, яка знаходиться в скрутному фінансовому стані. У відносинах по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві є дві таких категорії осіб: застраховані, потерпілі від нещасного випадку на виробництві, та особи, що мають право на забезпечення по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві.

Застрахована особа - це особа, чий інтерес виступає об'єктом страхування, вона є головним учасником всіх відносин по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві. З визначення, яке дано в статті 8 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездат- ності», можна зробити висновок про те, що застрахована особа є будь-яка особа, яка працює на умовах трудового договору (контракту), включаючи іноземців і особи без громадянства, а також фізичної особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

До того ж, обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві підлягають учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах. На наш погляд, було б доцільно доповнити закон положенням, відповідно до якого застрахованими будуть також вважатися особи, що виконують роботу за цивільно-правовим договором, у якому передбачена умова про сплату страхових внесків страховику.

Однак, моменти виникнення в різних категорій застрахованих права на забезпечення по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві не збігаються, тому що відносини по обов'язковому соціальному страхуванню між працівником і роботодавцем виникають з моменту укладення трудового договору, а не з моменту сплати страхових внесків, несплата роботодавцем внесків на всі види обов'язкового соціального страхування не позбавляє прав на забезпечення по них.

Оскільки принцип аліментарності суперечить таким основним принципам організації обов'язкового соціального страхування, як принцип стабільності, який забезпечується еквівалентністю страхових внесків і виплат, а також загального обов'язкового характеру страхування, необхідно, за прикладом пенсійного законодавства, узгодити право застрахованих на забезпечення з обов'язковою сплатою страхових внесків за них, або шляхом їхнього вступу у відносини по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві в добровільному порядку, або, на мій погляд, представляється доцільним також покладання в майбутньому обов'язку по сплаті частини страхових внесків із заробітку застрахованих осіб.

У науковій літературі досить широкого поширення набула точка зору про те, щоб поширити обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві на осіб, які виконують роботи або надають послуги за цивільно-правовими договорами, незалежно від сплати цими особами добровільних страхових внесків. Подібні ініціативи заслуговують підтримки хоча б з тієї причини, що йдуть у розвиток норм Конституції України й Основ законодавства України про загальнообов'язкове дер- жавне соціальне страхування. Оскільки у відповідність із першим актом праця вільна, а у відповідність із другим соціальне страху- вання є формою захисту всього економічно активного (працюючо- го, зайнятого) населення від соціальних ризиків, соціальне стра- хування не повинне замикатися тільки на одній з його форм (найманій праці) і тому повинне охоплювати все зайняте населення.

Як будь-який суб'єкт правовідносин, застраховані повинні мати правоздатність і дієздатністю. У більшості випадків вони виникають одночасно, хоча зі зміною позиції законодавця щодо правосуб'єктності деяких категорій застрахованих, у даний час говорити про безумовну нерозривність правоздатності й дієздатності застрахованих немає ніяких підстав. Правоздатність у сфері обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві виникає одночасно або із трудовою, або із цивільно-правовою правоздатністю, тобто з моменту народження.

Суб'єктивне право ж застрахованих осіб, що працюють за трудовим договором, у всіх випадках виникає від дня укладення трудового договору, фактично реалізуючись при настанні нещасного випадку на виробництві, який викликав тимчасову або постійну втрату працездатності, або смерть застрахованого. При цьому, необов'язково, щоб застрахований володів повністю або частково цивільною правоздатністю, тому що 7-літня дитина, що працює артистом цирку, також може бути застрахованою.

Щодо правового статусу застрахованих осіб варто погодитися з М.Ю.Федоровою у тому плані, що у відносинах по обов'язковому соціальному страхуванню вони володіють не тільки правами, але й обов'язками, оскільки статус застрахованих не обмежується тільки правом вимагати надання забезпечення у випадку наявності права на нього.

Тепер варто перейти до аналізу правового положення осіб, що мають право на забезпечення по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві у випадку смерті застрахованої особи. Необхідність введення даного суб'єкта в законодавство про обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві пояснюється тим, що працівник найчастіше утримує не тільки себе, але й осіб, у відношенні яких у нього є певні обов'язки по їхньому втримуванню.

Необхідно звернути увагу на те, що роботодавець отримує прибуток, за рахунок праці працівника, а в разі його каліцтва або смерті він може поставити в тяжкий стан не тільки самого працівника, але й інших осіб. Тому, забезпечення осіб, що втратили годувальника, є одним зі способів вираження солідарності членів суспільства одного перед іншими. При цьому, під втратою годувальника розуміється не тільки фактичну загибель годувальника в результаті нещасного випадку на виробництві, але й безвісна відсутність або оголошення померлого годувальника в результаті нещасного випадку на виробництві підтверджене в судовому порядку.

Кошти ж обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, які надаються зазначеним особам у вигляді грошового забезпечення, дозволяють зм'якшити негативні наслідки настання страхового випадку, яким є смерть годувальника.

. Як правильно зауважили В.С.Андрєєв та Р.І.Іванова, право-суб'єктність зазначених осіб похідна від правосуб'єктності застрахованого, тому що вони одержують забезпечення по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві тільки у випадку його смерті, при цьому вони одержують забезпечення тільки в тому випадку, якщо загиблий годувальник підлягав обов'язковому соціальному страхуванню.