Особистість в ісламі. Система мусульманських цінностей

Метою ісламу, його концепцій, засобів поклоніння та вчень про цінності, життєву позицію, мораль та поведінку – є перетворення кожного мусульманина в особистість в ісламському розумінні. Що ж означає “особистість за ісламом”?

Така особистість – це людина, яка відмовляється визнавати, що не існує нічого, крім матеріального світу, що Всесвіт та життя конкретної людини з усіма її обставинами та подіями є результат гри сліпого випадку. Це людина, яка живе з впевненістю в те, що є Творець, який створив світобудову, перед якою вона, людина, має відповідати. Вона визнає залежність від цього Творця, приймає його закони як наставляння на шлях істинний в цьому житті та підкоряє себе повністю його волі. Ця людина завжди пам`ятає про Бога у всіх своїх справах та турботах. Ісламські цінності та ісламська життєва позиція є тією основою, на якій формується особистість, і ісламські критерії керують всіма аспектами її життя.

Принципи, які керують мораллю та поведінкою в ісламській культурі, можуть бути визначені наступним чином:

- дозволено все, крім того, що сам Бог, заборонив або в Корані, або в Сунні Пророка, яка є практичною інтерпретацією Корана. Жодна людина, згідно ісламу, не може щось дозволяти або забороняти;

- все те, що веде до забороненого, також є забороненим.

Закони, які Бог дав людині як керуючі начала на її життєвому шляху, є моральними та духовними принципами, вони є стільки ж життєвими та обов`язковими і стіль же діючими, як і природні закони, які встановлені ним для фізичного світу.

Ісламська традиція розглядає людину як щось таке, що не має цінності. Філософи у своїх поглядах на людину як на «суспільну істоту» трактують особистість як спосіб гармонійного розвитку всього суспільства. Поза соціумом особистість не можлива. Благочестя не може бути особистим досягненням, а результатом установлень громади — уми. Саме ума втілювала силу Аллаха на землі. Життя кожного мусульманина, його спосіб мислення, система цінностей, побутові стосунки контролювалися умою, поза якою існування не мало сенсу й надії на спасіння. Приналежність умі в мусульманстві вважалася вищою, ніж соціальний або національний поділ. Матеріальні бар'єри були менш важливі в житті людей. Навпаки, релігійно був освячений принцип, що дозволяв кожному із правовірних здійнятися на верхівку соціальної ієрархії. Коран дозволяв також підприємництво, що вважалося справою важливою і почесною. Орієнтування на активну, раціонально-вольову позицію людини у ставленні до зовнішнього світу, на високе значення суспільної поведінки забезпечувало перспективу існування цілісного соціально організованого ісламського світу. Іслам проповідував не абстрактне безсмертя душі, а воскресіння цілої людини у всій її фізичній повноті. Тону потойбічне життя уявлявся як рай, джана, сад духовної й почуттєвої насолоди. Мечеть, прикрашена рослинним орнаментом, — головний мусульманський храм сприймається як образ райського саду на землі. Її купол символізував божественну красу, величінь мінаретів — божественну велич, письмена на стінах - божественне ім'я, переважаючі відтінки зеленого — вічне процвітання ідеї Аллаха. Нехтування тілесного світу простежувалася в непластичності архітектурного простору, у якому головними елементами були закритий двір й інтер'єр як знаки духовності. Порожнеча, певна бідність інтер'єру означали присутність незримого. Як шлях звільнення від суспільства в ісламській традиції розглядався суфізм із його містичним самозаглибленням й екстатизмом любові до Аллаха. Досвід кочового життя актуалізував осмислення стосунків слуга-заступник. Людина всього лише муслім, покірний раб земних царів і слухняне знаряддя в руках Аллаха. Ідея абсолютної зумовленості людських учинків підкреслювала підпорядкування істоти Творцеві.

Тому, фундаментальний принцип, який керує ісламським правом полягає в тому, що все, що во благо – дозволено, а все, що шкодить людині, тобто веде її до деградації, або знищує людську гідність, або спричиняє шкоду її тілу, розуму або душі, або шкодить суспільству, - заборонено. Принципи ісламу – його норми, цінності є незмінними, якими б не були цінності суспільства або думка більшості.

Принципи, на яких базуються ісламські системи постійні, незмінні та всезагальні. Тому, хоч мусульманам і дозволяється запозичувати знання з іншого джерела, але вони не роблять це механічно. Якщо вони і використовують технологію, яка запозичена з неісламського джерела, їм дозволено приймати лише одну технологію, але не концепції, цінності та поведінку іншого суспільства.

Крім принципів ісламської культури існують ще певні обов`язки. Вони характеризуються в якості стовпів ісламу і є обов`язковими для всіх мусульман; їх спільна дія направлена на укріплення внутрішньої структури Умми, а також на те, щоб захистити її від зовнішніх впливів. Так, наприклад, мусульманкам заборонено виходити заміж за іновірців, а чоловіки-мусульмане можуть одружуватися лише з тими, хто вірує у єдиного бога. Діти від такого шлюбу вважаються мусульманами і повині виховуватися відповідним чином.

Закрита спільнота, якою є Умма, не є ворожою для тих, хто знаходиться поза нею. Вона є закритою спільнотою в тому плані, що вона не дозволяє своїм членам віддалятися від себе і при цьому вважатися мусульманами.

Таким чином, першим стовпом ісламу є Шахада (символ віри), тобто “засвідчення” єдності Бога та посланця Мухаммеда. Першоосновою вчення ісламу є віра в єдність Бога, яку легко проголосити, але складно зрозуміти та застосувати. В дійсності вся будівля мусульманської культури присвячена здійсненню цієї віри. Шахада є одночасно формулюванням догмата та актом публічного сповідання віри.

Друга обов`язкова ступінь – це канонічна молитва, яка є відомою під назвою салят. Молитву мусульманин здійснює п`ять разів на день, а також в особливих випадках, таких, як поховання, або затміння. Обличчя, всіх хто моляться, звернені до Мекки. Першою необхідною умовою для відправлення салята – це ритуальне очищення кожного мусульманина. Звичайно, очищення досягається засобами простого омовіння обличчя голови, вух, вуст, долонь і рук, ніг, яке супроводжується проголошенням формальних закликів з проханням посслати чистоту. Однак, якщо мусульманин випробував дещо, що розглядається як серйозне порушення чистоти (наприклад, статевий акт, або контакт з брудними субстанціями, з свинями або собачою свинею) тоді він зобов`язаний здійснити велике омовіння в формі ритуалізованого купанія – очищення всього тіла. Очищення має для мусульман настільки велике значення, що вони постійно проводять відмінність між станами чистоти і нечистоти. Тісно пов`язано з чистотою на уникненням нечистоти правовий розподіл всього світу та людських дій на категорії “дозволено-заборонено.”

Третім стовпом ісламу є практика милостині (закят), яка юридично регулюється. Це релігійний обов`язок, котрий поряд з Салятом розглядається як основний акт служіння Богу. Салят яскраво символізує абсолютну покірність одному всемогутньому Богу і Закят символізує укоріненість мусульман в житті спільноти: допомагаючи один одному, вони тим самим не тільки укріплюють спільність і небезпеку Умми, але й роблять її чистішою. Іншими словами підтримувати спільноту завдяки Закяту – означає поклонятися Богу.

Четвертий стовп ісламу – це мусульманський піст, який відомий під назвою Саум. Мусульманє повині притримуватися його на протязі цілого місяця Рамазан, одного з лунних місяців мусульманського календаря, який триває 29-30 днів.

З світанку до темряви заборонено їсти, пити, приймати ліки, палити та схилятися до чуттєвих задоволень. З приходом ночі дозволяється їсти та насолоджуватися інтимними відносинами, а перед світанком віруючі приймають їжу, яка є достатньою для того, щоб підтримати сили під час денної діяльності. Хворі, діти, люди похилого віку і деякі інші категорії населення звільняються від посту, хоча ті, хто здатен перенести його, повині будуть витримати піст пізніше.

Рамадан – це місяць, коли Коран був вперше посланий Мухам меду і тому, а також з ряду інших причин він вважається благо приємним місяцем. Мусульманє на протязі цього священого місяця прагнуть покращити своє духовне та моральне життя.