Мистецтво. Найбільше пам'яток культури XIV — поч

Найбільше пам'яток культури XIV — поч. XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спу­стошили монголо-татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кременця, Хотина, Кам'янця-Подільського, Хуста, Му-качева, Одеська та ін. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев'яний собор Благовіщення у Ковелі (1505), Богоявленська церква та кругла башта в Ост­розі (XVI ст.) тощо.

У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів пере­важала релігійна тематика, в якій яскраво проявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найча­стіше зображали в кам'яних, мідних та дерев'яних скульптурах святих, покровителів українського воїн­ства — Михайла, Дмитра, Федора, Покрову. Найбільше таких пам'яток дійшло до нас у вигляді дерев'яних хрестів, кам'яних і бронзових рельєфів на кахлях, две­рях, фасадах будинків (У'вірування Фоми, Вірменська церква, фасад Чорної кам'яниці у Львові, царські вра­жа у Монастириськах на Тернопільщині).

У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень свідчать надгробники Костянтинові Острозькому, Олександрові Ваньку-Лагодовському з Унева, Валентові Гербурту зі Скелівців та ін.

Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними далеко за межами України. Зокрема, в Польщі наші умільці прикрашали католицькі костьоли й каплиці. В Україні майже не збереглися фрес­кові шедеври, за винятком фрагментів церкви св.Онуф­рія {Лаврів, Львівщина, XV ст.). У кращому стані тво­ріння українських митців уціліли в храмах Любліна, Кракова, Вислиці. Піднесено, граціозно змальовано порт­рети Богородиці, святих Онуфрія, Іоана Богослова та ін. На відміну від фрескового мистецтва ХНІ ст., в яко­му домінували настрої аскетизму, зречення, у XV ст. переважали ліричні, світлі й радісні мотиви — добро­та, самопожертва, героїзм, любов.

Український живопис XIV —XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Найбіль­ше картин цього періоду збереглося у глухих Карпат­ських горах, де не ступала нога татарина-людолова. За силою художнього вираження тогочасне мистецтво мож­на порівняти з українським фольклором. Найхарак­тернішою особливістю малярства XIV —XV ст. був роз­пис іконостасів. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Малювали переважно на липових дошках.

Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів (Владика, Яків, Матвій та ін.). Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієбор­ця, Богородиці, Архангела Михаїла, святих Петра, Пав­ла, Миколи, Розп'яття Ісуса, Тайної вечері, Різдва, Марії, Вигнання з раю, Страшного суду, Поклоніння волхвів.

Коли ж на Заході, зокрема в Італії, виникли школи малярів, картини яких охоче купували польсько-литов­ські королі і магнати, з'явилися художні групи, а та­кож цілі школи в Польщі та в Україні. Найвідомішою з них стала Львівська художня школа. У XVI ст. маляр В.Стефанович отримав звання королівського художника. Він та його побратими створили прекрасні портрети польського короля С.Баторія, князя К.Острозького, громадського діяча, книговидавця і письменника Я.Гер­бурта та ін.

Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги (спочатку руко­писні, а з XVI ст. — друковані). Унікальним щодо цього є оформлення Київського псалтиря (1397), де містило­ся понад 200 мініатюр, які виконав художник Спиридон. Вишуканою колористикою відзначається мініатю­ра Галицького євангелія (XIV ст.). Книжкова орнаменталістика, яку застосовували гравери у роботі, близька до народного мистецтва. Чудово прикрасили худож­ники також Пересопницьке євангеліє (1561), Львів­ський апостол (1574), Острозьку Біблію (1581) та багато інших книг.

У XVI ст. почався фронтальний наступ польської шляхти на соціальні права і культуру нашого народу. Чужинці глумилися над українською мовою, народними звичаями, православною церквою. Чванливі панки праг­нули до повного окатоличення й ополячення україн­ського народу, та їхні зловісні наміри не були реалізо­вані. Українська людність палко відстоювала свою мову, культуру, національну гідність. Окрім міщанства і ко­зацтва, основна маса населення — селянство — висту­пала як споконвічна національна берегиня, зберігала най­вищі духовні цінності: мову, пісню, народні обряди, не­повторну українську самобутність.

Завдання на семінарське заняття