Яке ж історичне значення Конфедерації?

Виникнення і діяльність станової Конфедерації безсумнівно вплинули на хід соціально-політичного розвитку країн габсбурзької монархії. Однак дати однозначну оцінку

Конфедерації та її ролі в історії цього державного об'єднання не можна.

У 1608-1609 рр, в боротьбі з центральною владою стану зовсім не прагнули до феодальної анархії, якою ознаменувалися останні роки правління королів з династії Ягеллонів в Чехії та Угорщини. Вони спробували повернутися до старих порядків, до монархії «зразка» XV в. і її інститутам, хотіли побудувати «зрілу» станово-представницьку монархію, т. е. досягти тієї її форми, яка не була реалізована в XV-XVI ст. Стану прагнули послабити результати централізації «по-габсбурзького", не враховувала історичні традиції складали монархію держав. Стану-конфедерати домагалися при цьому такої форми організації влади в розглянутому державному об'єднанні, при якій вони зберігали б свої станові привілеї і могли б брати активну участь в управлінні, ділячи владу з монархом і контролюючи його.

У підсумку, в 1608-1609 рр. станам вдалося тимчасово досягти своїх цілей. Але перемігши, вони не запропонували нічого нового, їхня концепція державної влади не могла стати гідною альтернативою нарождавшемуся абсолютизму і не мала історичних перспектив. На тлі нової абсолютистской Європи монархія Габсбургів з домінуванням станів в державному управлінні взагалі виглядала анахронізмом і була кроком назад. Торжество станів над королівською владою в ці роки сприяло сповільненого становленню абсолютизму в країнах підвладних австрійської династії і призвело до недовгою консервації старого політичного ладу. На відміну від більшості західноєвропейських країн в габсбурзькому державі перехід до абсолютизму тривав довше і більш болісно і супроводжувався відкритими виступами станів, в ряду яких першим стало чеське повстання 1618

Поступово, до кінця XVII ст., Стани фактично без бою здали Габсбургам свої позиції у владі. Але для цього потрібно декілька кровопролитних воєн - Тридцятирічна і ряд зіткнень з Османською імперією. У їх ході стану, що претендували на владу, продемонстрували свою нездатність справлятися з вирішенням найважливіших завдань, в першу чергу військової та фінансової. Габсбургам ж вдалося мобілізувати сили держави і впоратися з організацією і веденням воєн без участі та допомозі; і станів. У підсумку, стану (останніми з них стали угорські 1687 р) визнали перемогу Габсбургів і служили йому.

Разом з тим стани-конфедерати повністю не відкидали політику, що проводиться правлячою династією в державі. Стану не виступали проти процесу централізації, їх не влаштовувала централізація «в стилі Габсбургів», не враховує особливостей і традицій кожної з частин цього державного об'єднання. Саме такий недиференційований підхід викликав незадоволення станів. У даному випадку позиція станів була об'єктивною коригуванням політики государів, і певною мірою забезпечувала збереженню самобутності інкорпорованих країн. Конфедерація допомогла їм інтегруватися в габсбургською монархію, що не розчинившись у цьому державному об'єднанні. Створення союзу станів також сприяло зміцненню єдності самого габсбурзького держави, що було необхідною і передовим для того часу кроком.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гусарова Т. П. Адміністративний апарат дворянських комітатів в Угорщині в першій половині XVII ст. // Центральна Європа в Новий час. М., 1998.

2. Гусарова Т. П. Панівний клас і місцеве дворянське самоврядування в Габсбурзької Угорщини в 16-17 ст. // Влада і політична культура в Середньовічній Європі. М., 1992.

3. Гусарова Т. П. Дворянство і місто в Угорщині в епоху турецьких завоювань // Феодали в місті Захід і Русь. М., 1996.

4. Гусарова Т. П. Національна самосвідомість угорського дворянства і мовна ситуація в Угорщині в перший період раннього нового часу // Еліта і етнос в середньовіччі. М., 1995.

5. Гусарова Т. П. Від застілля до столу переговорів: угорське провінційне дворянство в середині XVII ст. в щоденнику Ласло Рако-ци // Одіссей. М., 1999.

6. Гусарова Т. П. Протестанти і католики на угорських Державних зборах в першій половині XVII ст. (До питання про формування політичної культури) // Середні віки. Вип. 62. 2001.

7. Гусарова Т. П. Шлях на верх: доля угорського дворянина в XVI ст. // Людина XVI в. М., 2000.

8. Гусарова Т. П. Свята угорська корона: теорія і практика в XVI-XVII ст. // Середньовіччя. Вип. 58. 1995.

9. Гусарова Т. П. Хайдук в Угорщині // Питання історії. 1991. № 1.

10. Гутнова Е. В. Роль бюргерства у формуванні станових монархій у Західній Європі // Соціальна природа середньовічного бюргерства XIII-XVII ст. М., 1979.

11. Кочубинський А. Брати-подобоі і чеські католики на початку 17 ст. Одеса, 1973.

12. Лаврівський П. А. Падіння Чехії в 17 ст. М., 1868.

13. Лаптєва Л. П. Історія Чехії періоду феодалізму. М., 1993.

14. Мельников Г. П. Землеволодіння празьких городян у першій половині XVI ст. // Радянське слов'янознавство. 1983. №3.

15. Мельников Г. П. Рішення сеймів Чеського королівства про «турецької допомоги» у другій чверті XVI в. // Слов'яни і їх сусіди / Відп. ред. Б. Н. Флоря. М., 1992.

16. Мельников Г. П. Чеське повстання 1547 і Сікст з Оттерс-Дорфа як його хроніст // Сікст з Отгерсдорфа. Хроніка подій, доконаних в Чехії в бурхливий 1547. М., 1989.

17. Османська імперія і країни Центральної, Східної та Південно-Східної Європи в XV-XVI ст. / Відп. ред. Г. Г. Литаврин. М., 1984.

18. Османська імперія і країни Центральної, Східної та Південно-Східної Європи в XVII в. Частина 1 / Відп. ред.Г. Г. Литаврин. М., 1998.

19. Османська імперія і країни Центральної, Східної та Південно-Східної Європи в XVII в. Частина 2 / Відп. ред. Г. Г. Литаврин. М., 2001.

20. Хачатурян Н. А. Станова монархія у Франції XIII-XV ст. М., 1989.

21. Самохіна І. Н. Феодальна реакція в Австрії у другій половині 16 ст. і селянське повстання 1595-97 рр. // Середньовіччя. Вип. 5. М., 1954.

22. Huber A. Rudolf II. von Habsburg. Wien, 1873.

23. Huber A. Geschichte Osterreichs. Bd. 4. Gotha, 1892.

24. Huber A. Osterreichische Geschichte. Bd. 4. Prag; Wien, 1894.

25. Huber A. Osterreichische Reichsgeschichte. Prag; Wien, 1895. JandcekJ. Doba pfedbelohorski. Kn. ID II. Praha, 1984.

26. JandcekJ. Pad Rudolfa II. Praha, 1973.

27. JandcekJ. Rudolf II a jeho doba. Praha, 1987.

28. Kann RA Geschichte des Habsburgerreiches 1526-1918. Wien; Koln; Graz, 1977.

29. Kann RA Werden und Zerfall des Habsburgerreiches. Graz; Wien; Koln, 1962.

30. KarolyiA. Bocskay szerepe a tortdnelemben. Bp., 1898.

31. Kavka F. Die Habsburger und die Bohmischen Staat bis zur Mitte 18. Jh. 11 Historica. 1963. № 5.

32. Kerschbaumer A. Kardinal M. Юesl. Minister-Prasident unter Kaiser Mathias. Wien, 1865.