Інтимна лірика Ліни Костенко

В Ліни Костенко поруч з соціальними та загально філософськими проблемами в поезіях йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна. Костенко вирішує дуже оригінально. Наприклад, скільки вже сказано, що нєрозділене кохання - нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи Ті люблять, чи й не відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі в «Світлому сонеті» Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону:

Світлий сонет

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,

в сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все.як слід.

Вона росте ще, завтра буде вишенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози - це квітуча вишенька,

що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:

хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.

Як холодно! Акація цвіте.

Стоїть, як шостра, над сирки асфальтом.

Сумної зірки око золоте,

І електричка скрикнула контральто,

Я тихо йду. Так ходять скрипалі,

не сколихнувши музику словами.

Єдина мить - під небом на землі

отак побути наодинці з Вами!

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.

Страждання наше чисте і терпляче.

Як холодно!- Акація цвіте.

Як холодно! Душа за вами плаче.

Ліна Костенко віртуозно описує не тільки передчуття любові, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна:

* * *

Спини мене отямся і отям —

така любов буває раз в ніколи.

Вона промчить над зламаним життям,

за нею будуть бігти видноколи...

Вона ж порве нам спокій до струни,

вона ж слова поспалює вустами.

Спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє.

Ще поки можу але вже не можу –

настала черга й на мою зорю.

Чи біля тебе душу відморожу,

чи біля тебе полум’ям згорю.

У інтимній ліриці Ліни Костенко жінка виступає шляхетною, інтелектуальною і високодуховною особистістю. Дуже часто вона наділена рисами середньовічної прекрасної дами. Доба емансипації і фемінізму все-таки завдає відчутного удару по жіночності, по ставленні до жінки як до істоти тендітної, делікатної. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед жінкою.