Комахи з повним перетворенням

Ряд Твердокрилі, або Жуки. Це найчисленніший ряд комах в Україні. їх нараховується близько 6000 видів. Сама назва «твердокрилі» свідчить про те, що перша пара крил у них перетворилася на тверді надкрила. Вони не беруть участі у польоті, в той час як для цього служить друга пара перетинчастих крил. Ротовий апарат у жуків типово гризучий. Серед них є хижі, рослино - і багатої дні. Відомо, як вони приваблюють маленьких дітей, тому потрібно сформувати у них правильне ставлення до жуків.

У лісі, саду, а часто і просто на стежках зустрічаються жуки з родини Жужелиці. їх можна відрізнити за видовженим тілом, довгими ногами. Більшість з них веде хижий спосіб життя. Полюючи на різних шкідників лісу, саду, вони приносять велику користь.

Особливо корисними є більшість турунів і серед них найбільший — турун кримський (див. табл. VIII,), занесений у Червону книгу України. Не можна не захопитися красою цього жука, який в основному зустрічається в лісах і садах Криму. Синьо-фіолетовий колір його надкрил, багата та різноманітна за фактурою їхня поверхня — все в ньому вражає. Слід розповісти дітям, що вдень ці жуки ховаються у нірках, шпаринах, а у сутінках виходять на полювання. Здобиччю його є слимаки (за що його і називають молюскоїдом). Цим він і приносить велику користь садівництву і виноградарству. Його треба охороняти.

Приваблює красою турун фіолетовий (див. табл. VIII,2) у якого надкрила з фіолетовим відливом, а по краях зелена або червона смужка.

На відкритих сонячних місцях з піщаним ґрунтом живуть стрибуни. Зверху тіло жуків зеленувато-буре з білими плямами. Вони та їх личинки також хижаки.

Дуже гарні і корисні жуки-красотіли (мал. 130). Тримаються вони на деревах, де полюють за гусінню соснового шовкопряда та іншими гусеницями, яких не поїдає більшість птахів. Учепившись у гусінь, жуки падають з нею на землю, де і поїдають її. Ці гарні жуки (див. табл. VIII,3) стали досить рідкісними, тому також потребують охорони.

Проте є серед турунів невеликі і непоказні чорні жуки з бронзовим відливом — туруни хлібні, які пошкоджують сходи зернових культур і виїдають зерна в колосках.

Під час екскурсій до водойм діти можуть побачити цікавих хижих жуків — плавунців (див. табл. VIII, 4) і вертячок. Про них можна розповісти, що живе плавунець у ставках, тихих заводях річок. Верхні крила у нього гарні — темно-коричневі з жовтою смужкою по краях. Тіло жука овальне, сплющене, а задні ноги вкриті волосками-щетинками, і, підгрібаючи ними, неначе веслами, жук швидко пливе. Інколи він піднімається на поверхню води, щоб набрати повітря. Жук-плавунець — хижак. Він нападає на комах, рачків, пуголовків. Цим же живляться і його дітки-личинки, які живуть у воді. Інколи навесні жуки переселяються з однієї водойми в іншу. Тоді їх можна побачити навіть на вулиці міста. Жуки-плавунці прикрашають нашу природу, але коли вони поселяються у ставках, де розводять риб, рибоводи цьому не радіють.

Хижий спосіб життя ведуть і жуки-вертячки, які цілими зграйками кружляють на поверхні стоячих водойм. Слід розповісти дітям, що кружляючи по воді, ці жучки вишукують здобич — маленьких тваринок. Личинки вертячок живуть у мулі і також живляться маленькими тваринками.

А ось жук-водолюб (див. табл. VIII, 5) — не менш цікавий мешканець водойм — живиться зовсім інакше. І розповісти про нього дітям можна приблизно так:

«Водолюба легко відрізнити від плавунця: він більший, опуклі ший, весь чорний. Живе у ставках, живиться водяними рослинами. Задні ноги у водолюба довгі, вкриті волосками, але плавати так швидко, як плавунець, водолюб не вміє. Частіше він повзає по підводних рослинах. Навесні водолюб відкладає яйця в кокон, прикріплюючи до плаваючих у воді листків. З яєць виходять товсті і незграбні личинки, які мало плавають, а більше повзають по рослинах. Проте рослин личинки не їдять. Вони полюють на комах, інколи на мальків риб».

Скрізь — і на городі, і у саду, парку чи в лісі — діти зустрічаються з сонечками. їх існує багато видів і більшість з них хижаки не тільки у дорослій, але й у личинковій стадії. Дорослі сонечка і їх личинки живляться головним чином попелицями, знищуючи їх у величезній кількості (до 60 яблуневих попелиць за день, що складає близько 50 % маси сонечка). Тільки деякі рослиноїдні сонечка можуть завдавати певної шкоди рослинам.

Сонечко — один з найцікавіших об'єктів для спостережень навіть з наймолодшими дошкільниками. Можна розповісти дітям про цього жука так:

«Сонечко — дуже гарний жук. На червоних крилах наче намальовані сім чорних крапок. Своїм забарвленням сонечко попереджає пташок: не беріть мене, я неїстівне. Подивіться, яку крапельку жовтої рідини залишає сонечко, якщо його потримати на руці. Вона гірка і не до вподоби пташкам. Живляться сонечка попелицями, поїдаючи їх у великих кількостях. Цим вони приносять велику користь городам, садам і лісам».

Старшим дошкільникам слід показати личинки сонечка і розповісти, що влітку сонечко відкладає яйця, з них виходять личинки. Вони чорні, оксамитові, з червоними цятками. Личинки сонечка ненажерливі. Вони ще більше поїдають шкідливих попелиць, ніж дорослі сонечка, і тому дуже корисні. Коли настає осінь, дорослі сонечка ховаються під опале листя і там засинають. Жуків і їх личинок потрібно оберігати. Вони ї корисні, і прикрашають нашу природу.

Надзвичайно цікавлять дітей жуки-рогачі, до яких належить жук-олень. Зустріти його можна найчастіше в лісі, старому парку. Він є найбільшим і найкрасивішим жуком наших лісів. Назвали його так тому, що верхні щелепи самця нагадують роги оленя. Весь жук коричневого кольору, дуже блискучий. Найчастіше жуки-олені живуть у лісі, де ростуть дуби. Влітку ввечері вони літають біля верхівок дерев. Удень часто сидять на стовбурах дерев, з яких витікає сік. Дуже люблять жуки ласувати цим соком, часом по­чинають битися за місце, де соку більше. Яйця вони відкладають у порохняві пеньки, дупла. Личинки, що виходять з яєць, живляться деревною трухлою і ростуть. Жуки-олені є окрасою нашої природи, їх треба берегти.

Навесні і влітку під час прогулянок у ліс, парк, а часто і на ділянці дитячого садка діти зустрічаються з цікавими пластинчастовусими жуками: бронзівкою золотистою, оленкою, хрущами, носорогами.

На квітах шипшини, троянди, бузку можна зустріти надзвичайно гарних жуків-бронзівок (див. табл. VIII, 6). Про бронзівку золотисту можна розповісти дітям, що вона дуже гарна, вся переливається на сонці золотисто-зеленим кольором. Завдяки чіпким лапкам жук вправно повзає по стеблах, квітках рослин, якими він живиться. Яйця жук відкладає у порохняву деревину. Личинки, що з'являються з яєць, живляться цією деревиною і швидко ростуть. Звичайно цей жук шкодить, об'їдаючи квітки, але він і при­крашає нашу природу.

Оленку волохату (див. табл. VIII, 7) можна впізнати за матовим тілом, вкритим зверху білуватими волосками, і білими плямками на надкрилах. Зустрічається жук на квітах, яким шкодить, об'їдаючи пелюстки, тичинки. Личинки живуть у ґрунті, багатому на органічні рештки, і шкоди не завдають.

Великий інтерес у дітей викликають хрущі. В Україні найбільш поширені хрущ мармуровий, хрущ травневий, західний, червневий. Усі вони великі, гарні, особливо хрущ мармуровий. Увагу дітей слід привернути до гарного рудувато-бурого забарвлення з білими плямками, які утворюють мармуровий малюнок. Усі хрущі мають спільні риси у способі життя. Дорослі жуки живляться листям берези, клена та іншими деревами. Життя їх триває 2—3 місяці. Яйця жуки відкладають у землю. Личинки хруща розвиваються також у землі протягом трьох років. Живляться вони у ґрунті корінням молодих дерев, чим і завдають значної шкоди лісам.

Про хруща травневого можна розповісти дітям, так:

«Його називають травневим тому, що найчастіше він зустрічається її травні, ввечері, біля беріз, кленів та інших дерев. Жуки гарні, рудуваті, широкими вусиками. Зимують вони в землі, а навесні, коли пригріває сонечко і на деревах з'являється листя, жуки вилітають і починають його об'їдати. Якщо травневих хрущів багато, вони можуть завдати великої шкоди деревам, особливо березам, дубам, кленам, осикам, тополям. Шкодять лісу, особливо садам і городам, їх личинки. Вони великі, товсті, жовтувато-білі, з жовто-коричневою головою. Три роки вони живуть у землі і підгризають корінці дерев, багатьох рослин. Тільки на четвертий рік личинки перетворюються на лялечки. Проте ліс і сад мають і наших добрих друзів. Вночі хрущів ловлять сови, летючі миші, вдень — граки, шпаки. Личинками травневих хрущів живляться кроти. Ось тому треба бережно ставитися до цих помічників людини у боротьбі з шкідниками лісу і саду».

Досить швидко діти навчаються розрізняти жука-носорога. Для самця характерний великий ріг на голові, загнутий назад. Личинки носорога живуть у гною, у мертвій деревині верби, берези, липи та інших порід дерев.

На лісових стежках часто можна показати дітям лісового гнойовика, а на вигонах, під гноєм, звичайного гнойовика. Це досить великі, овальні, опуклі жуки чорного або синювато-чорного кольору, знизу сині. У всіх гнойовиків спосіб життя досить подібний. Під купою гною можна знайти широкий круглий отвір — це нора звичайного гнойовика. У нижній частині від неї відходить декілька розширених комірок. Ці комірки гнойовики (самці та самки) заповнюють ущільненим гноєм. Це запас їжі для личинок. Можна показати дітям сильні передні кінцівки гнойовиків, пристосовані до риття. Личинка живиться гноєм, росте, зимує, а весною перетворюється на лялечку.

Жуки-люйовики можуть служити живим барометром. За спостереженнями відомого французького ентомолога Ж. А.Фабра, у тихі теплі вечори вони з голосним гудінням літають, розшукуючи купи гною, а в холодну або навіть у теплу погоду перед похолоданням чи дощем вони залишаються у своїх нірках.

Серед гнойовиків, що зустрічаються у степовій зоні України, найбільш цікавий копр місячний. Жуки ліплять з гною кулі, перекочують їх на значні відстані. Потім викопують нірку, куди і заганяють ці кулі. Одні з них використовуються як їжа для самого жука, а в інші жуки відкладають яйця, і в них розвиваються личинки.

Спостерігаючи за жуками-гнойовиками і розповідаючи про їхній спосіб життя, слід наголосити дітям на їх користі як санітарів природи. Копра місячного занесено до Червоної книги України.

Цікавим способом життя відзначаються жуки-мертвоїди. Серед них поширений гроба рик звичайний — досить великий гарний жук, забарвлений у чорний колір з жовтогарячими поперечними смугами. Зустрічаються гроба рики на падалі. Запах трупів вони здатні почути за кілька сотень метрів. Мертве тіло тварини вони заривають, для чого закопуються під труп, і, виштовхуючи з-під нього землю, поступово занурюють усе глибше. Коли труп зарито, самиці кладуть у нього яйця, з яких виходять личинки, що живляться трупом. Гробарики — санітари природи.

На ділянці дитячого садка, а також під час прогулянок і екскурсій до лісу, парку, на город тощо можна показати дітям жуків-листоїдів. Жуки живуть на листі, інколи на квітках. Личинки найчастіше також живуть на листі рослин, якими живляться. У жуків-листоїдів можна спостерігати цікаву особливість: потурбовані жуки падають з рослин, підгинаючи ноги і вусики.

На грядках з редискою, капустою діти помічають дрібненькі дірочки на листках — це пошкодження блішки хрестоцвітної, або хвилястої (див. табл. VIII, 8). Пояснюючи старшим дошкільникам причину пошкоджень, вихователь може розповісти про цих жуків те, що блішками їх назвали за особливість пересування — вони стрибають за допомогою сильних задніх ніг. Зимують жуки в ґрунті і до появи на грядках редиски, розсади капусти живляться дикими хрестоцвітими — суріпицею, дикою редькою. Коли ж з'являються ніжні сходи культурних рослин, вони переселяються на них. Блішки виїдають тільки верхній шар листка, де потім утворюються дрібненькі отвори. Личинки блішок розвиваються на коріннях капустяних рослин. У дитячому садку для боротьби з блішкою рослини посипають попелом.

Поширеним жуком-листоїдом є колорадський жук. його легко відрізнити за наявністю 10 темних смужок на жовтогарячих надкрилах. Личинка колорадського жука червонуватого кольору з двома рядами чорних цяток по боках. Батьківщиною колорадського жука є Північна Америка, звідки він був завезений у Європу. Дорослий жук і його личинка поїдають листя картоплі та інші пасльонові. Жуки дуже плодовиті. Самка відкладає за життя в середньому 700 яєць. Зимують жуки у ґрунті, навесні вони живляться листям картоплі і через місяць приступають до відкладання яєць. У цей час спостерігаються масові перельоти жуків. Самка відкладає яйця купками на нижню поверхню листків. Показуючи дітям жука, яйцекладку, треба простежити і за розвитком личинок. Вони живляться дуже активно і вже через 2—3 тижні ховаються у ґрунті, де утворюються лялечки. За рік встигає розвину­тися 2, рідше — 3 покоління шкідників. На городі дитячого садка жуків збирають у баночку з дуже солоною водою.

Оглядаючи з дітьми кущі або дерева, можна показати, що на листках є пошкодження — дірки, а деякі листки скелетовані, на них залишилися тільки жилки. Особливо це помітно на калині (див. табл. VIII, 9), тополі, дубі, вільсі тощо. Слід пояснити дітям, що пошкоджують листя жуки-листоїди та їх личинки, показати їх. Цікаво простежити як жуки падають на землю і прики­даються мертвими на 2—3 хв. (спосіб захисту).

Зацікавить дітей п'явиця червоногруда — гарний жук з синім блискучим тілом і червоною передньою спинкою. Личинка жука зовні схожа на маленьку п'явку. Зустріти їх можна і на дико росяних рослинах, і на листах злаків — ячменю, вівса, пшениці, яким вони шкодять.

Здійснюючи прогулянки в ліс, неважко показати дітям жуків-короїдів та їхні пошкодження. Особливо поширені короїди-типографи (див. табл. VIII, 10), стенографи. Сам жук маленький, з масивною головою. Розглядаючи дерево, пошкоджене короїдом, можна знайти вхідний отвір, куди забираються самки короїдів. Вони роблять у корі великі маточні ходи, в стінках яких відкладають яйця. Личинки, що виходять, прогризають личинкові ходи, в кінці яких перетворюються на лялечок. Короїди найчастіше трапляються на ослаблених деревах. Жуками і їх личинками живляться дятли, синиці, повзики.

Трапляються у лісі жуки-вусачі. Розглядаючи з дітьми вусача, слід пов'язати назву з дуже довгими вусами, спрямованими в сторони і поверх тіла назад. Вусачі відкладають яйця у кору дерев. Личинки вгризаються в кору, а потім у деревину, де прокладають ходи. Жуки, що вийшли з лялечки, дуже часто відвідують квітки, виїдаючи тичинки і маточки. Деякі живляться листям, молодою корою, соком, що витікає з дерев. З наших вусачів найбільшим є дубовий вусач — окраса нашої природи (див. табл. VIII,). Дуже рідкісні і гарні вусачі — альпійський і мускусний внесені до Чер­воної книги України і повинні охоронятися.

Цікавою виразною формою тіла і яскравим кольором відзначаються лептура чотирьох смугаста (див. табл. VIII, 12) і лептура червона (див. табл. VIII, 13), яких часто можна зустріти на квітах.

Личинок вусачів охоче поїдають дятли та інші птахи, які роз­довбують відмерлу деревину у пошуках їжі.

Ряд Сітчастокрилі. До цього ряду належать комахи з двома парами сітчастих крил. Звідси і походить їх назва. Ротовий апарат у них гризучого типу. І дорослі комахи, і їх личинки — хижаки.

Цікавий представник цього ряду — золотоочка звичайна (див. табл. X,). Досить часто ввечері золотоочки залітають на світло до кімнати і вранці, побачивши комаху, люди, не задумуючись, позбавляють її життя. Золотоочка — наш друг у боротьбі з шкідниками. Про неї можна розповісти дітям, що золотоочкою цю комаху назвали за те, що в неї дійсно золотисті очі. Вона дуже ніжна і приваблива. Вся комаха світло-зелена, з довгими, ніжними блискучими крильцями. Живе золотоочка в садах, лісах. їжею її є попелиці.

Влітку золотоочки відкладають на нижній поверхні листків малесенькі яйця на довгих стебельцях. З них виходять личинки, які починають відразу ж розправлятися з попелицями. І доросла золотоочка, і її личинки приносять велику користь садам і лісам, Ця ніжна комаха є і окрасою природи.

Цікавою особливістю личинок золотоочок є те, що, вхопивши вони спочатку проколюють її покриви загостреними щупальцями, відригують у ранку травні соки, а потім, наче через трубочки, висмоктують уже розріджену їжу.

Зимують золотоочки часто у приміщеннях між віконними рамами, отже, і взимку є нагода іноді показати їх дітям.

До цікавих представників сітчастокрилих належить мурашиний їси. Зустрічаються ці комахи найчастіше на піщаних ділянках. Дорослий мурашиний лев за зовнішнім виглядом схожий на бабок, від яких його легко відрізнити за більш довгими булаво видними вусиками. Вдень комахи сидять на різних трав'янистих рослинах і, якщо їх сполохнути, вони неохоче злітають, повільно перелітаючи на інше місце. Свою назву вони одержали завдяки своєрідному способу життя хижої личинки. Живуть личинки в сухому піску, вириваючи в ньому лійкоподібну ямку, на дно якої вони за­риваються, висуваючи лише щелепи. Маленькі комахи, пробігаючи по краях ямки, що осипається, скочуються в неї і стають здобиччю лева.

На півдні України, в Криму, зустрічаються родичі мурашиних левів — аскалафи. Зовні вони схожі на метеликів. Крила строкаті, з яскравими жовтими, білими, темними плямами. На відміну від метеликів, вусики у них такої самої довжини, як і тіло. Личинки підстерігають здобич, сидячи під камінням і хапаючи її міцними щелепами. Аскалаф внесений до Червоної книги України і підлягає охороні.

Ряд Лускокрилі, або Метелики. З усіх комах метелики викликають найбільше захоплення. В давньому Римі існувала легенда, що метелики походять від квіток, які відірвалися від рослин.

Найбільш відмінна особливість метеликів у тому, що крила у них покриті лусочками, які мають вигляд списів, черепички і надають крилам метеликів своєрідного забарвлення. Ротовий апарат у метеликів має вигляд згорнутого спіралькою сисного хоботка. Під час висмоктування нектару хоботок розпрямляється. Розвиток у їх відбувається з повним перетворенням. З яйця виходить зовсім не схожа на дорослу комаху червоподібна личинка, яка на­зивається гусінню. Доросла гусінь перетворюється в малорухливу лялечку. Лялечки часто містяться всередині коконів різної форми. Гусінь більшості метеликів живиться різними частинками рослин, їсть шерсть, віск. Метелики відкладають яйця там, де живляться їх личинки. Дорослі метелики живляться переважно нектаром. Якщо на майданчику дошкільного закладу багато квітучих рослин протягом усього літа — це передумова проведення цікавих спостережень за метеликами.

Значення метеликів у природі дуже велике. Серед них є багато шкідників сільськогосподарських рослин. Однак у дорослій стадії багато метеликів є запилювачами рослин. Вони займають важливе місце у живленні птахів. Деякі метелики мають промислове значення, оскільки дають сировину для шовкової промисловості.

Дуже цікавим під час спостереження за метеликами є те, що з'являються вони рано навесні. Найбільше це дивує у березні, коли температура повітря піднімається до +18...+ 20 °С. Тепло розтоплює злежалий сніг, нагріває дахи. І саме на горищах житлових будинків, а також у підвалах, печерах зимують кропив'янки (див. табл. IX,), денне павичеве око (див. табл. IX, 2). Досить довго вони літають восени, часом їх можна побачити навіть у жовтні на квітучих зимових айстрах і інших пізно квітучих рослинах.

Прокинувшись напровесні після заціпеніння, метелики живляться нектаром ранньовесняних рослин. Денне павичеве око на вербовому цвіті — звичайне явище. Набравшись сили, метелики починають у травні — червні відкладати яйця на нижню поверхню листків кормової рослини. Стадія яйця у них триває тиждень, гусені 2—3 тижні, лялечки 10—14 днів. Улюблений харч для обох метеликів — кропива. Не завдаючи шкоди культурним рослинам, ці чудові метелики прикрашають природу, а тому потребують нашої уваги і дбайливого ставлення. Ентомологи, на жаль, зазначають зменшення чисельності метеликів, оскільки їх без потреби виловлюють люди.

Зустрівши з дітьми цих метеликів, запропонуйте простежити, як вони пурхають, на які рослини сідають. Ось як можна розповісти про них дітям:

«Кропив'янка рано вилітає зі своїх зимових схованок. Здається, що вона з'являється для того, щоб порадувати людей своєю красою. Крила у неї червонуваті, з чорними цяточками, оторочені чорною смужкою і синіми плямами вздовж неї. Рано навесні літає метелик по лісових галявинах і ласує солодким соком медунки та первоцвіту. Коли проростуть інші рослини і серед них кропива, метелик відкладає на неї яйця. Гусінь кропив'янки полюб­ляє кропиву, звідси і походить назва цього метелика. Аж до осінніх холодів милує він наше око, а разом з тим робить і корисну справу: перелітаючи з квітки на квітку, переносить пилок.

Павичеве око чарує всіх своєю пишною красою. Ще здалеку видно вишнево-червоні крила з великими округлими плямами, які, наче очі, дивляться на нас. За схожість цих плям із пір'ям павичів і назвали люди метелика павичевим оком. Він серед найперших зустрічає весну і найпізніше літає восени. У сувору зиму ховається у щілинах на горищах. А тільки-но визирне сонце, зацвітуть квіти, починає кружляти над ними, добуваючи солодкий сік на поживу. Влітку метелик відкладає яйця і з них виходить темна непоказна гусінь. Підросте, зробить собі кокон-чохлик, і згодом звідси вилетить ошатний метелик-красень. Більшу частину року прикрашає він нашу природу.

Уже в травні можна зустріти гарного метелика-адмірала (адмирала). У адмірала на передніх оксамитово-чорних крилах наче накладено яскраво-червону смужку, а на задніх — таку ж облямівку з чорними цяточками. Мабуть, за таке урочисте вбрання і назвали цього метелика адміралом. Пурхаючи по квітках, сідаючи на них, метелик не тільки п'є солодкий нектар, але й на своїх ніжках переносить пилок з однієї квітки на іншу, що дуже корисно для рослин. Влітку він відкладає яйця на будяки, кропиву. На них і вигодовується гусінь цього метелика. Якщо ви захочете побачити цих гарних метеликів у себе в садку, саджайте побільше квітів і метелики прилетять, щоб порадувати вас своєю красою».

До гарних літніх метеликів родини Німфаліди належать жалібниці (див. табл. IX, 3). Назва зумовлена зовнішнім виглядом метелика: зверху крила коричнево-чорні з широкою жовтуватою або білою облямівкою вздовж зовнішнього краю. Гусінь метелика живе на березі, вербі, тополі.

Досить часто і в дитячому садку, і у найближчому оточенні діти зустрічаються з метеликами-біланами, до яких належать лимонниця, білан капустяний, білан жилкуватий тощо.

Лимонниця (див. табл. IX, 4) одною з перших зустрічає весну. Ось приблизна розповідь вихователя про цього метелика:

«Рано навесні, коли тільки зійшов сніг, на лісових галявинах можна побачити пурхаю чого метелика — лимонницю. Назвали його так тому, що він яскраво-жовтого, лимонного, кольору. Як і всі метелики, лимонниця живиться нектаром тих квіток, що ростуть на лісових галявинах, а гусінь поїдає листки рослин. Навесні цей метелик прокидається одним з перших. Зимує у щілинах, під корою дерев, серед опалого листя. Лимонниця — окраса нашої природи».

Найбільш знайомий усім шкідник городу білан капустяний — досить великий метелик з білими крилами і чорними верхівковими плямами на передніх крилах. Метелик відкладає жовтуваті яйця на нижній поверхні листків капусти і гусінь, що виходить з них, починає обгризати листя.

Білан жилкуватий (мал. 131) — великий гарний метелик, має великі білі крила з чорними жилками. Гусінь білана жилкуватого живиться листям яблуні, груші, сливи, тому належить до шкідників саду. Зимує гусінь на деревах у спільному гнізді з засохлого листя.

Ніжні зірочки названі так тому, що мають крила з жовтогаря­чою верхівкою. У самиць крила білого кольору з чорним верхом. Гусінь їх живе на дикорослих рослинах — хрінниці, талабані тощо.

Під час екскурсій чи прогулянок до лісу, парку, на луки діти часто зустрічають метеликів з родини голуб'янок. Серед них найбільш помітна голуб'янка ікар. Про неї можна розповісти дітям: «Серед квітучих рослин часто можна побачити невеликих голубих метеликів. Їх так і називають — голуб'янки. Зверху крильця у голуб'янок забарвлені у голубий і синій кольори, а знизу вони сіруваті, з плямками, схожими на око. Перелітаючи з квітки на квітку, метелики переносять пилок, що корисно для рослин. Гусінь голуб'янки їсть конюшину, мишачий горошок. Та шкода від цього невелика, а маленький гарний метелик прикрашає луки і приносить радість людям».

На прикладі голуб'янки можна звернути увагу дітей на те, що верхня сторона крил у метеликів яскрава, а нижня — сіра з плямами і цятками. Це забарвлення захищає метеликів, коли вони сідають на квітка і складають крильця.

Заворожують своєю вишуканою красою метелики з родини Парусникові: махаон, подалі рій, Аполлон тощо. Всі вони стали рідкісними, тому повинні оберігатися. Після спостереження за пурхаючи махаоном, доцільно більш детально розглянути його на ілюстрації, розповідаючи при цьому, що махаон — один з найгарніших метеликів (див. табл. IX, 5).

Передні його крила жовті з чорними смужками. На задніх крилах є широка чорна облямівка, прикрашена синюватими плямами, на кутах крил — жовтогарячі цяточки і чорні хвостики. Всі кольори у махаона так гарно поєднуються, що, придивившись до них, можна намалювати чудовий візерунок. Живиться метелик солодким соком квітів — нектаром. Яйця він відкладає на рослинах. З яєць виходить велика гусінь, яка живиться дикою морквою, городнім кропом. Махаони — окраса нашої природи. З кожним роком їх стає все менше і менше, тому їх треба охороняти.

При нагоді цікаво показати дітям гусінь махаона. Вона велика, зеленого кольору, з чорними поперечними смужками і чорними цятками. Гусінь має цікаві захисні пристосування для відлякування ворогів: у неї є дві довгі мішкоподібні залози, які при збудженні вивертаються назовні позаду голови у вигляді червоної вилки і видають різкий неприємний запах.

Цікаво порівняти з дітьми забарвлення махаона і подалірію (див. табл. IX, 6), знайти елементи подібності і відмінності у забарвленні, формі. Подалірій став рідкісним метеликом і діти повинні знати, що його слід охороняти.

Зрідка (переважно в Карпатах) зустрічається аполлон — великий гарний метелик. Передні крила в нього білі з чорними цятками, а задні білі з двома червоними і білою серединними плямами, оточеними чорним. Про свою неїстівність він попереджує сам: якщо його потривожити, він звалюється на землю, розправляє крила, демонструючи червоні плями. В цей час він шкребе ніжками по нижній поверхні крил, видаючи шипіння. Аполлон внесений до Червоної книги України.

Один з найкрасивіших метеликів на землі — парусник-поліксена, що зустрічається на півдні нашої країни, також введений до Червоної книги України.

До своєрідних метеликів належать бражники. Вони досить ве­ликі, з кремезним обтічної форми тілом, політ їх надзвичайно стрімкий. Літають переважно у присмерку. Висмоктуючи нектар з квіток, не сідають на рослину, а ширяють над нею. Хоботок бражників довгий. У більшості бражників гусінь має хвостовий придаток — ріг. В Україні зустрічається понад 20 видів бражників, з них 5 занесено до Червоної книги України, оскільки зустрічають­ся досить рідко, а тому охороняються законом. Це — бражник мертва голова, у якого малюнок з пухнастих волосків на спинці дійсно віддалено нагадує череп. Метелики літають вночі, живляться соком з дерев, інколи крадуть мед у бджіл. Довгий час цей бражник викликав жах у забобонних людей. Вважалося, що він провісник усіляких лих. Спійманий метелик може видавати скрипучі звуки (для відлякування ворогів).

До Червоної книги України внесено також олеандрового бражника — надзвичайної краси метелика з розмахом крил 11 см, Зустрічається у нас в Криму, інколи залітає у центральні райони країни. Олеандровий бражник може за добу подолати 1200 км.

Рідкісними є також бражник-джмелевидка, якого справді можна сплутати з джмелем, бражник прозерпіна і дубовий.

Досить звичайними є бражник очкастий, бражник молочайний тощо. Ось розповідь про бражника:

«Бражник очкастий — дуже гарний метелик. Роздивіться, як він яскраво забарвлений, як вдало поєднуються кольори. Таке забарвлення не тільки гарне, воно й захищає метелика. Коли бражник сидить на дереві, його нижні крила сховані під верхні і метелик нагадує сухий листок. Якщо ж його хтось потурбує — він виставляє свої нижні крильця з плямою і відлякує пташок та інших переслідувачів.

Бражник дуже швидко літає. А чому? Придивіться до його крил, вони відрізняються від крил інших метеликів. Передні довгі, на кінці загострені, а задні менші. У метелика широка грудка і товсте черевце з сильними м'язами. Живиться бражник нектаром квіток. На відміну від інших метеликів він не сідає на квітку, а зависає, наче вертоліт, у повітрі і запускає усередину квітки дов­гий хоботок. Зимує бражник у фазі лялечки в землі або у рослин­ному покриві. Бражник — окраса нашої природи».

Літньої пори досить часто зустрічаються метелики з родини Ведмедищеві — ведмедиця гера, ведмедиця кая (див. табл. IX, 8), ведмедиця сільська, ведмедиця криваво-червона тощо. Майже всі ведмедиці мають досить яскраве забарвлення крил з плямками, смужками. Гусінь їх вкрита довгими волосками, що й сприяло своєрідній назві цих метеликів.

Ось яку приблизну розповідь можна запропонувати дітям:

«Ведмедицею цього метелика назвали тому, що його гусінь вкрита довгими коричневими волосками і цим нагадує пухнастого ведмедика. Розгляньте забарвлення крил цього метелика. Передні крила у нього жовті з коричневими плямами, а задні — червоні з чорними плямами. Таке забарвлення крил метелика і гарне і корисне. Вдень метелик довго і нерухомо сидить на стовбурах дерев, склавши крила. І забарвлення передніх крил майже непомітне на фоні кори. Проте, якщо його хтось потурбує, він відкриває задні крила, червоні з чорними цяточками, і цим попереджає: не чіпайте мене, я несмачний. Метелики ведмедиці — окраса нашої природи.

Гусінь метеликів-ведмедиць живиться різними дикорослими рослинами».

На лісових галявинах, на луках можна зустрітися з гарними метеликами-строкатками (див. табл. IX, 9). Передні крила у них вузькі, задні помітно менші від передніх. Забарвлення крил дуже яскраве — темно-синє, яскраво-зелене, червоне з плямками — заперечне забарвлення. Гусінь строкатої живиться різними дикорослими рослинами.

Досить часто у лісах, на луках, у парках діти можуть зустрітися з оксамитницями, або очнянками. Це денні метелики, які літають пурхаючим польотом на лісових галявинах, луках. Крила у них заокруглені, оксамитово-чорні, бурі, руді, прикрашені невеликими очко подібними плямками. Можна пояснити дітям, що наявність плямок є своєрідним попередженням для хижаків. До оксамитниць відноситься дріада (див. табл. IX, 10) і юртина. У дріади дві очко подібні плями, а у юртини — одна. Гусінь обох метеликів живе на лучних злаках: райграсі, тонко нозі.

На лучних злаках вирощує своїх нащадків і метелик галатея з своєрідним жовто-чорним малюнком крил.

Влітку досить часто в кімнату на світло залітають метелики совки. Розглядаючи совку з дітьми, слід звернути увагу на захисне забарвлення — воно бурувато-сіре з білуватим малюнком, нагадує колір пір'я сови. За нічний спосіб життя і подібність забарвлення метеликів назвали совками. Гусінь деяких совок (озимої, капустяної) шкодить сільськогосподарським культурам.

До гарних метеликів з цікавим застережним забарвленням належать стрічкарки — синя (див. табл. IX, 11) і червона. Передні крила в них (як і в інших совок) світло-сірі з буруватими зубчастими поперечними смужками, а задні — чорні з широкою голубою стрічкою у стрічкарки синьої і яскраві червоно-рожеві з чорною смугою у стрічкарки червоної. Якщо є нагода розглянути цих метеликів, слід звернути увагу на відповідність зовнішнього вигляду назві. Розповісти, що коли стрічкарки сідають на кору дерев і не ворушаться, вони майже не помітні. Це захисне забарвлення. Проте в разі небезпеки стрічкарка розкриває крила і яскравим кольором задніх крил попереджає своїх переслідувачів. Гусінь стрічкарки живиться листям дерев — тополі, верби, клена. Метелики нечисленні і не завдають значної шкоди деревам, вони є окрасою природи.

Літніми вечорами на світло до кімнати інколи залітає один з найбільших наших метеликів — сатурнія велика, що має розмір крил 120—150 мм. Метелик має гарні темно-коричневі із світлою облямівкою крила з великою очко подібною плямою посередині кожного крила. Гусінь живе на сливі, груші, вишні, ясені.

З коконопрядами — кільчастим і сосновим, діти можуть зустрітися у саду і в лісі.

Кільчастий коконопряд — це досить великий метелик з однорідну рудим забарвленням крил. Назва походить від того, що свої сіренькі яйця самка відкладає щільним кільцем навколо тоненьких гілочок яблуні, груші тощо. Гусінь поїдає листя плодових дерев. У лісі особливої шкоди завдає коконопряд сосновий. Велика гусінь коконопряда часто з'являється у великій кількості і об'їдає хвою сосни, що призводить до загибелі дерев.

Чималої шкоди лісам і садам завдають метелики хвилівки: золотогузка, непарний шовкопряд, монашка.

Побачивши золотогузку садову (мал. 132) — невеликого метелика з білими крилами, можна пояснити дітям: свою назву він вдержав за те, що кінець черевця у самиці покритий золотими волосками. Ними самиця вкриває зверху відкладені на листок яйця. Гусінь об'їдає листя плодових дерев. Восени золотогузки сплітають щільне гніздо з листя, де й зимують.

Непарний шовкопряд — багатоїдний шкідник, гусінь якого може розвиватися майже на 300 різних рослинах, а особливо на дубі, тополі тощо. Свою назву він одержав через те, що самець і самиця сильно різняться не тільки розмірами (самець значно менший), але і забарвленням: у самців передні крила сірувато-бурі з темними зубчастими лініями, задні крила також бурі. У самиць крила білі з хвилястими смужками. Непарний шовкопряд періодично розмножується у великих кількостях і завдає значної шкоди лісам, садам. Не меншої шкоди завдають монашки, гусінь яких особливо пошкоджує ялинові, рідше соснові ліси.

Значний інтерес у дошкільників викликають п'ядуни (див. табл. ХХ, 12), особливо їх гусінь, яку називають землемірами за спосіб пересування. Учепившись ніжками, вона вигинає спину і підтягує задній кінець до переднього так, що її тіло утворює петлю. Увагу дітей можна звернути не тільки на своєрідне пересування, але й на захисне пристосування: форма тіла і забарвлення гусені у спокійному стані роблять їх схожими на сучки рослин. Гусінь п'ядунів в окремі роки може значно пошкоджувати садові і лісові насадження, одночасно слід розповісти дітям про те, що вона використовується птахами як корм.

У садах можна показати дітям яблуневу плодожерку — маленького буруватого метелика. Старшим дошкільникам цікаво знати, що плодожерка відкладає яйця на плоди, що зав'язуються. Червиві яблука, вражені її гусінню, падають з дерева. Гусінь залишає їх, заповзає на дерево і вгризається у здорові плоди, що призводить до великої втрати врожаю.

Ряд Перетинчастокрилі. Це одні з найбільш високоорганізованих і численних комах. В Україні їх нараховується до 10 тис. видів.

Для перетинчастокрилих характерні дві пари перетинчастих прозорих крил з порівняно негустим перетинчастим жилкуванням. Звідси і назва — перетинчастокрилі. Задні крила завжди менші, ніж передні. Ротовий апарат у більшості комах гризучого або гризучо-лижучого типу (хоботок бджіл). На черевці є яйцеклад або яйцеклад видозмінений у знаряддя захисту і нападу — жало. У перетинчастокрилих добре розвинуті нервова система і органи чуття, що зумовлює їх складну поведінку.

Перетинчастокрилі комахи мають велике значення в природі і в господарській діяльності людини. Домашні і дикі бджоли, джмелі запилюють безліч рослин. Медоносна бджола дає мед, віск, лікувальні речовини — бджолину отруту; їздці знищують шкідливих комах. Однак серед перетинчастокрилих є і шкідники сільського господарства, наприклад пильщики, горіхотворки.

Проводячи спостереження в саду, діти помічають, що деякі сливи починають раніше синіти, а потім падають на землю. Розгляньте з дошкільниками таку сливу і ви побачите отвір і янтарну краплину застиглої смоли — це пошкодження сливового пильщика (див. табл. X, 2). Самиця пильщика відкладає яйця у пуп'янки слив. Личинка живиться всередині недозрілого плода, виїдаючи спочатку кісточки, а потім м'якуш навколо них. Вражені плоди раніше синіють, а з ходу, зробленого личинкою, виступають екскременти і янтарна краплинка. Майже так само розвивається і яблуневий пильщик.

На кущах троянд діти можуть побачити розанового пильщика, личинки якого живуть групами на листі і можуть повністю його об'їдати.

До перетинчастокрилих належать горіхотворки, до яких дошкільники виявляють значний інтерес. Це дрібні комахи, що розвиваються у галах — специфічних утвореннях на різних частинах рослин. Розвиток галів зумовлений подразнюючою дією на тканини рослин речовин, які виділяються личинками. Перетворення на лялечок відбувається всередині галів.

По дібровах і штучних насадженнях дуба зустрічаються гали горіхотворки яблуко видної дубової. Доросла комаха горіхотворки маленька (3—4 мм), темно-коричнева, знайти її важко. Проте розгляньте з дітьми листок з галами. Він розміщується на нижній поверхні листка. Розламавши «яблучко», покажіть дітям білу личинку горіхотворки. Розкажіть, що в цьому галі личинка ховається до весни. Гали горіхотворок називають чорнильними горішками. У давнину їх подрібнювали, кип'ятили і після додавання залізного купоросу одержували чудове чорне чорнило, яке не вицвітало на сонці.

Цікаві для спостережень з дітьми їздці. Свою назву вони одержали за характерну позу під час відкладання яєць. Комаха сідає зверху на господаря і вигинає черевце вниз, причому хазяїн часто продовжує при цьому рухатися. Так, найбільш поширеного їздця-ефіальта (див. табл. X, 3) можна нерідко зустріти в лісі, в саду. Це — велика комаха 2—4 см завдовжки, з тонким довгим яйцекладом. Розглядаючи на корі комаху, розкажіть дітям, що ефі альт просуває свій довгий яйцеклад крізь кору і відкладає яйця на личинки вусачів. Личинки ефі альта живляться личинками жуків і приносять користь деревам, позбавляючи їх від шкідників.

У сільській місцевості, де застосовуються біологічні засоби боротьби з шкідливими комахами, можна розповісти дітям про крихітного їздця-трихограму, який паразитує в яйцях багатьох шкідників, наприклад озимої совки. Личинки їздців, живлячись в тілі живого хазяїна, не пошкоджують його життєво-важливих органів. Тому хазяїн, хоч і стає більш кволим, продовжує пересуватися і живитися до кінця днів і лише наприкінці розвитку паразит виїдає важливі внутрішні органи.

До перетинчастокрилих належать також жалючі комахи: бджоли, оси, джмелі, мурашки, які ведуть як поодинокий, так і гуртовий спосіб життя. Всіх цих комах звичайно можна зустріти на ділянках дошкільних закладів і тому вони є дуже цікавим матеріалом для спостережень з дітьми.

З бджолиних найбільш знайомою комахою є бджола домашня, у якої суспільний спосіб життя. Сильна сім'я може нараховувати до 10 тис. осіб. У бджолиній сім'ї завжди є матка, самці і робочі бджоли. Молода матка один раз у житті піднімається у шлюбний політ, запліднюється, після чого повертається у вулик і живе там протягом 4—5 років, відкладаючи яйця. З запліднених яєць розвиваються робочі бджоли і матки, з незапліднених — трутні. Влітку життя робочої бджоли триває 3О—40 днів.

Робочі бджоли переробляють у волі квітковий нектар у мед, яким вони наповнюють комірки. У них є пристосування для збору і перенесення пилку. При відвідуванні бджолою квіток пилок пристає до волосків, яким густо вкрите тіло бджоли, потім пилок збирається ніжками з різних частин тіла. На широкій внутрішній поверхні першого членика третьої пари ніг є волоски, що утворюють щіточку, якою і збирається весь пилок. З щіточок пилок потрапляє при потиранні ніжок одна об другу у так званий кошик, що роз­міщується на гомілці задніх ніжок. З пилку утворюється грудочка, так звана обніжка. Прилетівши у вулик, бджола знімає її за допомогою шпор на другій парі ніжок. Сумішшю пилку з медом бджоли годують своїх личинок, з яких виходять робочі бджоли. Перші ж 2—3 дні личинки живляться «молочком», яке виділяють слинні залози робочих бджіл, воно багате білковими речовинами. Матку робочі бджоли годують весь час тільки молочком. Бджоли старанно доглядають за вуликом. Усі щілини в стінках замазують прополісом, або бджолиним клеєм. Добувають його з бруньок різних рослин, або з деревини, для чого старанно вичавлюють волокна щелепами. У вулику завжди підтримується тепло, яке виділяється в процесі життєдіяльності бджіл.

З першими весняними теплими днями у вуликах починається інтенсивна діяльність робочих бджіл. Вони будують комірки стільників, які заповнюють медом, закривають воском. Більша частина комірок призначена для розплоду. Матка може відкласти до 100 яєць на добу. Коли сім'я дуже розростається, починається роїння. Стара матка разом із значною кількістю робочих бджіл покидає вулик і шукає місця для утворення нової сім'ї.

Готуючись до зими, бджоли запасають корм, виганяють з вуликів трутнів. Зимують домашні бджоли у вуликах, які пасічники ставлять в закриті приміщення. Бджоли взимку зберігають деяку активність. Збираючись у зимовий клуб, де температура не падає нижче +15 °С, вони продовжують живитися, для чого їм залишають мед і цукровий сироп.

Для бджіл, особливо робочих, характерні досить досконалі інстинкти (піклування про потомство, будівельні). Наприклад, у перші дні життя робоча бджола очищає старі комірки, вилизує і вигладжує їх до блиску. На 4-й день вона починає годувати пергою дорослих личинок і продовжує займатися цим приблизно до 8-го дня. Саме в цей час у неї розвиваються залози, які виділяють молочко, і вона починає годувати ним матку, личинок. Після цього бджола стає приймальницею корму, згодом — прибиральницею сміття або чистить інших бджіл. З 12-го по 18-й день у робочих бджіл розвиваються воскові залози, і в цей час робочі особини періодично займаються будівельними роботами. Коли починають функціонувати отруйні залози, бджоли стають сторожами біля льотків. І лише в кінці життя робочі бджоли починають літати за кормом. Бджоли «запам'ятовують» дорогу, де вони добували нектар. За допомогою спеціальних рухів-танків вони передають інформацію іншим робочим бджолам у вулику. Про ці цікаві особ­ливості поведінки бджіл можна розповісти дітям старшого дошкільного віку. А маленьким буде зрозумілою така розповідь вихователя:

«Бджілок легко пізнати за золотистими, пухнастими шубками. На квітках вони збирають пилок і солодкий нектар. З нектару бджоли виготовляють мед, а пилком, змішаним з краплиною меду, годують своїх діток. Поворушиться бджілка на квітці і на її волохату шубку прилипне пилок. Ніжками вона зчищає його з себе і складає у маленьку заглибнику на задніх ніжках — кошик. Коли бджілка прилетить у вулик, вона змішає пилок з краплиною меду і такою кашкою нагодує своїх діток-личинок. Перелітаючи з квітки на квітку, бджоли переносять пилок, а це корисно для квіток — більше буде насіння. Бджоли дають людям смачний мед, віск, ліки від багатьох хвороб. Бджоли дуже корисні комахи, їх потрібно охороняти».

Крім медоносної бджоли в Україні поширені поодинокі бджоли, яких нараховується близько 700 видів. На відміну від медоносних бджіл дикі ведуть не суспільний спосіб, а живуть поодиноко. У цих бджолиних сім'ях самка своє потомство не вигодовує, а для кожної майбутньої личинки вона будує комірки і заготовляє медяне тісто (пилок, змішаний з нектаром), яким буде живитися майбутня личинка. Потім бджола відкладає яйце і закриває комірку. Кожна самиця таких бджіл споруджує від однієї до 50 комірок. Личинки закінчують свій розвиток тільки в наступному році. Диких бджіл можна відрізнити від домашніх за розмірами (більшість з них маленькі та середні — 4—15 мм), забарвленням (від червонувато-жовтого до синювато-чорного) та опушенням.

За місцем і способом гніздування диких бджіл відносять до земляних, стеблових, квартирантів. Земляні бджоли риють нірки переважно у щільних ґрунтах. Бджоли-квартиранти влаштовують гнізда у черепашках молюсків, у порожнинах скель, стін, фундаментів. Стеблові бджоли поселяються у стеблах з м'якою серцевиною.

Рано навесні на вербі можна побачити з дітьми багато сірих бджілок, вкритих білими волосками, це — андрени. Ці бджоли риють нірки на ділянках з піщаним ґрунтом.

Поодинокі бджоли люблять світла і тепло. їх улюблені місця — схили балок і ярів, узлісся, лісосмуги, узбіччя доріг. Тут вони інколи влаштовують колонії. Розкажіть дітям, що маленькі поодинокі бджоли — прекрасні запилювачі.

Не менш важливими запилювачами і цікавими об'єктами для спостережень з дітьми є джмелі. Вони живуть великими сім'ями (в середньому 100—200 осіб), яка складається з матки, молодих самок, а наприкінці літа і самців. Джмелина сім'я, на відміну від сімей медоносних бджіл, існує один рік.

Рано навесні можна спостерігати з дітьми, як ошатні, великі, волохаті джмелі сідають на квітучі рослини, нектаром яких вони живляться. До них треба виховувати у дітей особливо бережне ставлення, бо це — запліднені самиці, що перезимували. Вони дадуть початок сім'ї, яка в кінці літа може досягати 500 і більше осіб. Улюблені місця гніздування джмелів — ліс, узлісся, сад, краї рівчаків, полезахисні смуги, узбіччя доріг тощо. Гніздо джмелів має вигляд неправильної кулі, зроблене з трави, моху та ін., інколи вони його будують у старих нірках гризунів, між стінами будинків і обшивкою, у шпаківнях. Молода самиця будує спочатку невелике гніздечко з кількома комірками. На дно однієї з них вона відкладає кілька яєць. Личинки джмелів розвиваються і вигодовуються разом, в одній комірці. В одній із комірок самка робить запас меду і пилку (медяного тіста) на випадок поганої

погоди.

Молоді личинки ростуть і постійно розсувають комірку, яку самка, а пізніше робочі джмелі, постійно надбудовують, ремонтують. Кожна личинка, закінчивши живлення, плете окремий тонкий кокон. Увесь розвиток джмеля триває 20—ЗО днів. Після виходу перших робочих джмелів населення гнізда починає швидко рости. Відклавши 200—400 яєць, з яких виводяться робочі джмелі, самка починає відкладати яйця, з яких розвиваються самиці і самці. Восени молоде покоління покидає гніздо, парується. Самці після цього гинуть, а самиці збираються у затишні місця і перезимовують, щоб навесні дати початок новим сім'ям.

Восени все населення гнізда, крім молодих самок нового покоління, гине. Джмелі вважаються кращими запилювачами рослин, особливо конюшини, для запилення якої потрібний довгий хоботок (у джмелів він 9—13 мм завдовжки, а у бджоли 6 мм). За свою працездатність, невибагливість до погодних умов джмелі тримають першість порівняно з медоносними і поодинокими бджолами. їх робочий день починається значно раніше і закінчується пізніше.

До найбільш поширених в Україні джмелів належить джміль кам'яний, джміль земляний, джміль польовий, джміль моховий.

Волоски на тілі кам'яного джмеля чорні (див. табл. X, 4), лише кінчик черевця яскраво-гарячого кольору.

Джміль земляний (див. табл. X, 5) має яскраве забарвлення. Гарні і його темна грудка з яскравою жовтою смугою, а особливо привабливе за сполученням кольорів черевце: біля основи жовте, посередині чорне, а на кінці біле.

Джміль польовий поширений скрізь в Україні. Груди зверху, основа й кінець черевця у нього руді, боки грудей жовті.

У джмеля степового, що поширений на півдні України, грудка жовта з чорною перев'яззю, черевце жовте.

Моховий джміль вкритий яскраво-жовтими волосками.

Всі ці джмелі — прекрасні запилювачі різноманітних рослин.

Розглядаючи з дітьми джмелів, розкажіть, що джмелі дуже гарні комахи. їх вбрання нагадує пухнасту шубку, у якій красиво поєднується білий, жовтий і чорний кольори. Побачити їх можна навесні і влітку біля квітів. Невтомно гудуть джмелі, перелітаючи з квітки на квітку. Вони збирають з квітів нектар і пилок, яким живляться самі і годують своїх личинок. Найчастіше джмелі влаштовують свої гнізда в старих нірках маленьких звірків. За літо джмелина сім'я стає великою, всі вони невтомно трудяться. Перелітаючи з квітки на квітку, джмелі на своїх волохатих шубках переносять пилок. Для рослин це корисно. Якщо ви побачите джмеля, помилуйтеся ним і не заважайте йому робити корисну справу.

Слід попередити дітей про наявність жала у бджіл та джмелів.

З жалючих перетинчастокрилих досить поширені оси. Це спільна назва багатьох видів. Найбільш поширену осу звичайну (див. табл. X, 6) діти легко пізнають за характерним забарвленням (на темному фоні жовті смужки і плямки). Воно має застережне значення. Жало у самок і робочих ос не має зубців і тому, на відміну від домашніх бджіл, оса може жалити у м'яку шкіру ссавців і людини багато разів, оскільки воно легко виймається.

Особливо багато звичайних ос з'являється у другу половину літа, і часто вони докучають людям, залітаючи в кімнати на запах варення, меду тощо. Розкажіть дітям, що гнізда вони будують у покинутих нірках гризунів та в інших місцях. Живляться оси солодкими достигаючими фруктами у садах, чим завдають деякої шкоди. З задоволенням гризуть свіжу рибу, м'ясо, личинок вигодовують комахами.

Небезпечною для дітей може бути зустріч з шершнем (див. табл. X, 7). Гнізда шершні роблять у дуплах дерев, печерках, шпаківнях, на горищах. Живуть у паперових гніздах, де буває до б ярусів стільників. Для приготування паперу, що йде на виготовлення гнізда, шершні обгризають кору з молодих гілочок берези і тому папір їх має не сірий, а коричневий колір. Для вигодовування личинок робочі шершні ловлять великих мух і медоносних бджіл, тому вважаються шкідниками бджільництва. Укуси шершня болісні і тому, виявивши гніздо, слід уникати цих місць для про­гулянок з дітьми.

Цікаві за способом життя паперові оси. Вони менші за розміром від оси звичайної (10—15 мм). Паперовими їх називають за те, що для будівництва гнізд вони застосовують розчавлену деревину, яка нагадує грубий папір. Отже, папір «винайдений» ними за мільйон років до того, як людина навчилася писати, а технологія його виготовлення в принципі не відрізняється від того, яку застосовують на паперових фабриках. Простежте коли-небудь з дітьми за осою, коли вона сидить на дерев'яному нефарбованому паркані. Вона часто рухає на зад вперед головою. Це оса своїми щелепами відокремлює волокна деревини. Вона дуже дрібно їх перетирає, змочує водою і клейкою слиною, а потім тонким шаром покриває гніздо, так що після висихання залишається пухка паперова маса.

Допитливих дошкільників цікавить і спосіб життя риючих ос. «Подивіться, оса гусінь несе! Для чого їй гусінь?» — здивовано відмічають діти і просять вихователя пояснити.

Спосіб життя риючих ос дуже цікавий. Недаремно видатний французький ентомолог Ж. А. Фабр назвав цих комах «вченими бандитами». Наприклад, оса амофіла полює на гусінь совок, що живуть у ґрунті. Перш ніж почати полювання, оса викопує в ґрунті нірку 5 см завглибшки. Заклавши вхід камінцем, оса відправляється на полювання. Час від часу, почувши під землею гусінь совки, оса починає копати, але витягти здобич їй вдається лише тоді, коли грунт пухкий. Витягнувши на поверхню гусінь, амофіла робить укол між головою і першим сегментом грудей. Гусінь стає мало­рухливою. Далі оса послідовно жалить у кожний сегмент. Коли гусінь втрачає рухомість, оса захоплює її ногами і відправляється до своєї нірки. Там вона відкладає на гусінь яйце і вибирається на поверхню. Нірку амофіла старанно засипає камінцями і піском.

Цікавим способом життя відзначаються пелопеї (див. табл. X, 8). Виглядають вони своєрідно: тіло чорне з жовтим малюнком, черевце на довгому жовтому стебельці. Ці оси будують для свого потомства цілі фортеці з глини, які часто можна знайти на горищах. Глину пелопеї збирають по берегах калюж або розм'якшують її спеціально принесеною водою. Гніздо виглядає як шматок брудної засохлої глини, але це тільки зовні. Всередині ж правильними рядами розташовані наче поліровані трубочки. В одних лежать заготовлені павуки, в інших від павуків залишились тільки оболонки, проте личинки займають майже всю трубочку. Виходячи з личинок, оси прогризають у гнізді отвори і вилазять через них на поверхню.

Риюча оса — бджолиний вовк, або філант, пристосувався добувати медоносних бджіл. Філант убиває бджолу ударом жала у мозок. Убивши жертву, оса сідає де-небудь і починає стискати щелепами черевце і грудку бджоли для того, щоб видавити мед. Краплини меду, що виступають з рота убитої бджоли, філант з жадобою злизує. Мед, дуже приємний для дорослих комах, для їх личинок є смертельною отрутою. Тому самка і намагається ви­далити його весь з бджоли, що призначена для їжі личинкам. Нірки бджолиних вовків знаходяться у землі. На убиту бджолу філант не відкладає яйце. Вилітаючи на полювання, оса прикриває вхід у нірку камінцем. Поселяючись у великій кількості біля пасік, ці оси можуть завдавати значної шкоди бджільництву.

Кого в дитинстві не цікавили мурашки? Вони належать до типових гуртових комах, у яких простежується складна поведінка.

Більшість мурашок будує свої мурашники із ґрунту, частинок рослин, хвої тощо. Інші види риють у ґрунті глибокі розгалужені ходи і галереї або проточують їх у деревині. Є група дуже шкідливих мурашок-деревоточців, які проточують численні ходи і великі камери у стовбурах затихаючих і навіть ростучих дерев. Проте переважна більшість мурашок наші друзі, вони знищують багато шкідників лісу.

Гнізда мурашок складаються з великої кількості камер, з'єднаних між собою ходами. Часто є також вертикальний хід з невеликими камерами, які простягаються на велику глибину.

Живляться мурашки, як і більшість перетинчастокрилих, вуглеводною і білковою їжею. Вуглеводна їжа — це «пальне» для життєдіяльності дорослих мурашок, а білковою їжею живляться личинки і самка. В більшості випадків джерелом білкової їжі служать різні комахи, на яких полюють робочі мурашки, але можуть служити також гриби або насіння рослин. Частину білкової їжі робочі мурашки поїдають самі, оскільки самок вони годують ви­діленнями слинних залоз. Цими ж речовинами годують і личинок, але інколи вони живляться самостійно частинками комах, яких їм приносять робочі мурашки. Основним джерелом вуглеводної їжі для мурашок служать солодкі виділення попелиць. За це мурашки охороняють попелицю від шкідників, відносять самок на зиму в мурашник. У ряді випадків, сприяючи розмноженню попелиць, мурашки можуть завдавати значної шкоди. Однак у наших лісах руді лісові мурашки розводять ті види попелиць, які не завдають серйозної шкоди деревам.

Розмноження і розселення мурашок відбувається так; раз на рік (у деяких видів двічі) в кожного виду в свій час у гнізді з'являється багато крилатих мурашок. Це молоді самці і самиці. Деякий час вони ще живуть у гнізді, а потім починають відлітати. В теплі дні, в кінці літа або восени, особливо після дощу, над гніздами здіймаються цілі хмарки крилатих мурашок. У повітрі або на землі відбувається запліднення, після чого самці гинуть, а самки відгризають крила і починають шукати місце для заснування гнізда. Тут самка риє невелику нірку і відкладає першу порцію яєць. Коли виходять личинки, самка годує їх виділеннями слинних залоз. На утворення поживних речовин ідуть запаси жиру і непотрібні м'язи крил. До дорослого стану доживає лише частина робочих мурашок. Тепер самка вже перестає годувати личинок і займається тільки відкладанням яєць. Усю роботу беруть на себе молоді мурашки. Функції робочих мурашок складні і різноманітні: будівництво мурашника, підтримання в ньому порядку і чистоти, догляд за личинками і лялечками, яких мурашки по декілька разів на день переносять з однієї частини мурашника у другу, залежно від погоди і часу доби. Личинки мурашок білі, безногі. Лялечки вкриті шовковистими коконами. Так звані мурашині яйця — це кокони з лялечками мурашок. Часто крім робочих мура­шок є ще солдати, які відрізняються більш сильним розвитком щелеп. Мурашки вважаються довгожителями. Робочі мурашки живуть до 7, а самки — до 20 років.

Поведінка мурашок досить складна. Крім безумовно-рефлекторної поведінки (піклування про потомство, будівельні інстинкти) мурашкам властива здатність вирішувати навіть логічні завдання.

Серед мурашок, які найчастіше зустрічаються в природі, слід відмітити рудих лісових мурашок, які корисні тим, що знищують шкідливих комах і розпушують грунт. Там, де в лісах багато мурашників, не буде спалахів масового розмноження шкідливих комах: пильщиків, п'ядунів, совок. Сім'я одного мурашника середніх розмірів захищає ліс на чверті гектара. Для захисту лісів там, де мурашок раніше не було, їх розселяють штучним шляхом.

Дітям можна розповісти, що руді лісові мурашки живуть тільки в лісі. Тому вони й називаються лісовими. їх хатинка — мурашник. Якщо придивитися до нього, то можна помітити, що він зроблений з маленьких гілочок, хвоїнок, бруньок, шматочків кори дерев, грудок землі. Проте це тільки частина мурашника. Ще більша його частина розміщена під землею. У мурашнику, наче у багатоповерховому будинку, багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки» їх личинки і лялечки. Від сходу до заходу сонця повзають мурашки недалеко від мурашника по траві, по кущах і деревах — шукають собі здобич. їдять мурашки гусінь, інших шкідників і цим приносять велику користь лісу. Ось чому лісники охороняють мурашники, огороджують їх, щоб ніхто не пошкодив. Побачивши в лісі мурашник, завжди згадуйте, що мурашки су, їх треба берегти.

В лісі зустрічаються темно-бурі мурашки, які оселяються, переважно в землі, а також у пеньках, у гніздах інших мурашок.

Дуже поширені чорні садові мурашки — лазіуси. Вони будують гнізда в землі на городах, у садах, біля стін будинків, у пнях дерев, під камінням. Саме цей рід мурашок найчастіше зустрічається і на ділянках дошкільних закладів. В садах і на городах він завдає шкоду, оберігаючи і розводячи попелиць, які шкодять культурним рослинам.

У будинках і складських приміщеннях часто зустрічаються маленькі фараонові мурашки. Вони теплолюбні і живуть виключно в будинках. Особливо багато їх у нових будинках з пустотілими перекриттями. Крихітні мурашки проникають усюди і лізуть в усі продукти. Боротьба з фараоновими мурашками досить складна.

Ряд Двокрилі. Характерною ознакою двокрилих є наявність однієї пари перетинчастих крил. Задні крила перетворені у маленькі булаво-подібні придатки — дзижчальця, що мають значення для координації польоту.

Ротові органи різної будови: у комарів-кровососів колючо-сисного типу, у ґедзів — ріжучо-лижучого, у більшості мух типово-лижучого типу.

Спосіб життя двокрилих досить різноманітний. Серед них є багато шкідників сільськогосподарських і лісових культур, переносників збудників хвороб людини і тварин. Є також корисні двокрилі — паразити шкідливих комах.

Велику групу двокрилих представлено комарами. Ці комахи добре знайомі дітям з ранніх років: комар малярійний, комар звичайний — кулекс, комар кусака — аедес. У всіх цих комарів самки у дорослій стадії живляться кров'ю людини та теплокровних тварин, а самці живляться нектаром квітів. Для ссання крові у комарів-кровососів є досконале пристосування — стилет у ви­тягнутій нижній губі.

Середовищем для розвитку комарів є мілкі стоячі водойми, лісові калюжі, дощові бочки і навіть консервні банки з дощовою водою. Сюди і відкладають яйця самки, що перезимували.

Яйця малярійного комара анофелеса плавають поодиноко на поверхні води. Через 2—3 доби з них з'являються личинки, весь подальший розвиток відбувається біля поверхні водойми, більшу частину часу личинки проводять у горизонтальному положенні біля поверхні води, живлячись органічними рештками або дрібними водними організмами. Личинка здатна також зчищати їжу з занурених у воду рослин та інших предметів. Цікаво простежити з дітьми за личинками комарів, помістивши їх у скляний прозорий посуд з водою. Потривожені личинки швидко пірнають на дно. Після зупинки у товщі води, вони знову піднімаються на поверхню. Протягом місяця личинка линяє декілька разів і перетворюється на лялечку. Під час небезпеки лялечка швидко пірнає на дно. Коли у неї закінчується розвиток, шкірка на спині розривається і з'являється дорослий комар, який, зміцнівши, перелітає на рослини.

Після запліднення у самок пробуджується кровосисний інстинкт. Голодна самка здатна на відстані 3 км визначити місцеперебування теплокровних тварин або людини. За один акт ссання вона висмоктує таку кількість крові, яка перевищує масу її тіла. За рахунок надходження поживних речовин у самки утворюється 150—200 яєць. Самка стає агресивною тільки після того, як вона відкладе яйця у найближчій водоймі і буде знову запліднена. Самка живе влітку близько 2 місяців. Комарі зимують у печерах, дуплах, норах, підвалах.

Комарів разом з іншими кровосисними двокрилими називають гнусом. Вони значно знижують продуктивність праці людини. Комар анофелес є переносником малярійного плазмодію. Розповідаючи дітям про шкідливу роль комарів, слід одночасно підкреслювати, що вони є кормом для багатьох пташок, а личинки ко­марів — кормом для риб. Особливо цінні личинки комарів дергунів, або дзвінців. Назву ці комара одержали за те, що тихими літніми вечорами над берегами водойм можна почути тонкий мелодійний дзвін. Це дзвін від комариків, що рояться у повітрі то злітаючи вгору, то падаючи вниз. Дзвінці не мають розвинутих ротових органів. Личинки дзвінців живуть на дні водойми. Так у мулі різних водойм живуть червоні личинки мотиля, які живляться різними мікроорганізмами. їх охоче поїдають риби як вільноживучі, так і акваріумні. В їх гемолімфі розчинений пігмент гемоглобін — корисне пристосування до життя за умов нестачі кисню.

Влітку у відкриті вікна житлових приміщень, дитячих садків інколи залітають комарі-довгоноги: комар-довгоніг шкідливий і комар-довгоніг перев'язаний. У природі їх можна зустріти на мокрій луці, на лісовій галявині, де вони вилітають з-під ніг і, пролетівши кілька метрів, знову ховаються серед трави. Комарі-довгоноги відрізняються струнким тілом і дуже довгими, тонкими і слабкими ногами, які служать їм не тільки для лазанья серед рослин, але і своєрідним захистом від ворогів. Коли комар сидить, його довгі ноги широко розставлені і хижаки, що наближаються до нього, хапають довгоніжку саме за ноги. Проте утримати за йоги цих комарів неможливо — їх кінцівки відразу ж обриваються і у переслідувача замість крупної здобичі залишається ніжка, що конвульсивно скорочується. Розповідаючи дітям про своєрідні захисні пристосування комара, запитайте їх, хто ще так захищається (косарики, ящірки). Наголосіть, що ці комарі не кусають людей,

вони живляться соками рослин. Личинки довгоніжок живуть у вологому ґрунті або прісних водоймах. Більшість їх живиться органічними рештками, але деякі підгризають також живі корені рослин (личинка комара довгонога шкідливого).

У травні починають дошкуляти мошки. їхні самці, як і в інших видів двокрилих, живляться соком з квіток, самки ж більшості видів ссуть кров теплокровних тварин. Личинки живуть у проточній воді, де прикріплюються заднім кінцем тіла до водяних рослин, каміння.

Найбільш поширеними представниками двокрилих є мухи. Переважна більшість мух шкідлива, але є ряд дуже корисних видів, личинки яких паразитують на шкідливих комахах.

Звичайною є муха кімнатна, яка є синантропною, оскільки вона тісно пов'язана з людиною і не зустрічається у дикій природі.

Date: 2015-07-24; view: 1390; Нарушение авторских прав