Морфологія і динаміка культури

Морфологія культури — це структурний аналіз культури як соціального феномену, дослідження закономірностей формоутворення культурних явищ. Структура культури складна і багатогранна, а елементами, що її утворюють, є освіта, наука, релігія, міфологія, мораль, право, політика, мистецтво. Характерно, що хоча у розвиненій культурі наявні усі ці елементи, в окремі епохи домінує один із них, наприклад, у стародавніх цивілізаціях (коли розглядаємо їх як цілісність), але найочевидніше це виявляється в європейських культурних епохах: протягом усього Середньовіччя у культурі (а це візантійський період, доба ромашки і доба готики) панувала одна форма свідомості — релігія; у часи Відродження — мистецтво; у XVII—XVIII ст. — наука та освіта; у XIX ст. — мораль; у XX ст. — політика.

Ці (як і всі інші) чинники процесу творення нових культурних форм пов'язані з характером нових викликів і завдань, які поставали час від часу перед спільнотами з їх менталітетом, а також із розвитком людських здібностей і потреб. Відомий грузинський філософ М. Мамардашвілі зазначав, що європейська культура — це сукупність емпірично намацуваних механізмів реалізації людської особистості.

Термін "динаміка культури" увійшов у науковий вжиток у 30-х роках минулого століття з виходом у світ чотиритомної праці П. Сорокіна "Соціальна і культурна динаміка". У ній розглянуто культуру людства, починаючи від найдавніших часів: її форми, досягнення, зміну стилів, що означає перехід від однієї культурної системи до іншої. Отже, динаміка культури — це рух у бік и змін, що виражається у революційних та еволюційних трансформаціях, культурному прогресі чи регресі, культурному ренесансі чи декадансі, криві культури (цивілізації).

Динаміка культури своєрідно виявляється й у феномені "заперечення" кожною новою культурною епохою здобутків попередньої, що й стає рушієм змін. Наприклад, римляни, які як культурна нація сформувалися значною мірою на здобутках грецької культури, про самих греків говорили як про "естетів", що сповідують у мистецтві декаданс. Особливо виразно це простежується на всіх етапах західної культури (християнської цивілізації): Отці Церкви, вибудовуючи релігійний фундамент нової християнської культури, повністю відкидали всі здобутки античної цивілізації як язичницькі. Ренесанс, здійснивши синтез християнства й античності, водночас висунув і обстоював протилежні християнським ідеали людини, способу життя, завдань мистецтва. Доба бароко, вийшовши певною мірою з досягнень (хоча і кризи) Ренесансу, практично повністю відмовилася від його ідеологи, а тим самим від ренесансних цінностей та культурних змістів. Класицизм — результат втомленості від містики й екзальтованої релігійності попередньої епохи — зажадав урівноваженості й у формо життя, й у формах мистецтва, яке мало увічнювати ідеального героя, що слугує насамперед громадянським ідеалам і віддає перевагу обов'язку перед почуттями. Людям епохи романтизму здається обурливим регламентований світ і мистецтво доби класицизму, вони не погоджуються з перетворенням великої за своїми призначенням людини на надто розсудливу й унормовану. В їх наступників — митців художнього методу peaлізму — немає місця "бурхливим геніям", тут запановує культ правди життя, що забезпечується увагою до болючих проблем сучасності, типовими характерами й обставинами. На зміну імпресіоністам, які захоплювалися миттєвостями і "враженнями", приходять пост-імпресіоністи, які пропонують свою концепцію художньої творчості, а стиль модерн відступає на узбіччя, адже на порозі час стандартизації, а митці цього напряму мріють зробити світ стильним і красивим. Вибуховий авангард — це передусім радикальна відмова від усіх традицій та пошук нової художньої мови. Постмодернізм як художній стиль принципово не визнає реалізму, модернізму, масової культури.

Морфологія культури — це структурний аналіз культури як соціального феномену, дослідження закономірностей формоутворення культурних явищ. Структура культури складна і багатогранна, а елементами, що її утворюють, є освіта, наука, релігія, міфологія, мораль, право, політика, мистецтво. Характерно, що хоча у розвиненій культурі наявні усі ці елементи, в окремі епохи домінує один із них, наприклад, у стародавніх цивілізаціях (коли розглядаємо їх як цілісність), але найочевидніше це виявляється в європейських культурних епохах: протягом усього Середньовіччя у культурі (а це візантійський період, доба ромашки і доба готики) панувала одна форма свідомості — релігія; у часи Відродження — мистецтво; у XVII—XVIII ст. — наука та освіта; у XIX ст. — мораль; у XX ст. — політика.

Ці (як і всі інші) чинники процесу творення нових культурних форм пов'язані з характером нових викликів і завдань, які поставали час від часу перед спільнотами з їх менталітетом, а також із розвитком людських здібностей і потреб. Відомий грузинський філософ М. Мамардашвілі зазначав, що європейська культура — це сукупність емпірично намацуваних механізмів реалізації людської особистості.

Термін "динаміка культури" увійшов у науковий вжиток у 30-х роках минулого століття з виходом у світ чотиритомної праці П. Сорокіна "Соціальна і культурна динаміка". У ній розглянуто культуру людства, починаючи від найдавніших часів: її форми, досягнення, зміну стилів, що означає перехід від однієї культурної системи до іншої. Отже, динаміка культури — це рух у бік и змін, що виражається у революційних та еволюційних трансформаціях, культурному прогресі чи регресі, культурному ренесансі чи декадансі, криві культури (цивілізації).

Динаміка культури своєрідно виявляється й у феномені "заперечення" кожною новою культурною епохою здобутків попередньої, що й стає рушієм змін. Наприклад, римляни, які як культурна нація сформувалися значною мірою на здобутках грецької культури, про самих греків говорили як про "естетів", що сповідують у мистецтві декаданс. Особливо виразно це простежується на всіх етапах західної культури (християнської цивілізації): Отці Церкви, вибудовуючи релігійний фундамент нової християнської культури, повністю відкидали всі здобутки античної цивілізації як язичницькі. Ренесанс, здійснивши синтез християнства й античності, водночас висунув і обстоював протилежні християнським ідеали людини, способу життя, завдань мистецтва. Доба бароко, вийшовши певною мірою з досягнень (хоча і кризи) Ренесансу, практично повністю відмовилася від його ідеологи, а тим самим від ренесансних цінностей та культурних змістів. Класицизм — результат втомленості від містики й екзальтованої релігійності попередньої епохи — зажадав урівноваженості й у формо життя, й у формах мистецтва, яке мало увічнювати ідеального героя, що слугує насамперед громадянським ідеалам і віддає перевагу обов'язку перед почуттями. Людям епохи романтизму здається обурливим регламентований світ і мистецтво доби класицизму, вони не погоджуються з перетворенням великої за своїми призначенням людини на надто розсудливу й унормовану. В їх наступників — митців художнього методу peaлізму — немає місця "бурхливим геніям", тут запановує культ правди життя, що забезпечується увагою до болючих проблем сучасності, типовими характерами й обставинами. На зміну імпресіоністам, які захоплювалися миттєвостями і "враженнями", приходять пост-імпресіоністи, які пропонують свою концепцію художньої творчості, а стиль модерн відступає на узбіччя, адже на порозі час стандартизації, а митці цього напряму мріють зробити світ стильним і красивим. Вибуховий авангард — це передусім радикальна відмова від усіх традицій та пошук нової художньої мови. Постмодернізм як художній стиль принципово не визнає реалізму, модернізму, масової культури.

Date: 2015-07-24; view: 378; Нарушение авторских прав