Основні наукові концепції походження і сутності культури

Витоки і закономірності розвитку культури були предметом дослідження багатьох учених, які й запропонували різні теорії. Найґрунтовнішими серед них є еволюціоністська, антропологічна, або функціональна, соціологічна, історико-матеріалістична, теологічні теорії та теорія циклічного колообігу. Оригінальні версії з'явилися у XX ст.: концепції культури-цивілізації Ф. Ніцше, О. Шпенглера, А. Тойнбі; ролі несвідомого в культурі К. Юнга, К. Леві-Строса, а також "культури як гри" Й. Хейзинги, X. Ортеги-і-Гассета.

Еволюціоністська теорія культури викладена у працях американського вченого Л. Моргана та англійського історика Е. Тейлора. Провідні ідеї еволюціонізму — єдність людського роду, прямолінійність культурного прогресу, спорідненість потребу на які культура відповідає у своєму формуванні, а також спільність цінностей, які народжуються в цьому процесі Л. Морган виокремлює тільки такі стадії у розвитку суспільства, які є однаковими для всіх народів: дикість, варварство, цивілізація.

Антропологічну, або функціональній концепцію культури розробляли англійський етнограф і соціолог Б. Малиновський, американський етнограф А. Кребер та ін. Рушієм виникнення та розвитку культури згідно з їх версією є потреби. Відмінність між культурами зумовлена різними способами задоволення цих потреб. При цьому кожна культура залишається цілісною, будь-яка традиція чи звичай (вірування) виконують важливу для культури функцію, кожен елемент культури є незамінним. А. Кребер поширив поняття стилю на ідеологію, мораль і спосіб життя_Він назвав це стилем епохи і уточнив, що визначають його геніальні особи; які істотно впливають на свій час. Володіючи значним етнографічним матеріалом, дослідник зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і] сформулював теорію культурного ареалу.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури (циклічного колообігу) є італійський філософ Дж. Віко (XVII—XVIII ст.). Він вважав, що всі. народи проходять "абсолютно однаково і постійно через три доби... а саме Добу Богів.., Добу Героїв.., Добу Людей". Перша з них — груба і темна. Головну роль у Добу Героїв відіграють Батьки сімейств, які вирізняються розумом і енергією. Антропологічна специфіка Доби Людей полягає в тому, що це — час розуму, культура дивиться на себе очима філософів, долається національна обмеженість, виникають ідеї рівності й інших демократичних форм. Але далі людина перетворюється на зманіжену і розпусну істоту. Саме тоді виникає потреба в силі, що зможе скріпити цілісність культури, яка розпадається. Ця сила — монарх, при якому законодавець — розум. Пізніше елементи цієї конструкції бачимо у М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі.

Date: 2015-07-24; view: 395; Нарушение авторских прав