Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Внесок культури Індії в світову культуру





Внесок культури Індії в світову культуру важко переоцінити. Саме Індія стала країною, в якій вперше в світі стали вирощувати й культивувати рис, цукровий тросник і бавовну.

З стародавніх часів в Індії наука, техніка й технологія розвивались на тлі загального розвитку культури і ставали дедалі більш вагомими її чинниками. Здобутки давньоіндійських вчених, архитекторів і конструкторів не поступались таким, що були притаманні визнаним осередкам світової цивілізації: Месопотамії й Єгипту. Системи будівництва, каналізації й водопостачання були на той час найдосконалішими на Сході. Деякі гідротехнічні споруди Давньої Індії стали прототипами сучасних конструкцій в Європі й Америці. Наприклад, багатоарочна гребля поблизу Хайдарабада – прототип залізобетонних загат сьогодення.

Починаючи з Харапської культури, в Індії відбувався процес запровадження металу в усі найважливіші галузі виробництва. Спочатку мідні, а згодом – бронзові знаряддя праці все ширше застосовувались в сільському господарстві й ремеслах. Інтенсивно розвивалась металургія: вже в ті часи використовувались і ливарне виробництво, і ковальске ремесло, і плавка металів. Свідченням цього є спорудження цільнолитої залізної колони в м. Делі в 5-му ст. н.е., яка й досі не підвладна корозії.

Прогрес хімії в Стародавній Індії був обумовлений, насамперед, потребами фармакології, розвиток якої, в свою чергу був викликаний такою специфічною місцевою особливістю, як необхідність знаходження речовин, які були б здатні протидіяти багатьом різновидам зміїної отрути, оскільки саме від укусів змій гинуло людей більше, ніж від нападів всіх хижих тварин, разом узятих. Паралельно розвивались галузі хімії, пов’язані з виготовленням фарб, парфумів, цементу, сталей. Індійські майстри знали, виробляли й застосовували багатоманітні сплави кольорових металів, які використовували при пайці в ювелірній справі, при обробці шкір. Вони вміли виготовляти різноманітні стійкі красителі, які використовувались в живопису й текстильному виробництві. Червона фарба для тканин видобувалась із кореня рослини марени, синя – з індиго і експортувались в різні країни світу.

Перше тисячоріччя до н.е., особливо період Гунтів (4-е – 6-е ст.) – час розквіту давньоіндійської культури. Послідовне викладення математичних здобутків цього періоду має місце вже в «Сиддханті» – астрономічному трактаті початку нової ери. Виключно важливим внеском в світову науку було створення десятинної позиційної системи обчислювання. Видатним досягненням індійської науки того часу стала розробка таблиці синусів, призначеної, в першу чергу, для обчислювання місцезнаходження планет. Найвидатнішим астрономом і математиком Давньої Індії був Аріабхата (5-е ст.). Він висловив і обґрунтував гіпотезу про те, що Земля – це куля, яка обертається навколо своєї вісі. Рух небесних світил вже за його часів вираховувався достатньо точно, як і їх положення по відношенню до небесного екватора. Перші обсерваторії в Індії було споруджено ще за часів імперії Великих Моголів – спочатку в м. Делі, наразі згодом – в містах Джайпур і Мадрас.

Вражаючими були успіхи, досягнуті медиками Стародавньої Індії. Високого рівня розвитку було досягнуто в терапії, хірургії, накопиченні необхідних знань в галузі анатомії. Було написано цілу низку медичних трактатів, таких, як «Аюверда» (9-е ст. до н.е.), «Сушрута – Самхіта» «Чарака – Самхіта», датовані, відповідно, 5-м і 1-м ст. до н.е. Історія зберегла імена найбільш видатних лікарів Давньої Індії: Дивака і Чарака, що є безумовним свідченням заслуженої поваги до них їхніх співвітчизників і сучасників. Особливо високого рівня було досягнуто в галузі хірургії: до початку нової ери в Індії було створено більш як 200 різноманітних видів хірургічних інструментів. Лікарі вже тоді вміли знімати катаракту, трепанувати череп, роботи кесаревий розріз. Санскритські медичні трактати вчили користуватись всіма хірургічними інструментами, очищувати і висушувати рани, застосовувати знеболюючі препарати при операціях. Індійські досягнення в галузі медицини високо цінувались і запозичались арабським і греко-римським світом.

Найдавніший період розвитку індійської філософії можна охарактеризувати як прагнення філософського усвідомлення культових текстів Вед. Розтлумачуючи сакральні (священні) книги, індійські мислителі, починаючи з 8-го ст.. до н.е. розробили цілу низку філософських понять: ріта (безособистісний універсальний світопорядок); тапаса (всезагальний психо-енергетичний початок); пуруша (духовна сутність і водночас – антропоморфний образ суспільства); вач (ідея божественної мови), і т. ін.

На початку I-го тисячоріччя до н.е. в середовищі жреців-брахманів складаються школи систематичного коментування вед, в ході якого виокремилися наступні філософські проблеми: природа буття (яка мислилась як єдина духовна сутність, що пронизує собою весь Всесвіт); природа істини і можливість пізнання; етична поведінка (організація послідовних дій по забезпеченню й підтримці світового, соціального й душевного порядку, який мав відповідати релігійному рангу, соціальному статусу, статі і віку індивіда); сутність свободи.

В раннєкласичний період розвитку індійської філософії (4-е – 1-е ст. до н.е.) складаються шість ортодоксальних (в плані їхнього безапеляційного наслідування Ведам) філософських систем. Основною формою вихідного тексту для всіх них була сутра – набір афористичних висловлювань, які викладають основні положення вчення. В наступні сторіччя на основі тлумачення сутр, уточнення і конкретизації їх змісту створювались коментарі різних способів наслідування й підпорядкування. В усій своїй сукупності вони склали корпус філософської літератури, об‘єднаний цілісністю філософської позиції – даршана. Фактично давньоіндійське поняття даршан є тотожнім за змістом давньогрецькому поняттю філософія.

Однією з особливістей даршану є анонімний характер текстів: в традиціях давньоіндійської мудрості було залишати по собі свої ідеї, а не свої імена.

Серед усіх ігор, винайдених людством, найбільш інтелектуально вишуканою й витонченою (за словами Аль Біруні – одного з перших іноземних дослідників індійської культури – «найбільш благородною й дотепною») залишається гра в шахи, найдавніша з форм якої – чатуранга – була відома в Індії ще з 5-го сторіччя. Ця гра є – за своєю сутністю – моделлю розв’язання тактичних і стратегічних задач. Вона фактично стала прообразом всіх наступних (комп’ютерних – в тому числі) стратегічних ігор.

На підтвердження традицій, успадкованих теперішнім поколінням індійців від їхніх славетних попередників індійський гросмейстер Вішвіватан Ананд на протязі останніх років незмінно стає раз по раз чемпіоном світу з шахів.

Сьогодні в галузі розробки програмного забезпечення індійські центри, зокрема, той, що розташований у м. Бангалор, успішно конкурують з аналогічними профільними закладами США і Японії – визнаними світовими лідерами індустрії програмування.. Ця галузь, продовжуючи розвиватися прискореними темпами, виробляє продукцію, яка стає – поряд із цілою низкою інших новітніх технологій – вельми прибутковою статтею національного експорту.

Знаковою подією щодо стану культури Індії став запуск 23-го жовтня 2008-го року з космодрому в штаті Андхра – Прадеш індійського космічного корабля «Чандраян – 1» на Місяць з метою знаходження на ньому ізотопа «гелій – 3», що має стати рішенням світової єнергетичної проблеми.

Ще один знаменний факт: серед шести національних свят, поряд із такими, як Новий рік і День Республіки, є Національний День Науки, який усією країною урочисто відзначається кожного року 28-го лютого.

Всенародного свята: День Науки немає в жодній країні світу. Окрім Індії.

Ці приклади свідчать про те, що притаманне з давніх часів індійській культурі й всіляко підтримуване державою шанобливе ставлення до освіти й освіченості дає всьому світу гідний приклад для наслідування.

Однією з найдавніших галузей індійської науки цілком слушно вважається мовознавство, яке в Індії виникло ще в I-му тисячоріччі до н.е.

Його початком послужив граматичний і етимологічний аналіз текстів вед, що мало на меті збереження традиційного читання священних гімнів. Давньоіндійська традиція граматичного узагальнення стала основою наукового опису мови в граматиці Паніні (4-е ст.. до н.е.). Система Паніні була сприйнята і застосована й укладачами пракритських граматик (пракрити – народні мови), які здійснили перший крок в порівняльно-історичному мовознавстві встановленням фонетичних відповідностей в давньо - і середньоарійських мовах. До галузі розвитку загально- лінгвістичних питань у давньому і середньовічному індійському мовознавстві можна віднести семантичну теорію слова (шабдашакті) у теоретиків поетики і в логіків. Початком індійської лексикографії можна вважати глосарії (словники), які складались до вед (нігханту). Найважливіші з санскритських словників – «Амаракоша», авторство якого належить Амарасинху (8-е ст.) і «Абхідханагінтамані» Хемачандри (12-е ст.), яким до того ж було укладено і перший пракритський словник «Дешинамамала».

Література Індії має свою глибоку традицію, яка нараховує більш ніж три тисячі років і сходить до перших вед – релігійних гімнів на санскриті, в яких містилися і зачатки лірики, епосу й драми. В 6-му –5му сторіччях до н.е. в усній творчості на народних мовах складається ядро епічних поем – «Махабхарати» і «Рамаяни». В другій половині I-го тисячоріччя до н.е. на мові палі й на пракритах починає створюватись буддійська література, в т.ч. джитаки, в яких релігійна дидактика поєднується з фольклорними сюжетами. В 4-му – 3-му ст. на півдні країни зароджується самобутня давньотамільська література, ранні пам’ятники якої носять переважно світський характер. Яскравим прикладом такої літератури може служити епос «Десять пісень».

На початку нової ери намічується перехід до індивідуальної літературної творчості, в якій знаходять своє відображення особливості особистості автора кожного твору. В той же час складаються як самостійні окремі літературні види й форми: пракритська лірика Халі, датована 4-м ст., санскритська драма Ашвагхоші, тамільська лірико-епічна поезія, найвидатнішим взірцем якої стала «Повість про браслет». Вершиною давньотамільської літератури визнається книга афоризмів «Тирукурал» Тируваллувари (4-е – 5-е ст.), в якій змальовується уявний ідеальний образ мудрого й справедливого правителя.

Літературна традиція – відповідати найвищим критеріям майстерності й творчого таланту – знаходила підтримку й продовження у всіх наступних поколінь індійських літераторів.

Свідченням цьому стало присудження в 1913-му році Нобелевської премії в галузі літератури велетню індійської культури – Рабіндранату Тагору, який майже всі гроші, отримані ним на додаток до найпрестижнішої в світі золотої медалі, витратив на заснування університету в його рідному місті Вішва-Бхараті.

На сьогодні вже троє індійців удостоєно Нобелевської премії з літератури.

 

Date: 2015-07-24; view: 4775; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию